Справа №2-1265/09
19 травня 2009 року, Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Латкіній О.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про стягнення моральної шкоди у зв'язку з загибеллю чоловіка, із залученням третьої особи без самостійних вимог - відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі, -
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 80000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної у результаті трагічної загибелі її чоловіка ОСОБА_6, яка сталася 12.05.2004 року під час виконання останнім своїх трудових обов'язків на посаді машиніста електровозу, з причини ураження технічним електрострумом у високовольтній камері №1 електровозу ВЛ 8-1506, оскільки адміністрація відповідача, замість складання акту за формою Н-1, в якому повинно було зазначено, що нещасний випадок з її чоловіком пов'язаний з виконанням трудових обов'язків згідно припису члену спеціальної комісії по розслідуванню даного випадку ОСОБА_7, почала судову тяганину з оскарження вказаного припису майже на один рік, не визнаючи цей випадок таким, що був пов'язаний з виробництвом, і тільки 18.03.2005 року їй було видано такий акт за формою Н-1 від 18.03.2005 року. Так як адміністрація відповідача своїми діями по-всякому намагалась перешкодити тому факту, що нещасний випадок з її чоловіком стався саме на виробництві, які виразилися в ненаданні вказаного акту, у невиконанні вимог Закону України «Про охорону праці» шляхом змушення її чоловіка без медичного огляду та в одну особу працювати на електровозі, в результаті чого він й загинув, у намаганні усіляко опорочити світле ім'я її чоловіка, який пропрацював на залізниці майже двадцять років машиністом електровозу, шляхом невизнання вини у його загибелі, що держало її сім'ю в постійній напрузі, у невизнанні її та її дітей потерпілими, у ненаданні її сім'ї ніякої матеріальної допомоги (крім надання коштів на похорони), а також у здійсненні на неї з боку адміністрації відповідача психологічного тиску, їй була заподіяна чимала моральна шкода, яка полягає в тому, що в результаті смерті близької людини вона та її діти пережили страшний стрес та отримали психологічну травму на все життя, її здоров'я та здоров'я її дочки значно погіршилося, у зв'язку з чим дочка на деякий час припинила навчання у вищому учбовому закладі, а вона сама більше року лікувалась амбулаторно в міській лікарні №5 м. Кривого Рогу у лікаря невропатолога, її досі постійно турбує безсоння, чоловік часто їй сниться, вона розуміє, що ніколи не зможе замінити своїм дітям батька, який при житті піклувався про них матеріально та морально та на утриманні якого вона знаходилась, тому вона оцінює заподіяну їй неправомірними діями відповідача моральну шкоду у зазначену розмірі. Разом з тим, при обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач спирається також на положення ст.ст.1167, 1168 ЦК України, згідно з якими моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали, кожний окремо, пред'явлені позовні вимоги в повному обсязі та дали пояснення, які відповідають змісту позову.
Представники відповідача, кожний окремо, не визнали пред'явлених позовних вимог, показавши при цьому, що дії відповідача, які позивач назвала судовою тяганиною та небажанням видати акт за формою Н-1, були процедурою, направленою на виявлення дійсних обставин загибелі чоловіка позивача, що потребувало чимало часу, а твердження позивача про намагання відповідача у будь-який спосіб опорочити ім'я її чоловіка, не відповідає дійсності. Разом з тим, представник відповідача ОСОБА_4А показала, що чоловік позивача загинув виключно по своїй вині, оскільки порушив правила особистої безпеки при експлуатації електровозу, а представник відповідача ОСОБА_3 показав, що Державне підприємство «Придніпровська залізниця» взагалі є неналежним відповідачем, оскільки, будучи платником страхових платежів, не несе відповідальності перед будь-якими особами і така відповідальність покладена на органи страхування.
Представник третьої особи у судовому засіданні показала, що при вирішенні даної справи покладається на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_8, будучи допитаним у судовому засіданні, показав, що є рідним братом позивача, а також проживаючим з нею по сусідству, що позивач разом зі своєю сім'єю важко переживали загибель ОСОБА_6, який був добрим сім'янином та утримував сім'ю, а також зі слів позивача він знає, що остання довго встановлювала істину щодо загибелі свого чоловіка та що працівники залізниці намагались очорнити ім'я її чоловіка та зробити винним у своїй загибелі.
Свідок ОСОБА_9 будучи допитаним у судовому засіданні, показав, що є рідним сином загиблого, що вони тяжко переживали за смерть батька, що його сестра у зв'язку з цим залишила навчання в інституті, що смерть батька стала для них справжнім шоком, що батько цілком віддавав себе роботі, був у пошані, забезпечував їх сім'ю, однак після смерті батька адміністрація залізниці повела себе вкрай негативно, оскільки намагалась вину за смерть батька покласти на нього самого та не визнавала, що смерть батька була пов'язана з виробництвом, що працівники залізниці оказували на них тиск шляхом відвідування сусідів та розпитування про їх сім'ю.
Заслухавши показання сторін, третьої особи, свідків, кожного окремо, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні пред'явлених позовних вимоги слід відмовити у повному обсязі за наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Так, ОСОБА_6 з 20.05.1986 року працював у відповідача на різних посадах, а з 29.04.1988 року - на посаді машиніста електровозу (а.а.с.9,10).
12.05.2004 року, під час виконання своїх трудових обов'язків, з ОСОБА_6 стався нещасний випадок, а саме ураження технічним електрострумом у високовольтній камері №1 електровозу ВЛ 8-1506, що привело до смерті потерпілого (а.а.с.11,15-18).
Під час розслідування даного нещасного випадку спеціальною комісією, призначеною наказом начальника Територіального управління Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області, був складений ОСОБА_8 форми Н-5 від 18.05.2004 року, згідно якого даний випадок був визнаний таким, що не пов'язаний з виробництвом, однак голова комісії державний інспектор Артем'єва Є.В. цей акт не підписала та висловила особисту думку щодо необхідності складання за результатами розслідування акту за формою Н-1 (а.а.с.15-21).
19.07.2004 року Придніпровською державною інспекцією з нагляду на залізничному транспорті ТУ Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області був винесений Припис за №70, яким запропоновано Криворізькому локомотивному депо Придніпровської залізниці, яка є відповідачем у цій справі, вважати вказаний нещасний випадок пов'язаним з виробництвом, скласти акт за формою Н-1 і взяти цей нещасний випадок на облік (а.а.с.103-105).
Надалі відповідач звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання вказаного Припису недійсним, у задоволенні якого було відмовлено, та, в свою чергу, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, який залишив рішення Господарського суду Дніпропетровської області без змін і 18.03.2005 року був складений ОСОБА_8 №1 за формою Н-1, яким нещасний випадок з ОСОБА_6 був визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом та його причинами було встановлено як порушення вимог інструкції з охорони праці самим потерпілим, так і неякісне проведення інструктажу з охорони праці по керуванню локомотивом (а.а.с.22-24, 30-35, 104).
Однак суд вважає, що дії відповідача щодо оскарження вказаного вище Припису не можуть бути розцінені як незаконні, оскільки провадились у встановленому законом порядку, а також були викликані протиріччями, які виникли у процесі розслідування даного нещасного випадку спеціальною комісією, а також встановленими причинами загибелі ОСОБА_6, зокрема, порушення останнім, який мав чималий стаж роботи на своїй посаді, правил техніки безпеки та заходів особистої безпеки при експлуатації локомотиву (а.а.с.15-20,30-35,98-127,130-150).
Наявності факту злочинних дій з боку посадових осіб відповідача, які б привели до смертельного травмування ОСОБА_6, судом не встановлено (а.с.182).
Також позивачем не доведено жодного факту наявності психологічного тиску з боку посадових осіб відповідача під час розслідування випадку, який стався з ОСОБА_6
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України з 03.05.2001 року, а ОСОБА_10 станом на момент нещасного випадку відповідно до вимог ст.ст.8,10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», був застрахованою особою (а.а.с.217,218).
Згідно з положеннями ст.9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року (з наступними змінами), відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові, перекладено з підприємства на страховика, оскільки, сплативши певну суму страхових внесків, підприємство надалі не несе матеріальних затрат у разі нещасного випадку з працівником ні перед ким, тому що ці відносини регулюються нормами соціального забезпечення, зокрема, главою 67 ЦК України, Законами України «Про страхування» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Суд не приймає до уваги посилання позивача та її представника при обґрунтуванні пред'явлених позовних вимог на положення ст.ст.1167, 1168 ЦК України, оскільки такі регулюють відносини щодо зобов'язань, які виникають із заподіяння позадоговірної шкоди та не можуть бути застосовані до відносин, які базуються на договорі страхування.
Таким чином, суд вважає, що відповідач як роботодавець не несе відповідальності перед позивачем за моральну шкоду на підставах, передбачених главою 82 ЦК України.
На підставі викладеного, керуючись главою 67 ЦК України, Законами України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року (з наступними змінами), «Про страхування» від 07.03.1996 року (з наступними змінами), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з наступними змінами) , ст.ст.10, 11, 15, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про стягнення моральної шкоди у зв'язку з загибеллю чоловіка, із залученням третьої особи без самостійних вимог - відділення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.В. Попов.