м. Вінниця
05 грудня 2016 р. Справа № 802/1719/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:
- визнання протиправними дій щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, викладеної у листі №С-7035/0-2750/6-16 від 03.06.2016р.;
- зобов'язання повторно розглянути клопотання від 14.04.2016р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, яка розташована на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, за результатами розгляду якого 03.06.2016р. йому було відмовлено з тих підстав, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подавши через канцелярію суду заяву за вх. №27060 від 05.12.2016р. про розгляд справи за його відсутності. Одночасно зазначив, що позов підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі (вх.№27059 від 05.12.2016р.). Окремо зазначив, що позов не визнає з підстав наведених в письмових запереченнях, у яких, в свою чергу, вказав, що відповідно до вимог п. 2.5.1 Наказу Держгеокадастру № 95 від 04.06.2015 року "Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" у разі, якщо земельна ділянка передається у власність у межах норм безоплатної приватизації мають бути дотримані вимоги статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України, статей 2, 6 Закону України "Про землеустрій", статті 36 Закону України "Про охорону земель".
В свою чергу згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про землеустрій" землеустрій забезпечує прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях
Відповідно до статті 45 Закону України "Про землеустрій" схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурі призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста. Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
За таких обставин, відсутність розробки схеми землеустрою і техніко-економічного використання та охорони земель села Леляки Жмеринського району у позивача є підставою для відмови останньому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наведену норму, заяви представників сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши думку осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.
14.04.2016 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
За наслідком розгляду вказаного звернення, 03.06.2016 надано відповідь №С-7035/0-2750/6-16, якою позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відмовлено з мотивів, що в представлених ним документах місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Окремо зазначили, що для обґрунтування потреби поділу масиву земель сільськогосподарського призначення зазначеного на графічних матеріалах необхідна розробка схеми землеустрою і техніко-економічного використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного
Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі - ЗК України).
Так, відповідно до частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Частиною другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
В свою чергу, згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 (далі - Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Частиною тридцять першою пункту 4 Положення №15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 ЗК України).
Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 186 ЗК України, схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
У разі розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель району така документація із землеустрою додатково погоджується відповідними сільськими, селищними, міськими радами та районною державною адміністрацією.
Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.
Із аналізу наведених вище норм видно, що чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.04.2016 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
За наслідком розгляду даного звернення, 03.06.2016р. Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано відповідь за вих. №С-7035/0-2750/6-16 із відмовою ОСОБА_1 у наданні вищевказаного дозволу.
У підсумку листа зазначено наступне " відповідно до представлених Вами документів місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не містить обґрунтовання рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Для обґрунтування потреби поділу масиву земель сільськогосподарського призначення зазначеного на графічних матеріалах необхідна розробка схеми землеустрою і техніко-економічного використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць".
Суд наголошує, що вимогами статті 118 ЗК України не передбачено обов'язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подавати схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.
Крім того, відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України забороняється органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу вимагати додаткові матеріали та документи не передбачені цією статтею.
Окрім цього, суд зазначає, що відсутність схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення не може розцінюватися в контексті частини сьомої статті 118 ЗК України, як невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, оскільки таке погодження не передбачене частиною шостою статті 118 ЗК України.
Окремо, суд звертає увагу, що відповідно до інформаціної довідки Леляцької сільської ради Жмеринського району №85 від 17.03.2016р., остання не заперечує щодо передачі земельних ділянок із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення(рілля) орієнтовною площею 10,0000 га у власність громадянам Мала Жмеринка для ведення особистого селянського господарства, серед яких і ОСОБА_1
Враховуючи вивикладене, суд доходить висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладені у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.06.2016 за №С-7035/0-2750/6-16, не ґрунтуються на нормах закону та їм суперечать. Відтак, дії управління щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправним. Як наслідок, є необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.04.16 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно зі статтею 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, дають суду підстави для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу оскаржуваної відповіді, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позовні вимоги носять немайновий характер та позов підлягає задоволенню, на користь позивача необхідно стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати у даній справі.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, викладеної у листі №С-7035/0-2750/6-16 від 03.06.2016р.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.04.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судовий збір сплачений згідно квитанції №16567330 від 21.10.2016р., №16623583 від 01.11.2016р. у розмірі 1 102,40 ( одна тисяча сто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька,63, м.Вінниця).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна