79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.12.2016р. Справа№ 914/2390/16
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засіданні ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вертоград ЛТД”, м.Львів
до відповідача NEWGATE Sp. Z o.o., м.Краків, Республіка Польща
про стягнення заборгованості.
За участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 10.09.2016р.);
від відповідача не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Вертоград ЛТД” до відповідача NEWGATE Sp. Z o.o. про стягнення 2 428,60 євро основного боргу та 604,24 євро неустойки.
Ухвалою суду від 19.09.2016р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.10.2016р.
Розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою суду від 21.11.2016р. продовжено строк розгляду спору до 06.12.2016р. та відкладено розгляд справи на 05.12.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
Представником позивача подано до канцелярії суду заяву за вих. б/н від 05.12.2016р. (вх.№48667/16 від 05.12.2016р.), якою на виконання вимог ухвал суду долучено наступні документи: переклад заяви NEWGATE (відповідача) про визнання позову від 15.11.2016р.; витяг з Єдиного державного реєстру на позивача; розрахунок еквіваленту ціни позову в гривнях станом на 14.09.2016р.
Також, у вищенаведеній заяві позивач зазначає, що 20.11.2016р. на його адресу надійшла заява відповідача про визнання позову.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору №19-02-16 від 19.02.2016р., у зв'язку з чим станом на момент подання позовної заяви (14.09.2016р.) виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 2 428,60 євро (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову становить 72 163,33 грн.). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 604,24 євро.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
25.11.2016р. на адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу ухвали суду від 24.10.2016р. про відкладення розгляду справи на 07.11.2016р. за адресою: Poland, 30-415 Krakow, Bonarka 21 (Республіка Польща, м.Краків, вул.Бонарка, 21), з відміткою поштового відділення про те, що причиною повернення є закінчення терміну зберігання. Поштовий конверт надсилався відповідачу на адресу вказану у позивачем у позовній заяві, а саме: Poland, 30-415 Krakow, Bonarka 21 (Республіка Польща, м.Краків, вул.Бонарка, 21).
Станом на 05.12.2016р. на адресу суду від відповідача не повернулись поштові конверти без вручення його адресату з ухвалами суду від 07.11.2016р. та від 21.11.2016р. про відкладення розгляду справи. Дані ухвали надсилались відповідачу на адресу, вказану позивачем у позовній заяві, а саме: Poland, 30-415 Krakow, Bonarka 21 (Республіка Польща, м.Краків, вул.Бонарка, 21).
Факт надсилання відповідачу ухвал суду від 07.11.2016р. та від 21.11.2016р. про відкладення розгляду справи відповідно на 21.11.2016р. та на 05.12.2016р. підтверджується списками № 1167 на відправлення рекомендованої кореспонденції міжнародного напрямку за 10.11.2016р. та №1209 за 23.11.2016р.
Станом на день розгляду спору (05.12.2016р.) від відповідача надійшла заява по суті спору (про визнання позовних вимог), переклад якої позивачем долучено до справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-
встановив:
19.02.2016р. між NEWGATE Sp. Z o.o., що є юридичною особою відповідно до законодавства Польщі, в особі директора Damiana Koprowicz (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вертоград ЛТД”, що є юридичною особою відповідно до законодавства України, в особі директора ОСОБА_3, діючого на підставі статуту (надалі - продавець) було укладено договір №19-02-16 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує вугілля деревне в кількості, визначеній в специфікації (специфікаціях), що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.2.1. та п.2.2. договору ціна товару визначається в специфікації. Валюта платежу - євро. Загальна сума договору визначається шляхом сумування вартості усього поставленого згідно даного договору товару.
Згідно п.3.2. договору товар поставляється на умовах DXW, Дрогобич, Україна, відповідно Інкотермс 2010 або інше відповідно заявки покупця.
Згідно п.3.3. договору конкретна адреса доставки товару та його одержувач визначаються в інвойсі на поставку відповідної партії товару.
Відповідно до п.4.1. договору покупець здійснює оплату не пізніше 14 днів після поставки товару.
Відповідно до п.4.3. договору у випадку несвоєчасної оплати за товар на визначених у п.4.1. договору умовах, покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день такого прострочення.
Відповідно до п.7.1. договору всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути по даному договору, або в зв'язку з ним, а також ті які стосуються порушення, розірвання, визнання недійсним даного договору вирішується шляхом судового розгляду в Господарському суді Львівської області. До спірних правовідносин застосовується процесуальне та матеріальне право України.
На виконання умов договору №19-02-16 від 19.02.2016р., продавцем належним чином здійснено поставки партій товару на загальну суму 12 135,60 євро відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR).
Відповідачу були виставлені рахунки-фактури (інвойси) на оплату товару на загальну суму 12 135,60 євро, а саме:
- рахунок-фактура/інвойс №29 від 25.02.2016р. на суму 3 427,00 євро;
- рахунок-фактура/інвойс №30 від 10.03.2016р. на суму 3 680,00 євро;
- рахунок-фактура/інвойс №34 від 03.06.2016р. на суму 5 028,60 євро.
Проте, відповідач порушив свої зобов'язання, здійснивши часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 9 707,00 євро.
Як вбачається з матеріалів справи, рахунки-фактури/інвойси: №29 від 25.02.2016р. на суму 3 427,00 євро та №30 від 10.03.2016р. на суму 3 680,00 євро, оплачені відповідачем повністю, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками від 03.11.2016р., зокрема 17.03.2016р. та 10.06.2016р.
Станом на момент подання позовної заяви рахунок-фактура/інвойс: №34 від 03.06.2016р. на суму 5 028,60 євро, оплачений відповідачем частково на суму 2 600,00 євро.
Відтак, станом на момент подання позовної заяви (14.09.2016р.), у відповідача існує заборгованість зі сплати основного боргу за поставлений товар по рахунку-фактурі/інвойсі: №34 від 03.06.2016р. у розмірі 2 428,60 євро.
Сума боргу 2 428,60 євро за товар відображена сторонами у підписаному між ними акті звіряння взаємних розрахунків станом на 13.09.2016р.
Відтак, залишок заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу становить 2 428,60 євро.
Позивач керуючись умовами п.4.3. договору нарахував відповідачу неустойку в розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день такого прострочення, що становить 604,24 євро.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 2 428,60 євро заборгованості зі сплати основного боргу та 604,24 євро неустойки.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Відповідно до ст.123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 39 Закону, будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: - в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; - в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
Відповідно до п.7.1. договору всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути по даному договору, або в зв'язку з ним, а також ті які стосуються порушення, розірвання, визнання недійсним даного договору вирішується шляхом судового розгляду в господарському суді Львівської області. До спірних правовідносин застосовується процесуальне та матеріальне право України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону “Про міжнародне приватне право”, при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.
Згідно ст. 7 Закону України “Про міжнародне приватне право”, при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір №19-02-16 від 19.02.2016р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
У п.3.2. договору сторони визначили, що товар поставляється на умовах DXW, Дрогобич, Україна, відповідно Інкотермс 2010 або інше відповідно заявки покупця.
Згідно з “Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати” в редакції 2010 року поставка на умовах CPT - Carriage Paid to - “перевезення оплачено до” характеризується наступним. Термін "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.
Відповідно до п. А.1 Інкотермс продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.
Згідно п.2.1. та п.2.2. договору ціна товару визначається в специфікації. Валюта платежу - євро. Загальна сума договору визначається шляхом сумування вартості усього поставленого згідно даного договору товару.
На виконання умов договору №19-02-16 від 19.02.2016р., продавцем належним чином здійснено 3 поставки партій товару на загальну суму 12 135,60 євро.
Факт виконання позивачем зобов'язань по договору №19-02-16 від 19.02.2016р., підтверджується наявними у матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR): №685053, 0011948, 000614.
Відповідачу були виставлені рахунки-фактури (інвойси) на оплату товару за вищевказаний період на загальну суму 12 135,60 євро, а саме:
- рахунок-фактура/інвойс №29 від 25.02.2016р. на суму 3 427,00 євро;
- рахунок-фактура/інвойс №30 від 10.03.2016р. на суму 3 680,00 євро;
- рахунок-фактура/інвойс №34 від 03.06.2016р. на суму 5 028,60 євро.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.1. договору покупець здійснює оплату не пізніше 14 днів після поставки товару.
Проте, відповідач порушив свої зобов'язання, здійснивши часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 9 707,00 євро.
Як вбачається з матеріалів справи, рахунки-фактури/інвойси: №29 від 25.02.2016р. на суму 3 427,00 євро та №30 від 10.03.2016р. на суму 3 680,00 євро, оплачені відповідачем повністю, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.
Станом на момент подання позовної заяви рахунок-фактура/інвойс: №34 від 03.06.2016р. на суму 5 028,60 євро, оплачений відповідачем частково на суму 2 600,00 євро.
Відтак, станом на момент подання позовної заяви (14.09.2016р.), у відповідача існує заборгованість зі сплати основного боргу за поставлений товар по рахунку-фактурі/інвойсі: №34 від 03.06.2016р. у розмірі 2 428,60 євро.
Сума боргу 2 428,60 євро за поставлений товар відображена сторонами у підписаному між ними акті звіряння взаємних розрахунків станом на 13.09.2016р.
Відтак, залишок заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу становить 2 428,60 євро.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Положенням ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до абзацу 4 п.п.3.4. п.3постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом згаданого припису пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти обов'язковим є зазначення еквіваленту в національній валюті України (гривнях). Виходячи з останнього й визначається сума судового збору, що сплачується з позовної заяви: для нерезидентів - в іноземній валюті (за їх бажанням), для інших платників - у гривнях, у національній валюті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий - третій частини першої статті 6 Закону України "Про судовий збір").
Позивач у позовній заяві просить стягнути 2428,60 євро, що згідно поданого розрахунку еквіваленту ціни позову станом на день подання позовної заяви (14.09.2016р.) по курсу НБУ складає 72 163,33 грн.
Водночас, згідно п.4 ч.1 ст.55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.
Згідно ч.3 ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
Представником позивача позовну заяву було подано безпосередньо до канцелярії суду 16.09.2016р., відтак гривневий еквівалент валюти треба визначати саме на 16.09.2016р.
Офіційний курс гривні відповідно до іноземних валют визначений НБУ, зокрема євро станом на 16.09.2016р. складав 29,49 грн. за 1 євро. Отже, враховуючи положення п.4.ч.1. та ч.3 ст.55 ЦК України, правильна ціна позову станом на 16.09.2016р. складає 3 032,84 євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 89 438,44 грн. з яких 2 428,60 євро основного боргу, що згідно гривневого еквіваленту встановленого на 16.09.2016р. НБУ становить 71 619,41 грн.; 604,24 євро неустойки, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 16.09.2016р. складає 17 819,03грн.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення залишку основного боргу в сумі 2 428,60 євро, (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви 14.09.2016р. становить 71 619,41 грн.) підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 604,24 євро неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.4.3. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати за товар на визначених у п.4.1. договору умовах, покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі 0,3% від суми боргу за кожен день такого прострочення.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Вказаний висновок зазначений Верховним судом України у постанові від 01.04.2015 року.
Відповідно до п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 21.11.2016р., а саме не надано суду розрахунок пені у гривні, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 01.04.2015р у справі №909/660/14, а в розрахунку зазначеному у позовній заяві за вих. б/н від 14.09.2016р. позивачем до стягнення заявлено неустойку (пеня) в розмірі 604,24 євро.
Враховуючи умови договору щодо порядку розрахунків, зокрема п.4.1. договору відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар не пізніше 14 днів після поставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, товар по рахунку-фактурі/інвойсі: №34 від 03.06.2016р. відповідач отримав 08.06.2016р. Отже, право на нарахування пені за порушення строків оплати за поставлений товар виникло з 23.06.2016р.
Однак, позивач нараховує пеню з 24.06.2016р., оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог, відтак, судом для обрахунку пені береться період вказаний позивачем, а саме: з 24.06.2016р. по 14.09.2016р.
Відтак, згідно проведеного судом перерахунку, з врахуванням правової позиції Верховного суду України, викладену у постанові від 01.04.2015р у справі №909/660/14, до стягнення з відповідача підлягає 5 171,86 грн. пені.
У задоволенні решти пені слід відмовити.
Згідно ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Слід зазначити, що відповідач визнав позов повністю, про що вказав у заяві надісланій на адресу позивача за вих. б/н від 15.11.2016р. Вказана заява підписана директором NEWGATE Sp. Z o.o. - Damianom Koprowicz. Суд, розглянувши заяву за вих. б/н від 15.11.2016р., у якому представник відповідача заявив про визнання позову, перевіривши його повноваження на право визнання позову, враховуючи, що його дії не суперечить законодавству і не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приймає визнання позову в частині стягнення основного боргу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення залишок основного боргу в сумі 2 428,60 євро, (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви 16.09.2016р. становить 71 619,41 грн. та 5 171,86 грн. пені. У задоволенні решти позову слід відмовити.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №818 від 14.09.2016р. на суму 1 378,00 грн.
Згідно ст.49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.11, 192, 525, 526, 530, 533, 549, 611, 612, 627-629, 655, 663 ЦК України, ст.ст.174, 193, 198, 230-232 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 49, 55, 75, 78, 82-85, 87, 115, 116, 123, 124 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з NEWGATE Sp. Z o.o. (Poland, 30-415 Krakow, ul.Bonarka 21; NIP: 676-246-52-26; REGON: 122859475; KRS: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вертоград ЛТД” (79039, Львівська область, м.Львів, Шевченківський район, вул.Шевченка, буд.111А; код ЄДРПОУ 38970835) 2 428,60 євро, (що згідно офіційного курсу НБУ на день подання позовної заяви 16.09.2016р. становить 71 619,41 грн.) основного боргу, 5 171,86 грн. пені та 1 173,98 грн. судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повний текст рішення
виготовлено 07.12.2016р.
Суддя Сухович Ю.О.