Справа №2-23/08р.
28 січня 2008 року СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді Слоквенко Г.П., при секретарі - Чоп Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Солоне справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Компанія «Водна техніка» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунків при звільненні, зобов'язання видати трудову книжку та стягнення моральної шкоди,
Позивач, з урахуванням доповнень від 25 жовтня 2007 року, звернувся до суду з позовом до відповідача про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунків при звільненні, зобов'язання видати трудову книжку та стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 26 червня 2006 року він був прийнятий на роботу до ПП «Компанія «Водна техніка» в М. Дніпропетровськ на посаду сервісного інженера.
29 жовтня 2006 року він подав заяву про звільнення у зв'язку із призовом на військову службу, але продовжував працювати аж до 06 листопада 2006 року. Проте в останній день роботи - 06 листопада 2006 року, йому не видали трудову книжку, копію наказу про звільнення, заробітну плату за жовтень та листопад, суму вихідної допомоги та розрахунків при звільненні.
Під час розгляду справи він дізнався, що він насправді був звільнений не у зв'язку із призовом на військову службу, а за прогул, оскільки нібито 06 та 07 листопада 2006 року він був відсутній на роботі, про що були складені відповідні акти.
Прохає суд змінити формулювання причини звільнення із звільнення за прогул на звільнення у зв'язку з призовом на військову службу, стягнути невиплачену йому заробітну плату у сумі 443 гривні 18 копійок, середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунків при звільненні у сумі 4125 гривень, зобов'язання видати трудову книжку та стягнути моральну шкоду у сумі 1700 гривень.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Пояснили, що 26 червня 2006 року позивач був прийнятий на роботу до Дніпропетровського відділення ПП «Компанія «Водна техніка» на посаду сервісного інженера. Позивач 2 9 жовтня
2
2006 року подав заяву до відповідача з проханням звільнити його із роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу з 06 листопада 2006 року. Відповідно до наказу від 06.11.2006 року позивача було звільнено відповідно до поданої заяви, на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Проте відповідач не виконав умови даного звільнення, а саме необхідно було в день звільнення на підставі вимог ст. 116 КЗпП України провести із працівником повний розрахунок та видати трудову книжку.
У зв'язку з тим, що відповідач із власної вини не провів із позивачем повного розрахунку в день звільнення, тобто 06 листопада 2006 року, він повинен нести відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України.
0 6 листопада 2006 року позивач працював і йому була нарахована заробітна плата, із якої відбулися відрахування до різних фондів, на підставі приписів чинного законодавства. Таким чином, відповідач повинен був провести 06 листопада 2006 року повний розрахунок при звільненні позивача та видати трудову книжку. Звільнення позивача за ініціативою адміністрації за прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, є незаконним, оскільки позивач 06 листопада 2006 року працював у відповідача і отримав заробітну плату.
Відповідно до змісту наказу № 74-К від 07 листопада 2006 року, позивача звільнено за прогул 07 листопада 2006 року, але 06 листопада 2006 року було останнім днем роботи позивача, тобто днем звільнення. Тобто, 07 листопада 200 6 року позивач вже офіційно не працював на підприємстві, і відповідач не повинен звільняти його за прогул. Згідно записів трудової книжки позивача взагалі звільнили із роботи з 08 листопада 2006 року, тобто він вже два дні офіційно не працює, але він був звільнений за прогул. Прогул - це відсутність на робочому місці без поважних причин. Дані причини відповідачем з'ясовані не були. А також не було оголошено наказ про застосування дисциплінарного стягнення позивачеві під розписку.
У зв'язку з тим, що відповідач не провів розрахунку із позивачем в день звільнення з його вини, він повинен сплатити позивачеві середній заробіток по день фактичного розрахунку.
Звільнений позивач був 06 листопада 2006 року і до часу звернення до суду так і не отримав повного розрахунку та трудової книжки. Таким чином затримка розрахунку зі сторони відповідача складає - листопад 2006 року - жовтень 2007 року - 11 місяців.
Із врахуванням середнього заробітку та кількості місяців затримки видачі повного розрахунку при звільненні відповідач зобов'язаний виплатити 4125 гривень.
Крім цього відповідач повинен сплатити невиплачену заробітну плату в сумі - 443, 18 гривень та вихідну допомогу - 750 гривень.
Більше того відповідач повинен сплатити позивачеві спричинену моральну шкоду.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та пояснили, що відповідач не мав права проводити розрахунки, а також видавати позивачеві трудову книжку 03 листопада 2006 року, оскільки згідно заяви позивача, останній просив його звільнити з 06 листопада 2006 року. Ця дата
3
була погоджена з роботодавцем. Таким чином останнім робочим днем позивача було 06 листопада 2006 року, тому і розрахунок з ним повинен був бути проведений саме в цей день. Всі документи з цього приводу були відправлені до Дніпропетровського відділення на 06 листопада 200 6 року, але в цей день позивач був відсутній на роботі. В цей же день був складений акт про його відсутність на роботі. Не з'явився позивач на роботі і 07 листопада 2006 року, про що те ж був складений відповідний акт, а також виданий новий наказ про звільнення позивача за прогул, на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Оскільки позивач був відсутній на роботі, то відповідач не мав можливості вручити йому трудову книжку, а пересилка трудової книжки поштою законодавством заборонена. Вислати копію наказу про звільнення відповідач те ж не мав можливості, оскільки з 09 листопада 2006 року позивач перебував на військовій службі і не проживав за своєю адресою.
Компанія затримала позивачеві виплату повного розрахунку при звільненні, але вимоги ст. 116 КЗпП України не порушила, так як працівник в день звільнення не працював, та не пред'являв вимог про розрахунок. Позивач такої вимоги не заявляв. Вина за таку невиплату у підприємства відсутня і є виною лише позивача.
Позивач вважає, що відповідач повинен був виплатити вихідну допомогу в розмірі двомісячного середнього заробітку у зв'язку з призовом на військову службу. Дійсно, ці гроші на 06 листопада 2006 року були підготовлені для сплати позивачеві, але у зв'язку з тим, що наказ про звільнення позивача за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України був скасований та був виданий новий наказ про звільнення за прогул, позивач втратив право на отримання такої вихідної допомоги.
Третя особа, яка є керівником відповідача, в судовому засіданні також заперечувала проти задоволення позову. Пояснив, що позивача було звільнено з посади за прогул без поважних причин без жодних порушень діючого законодавства. Дійсно з початку позивач подав заяву про звільнення у зв'язку з призивом на строкову військову службу, були підготовлені всі необхідні документи, та повний грошовий розрахунок, але в день звільнення позивач на роботу не з'явився. Не з'явився він і на наступний день. Про причину неявки на робоче місце позивач не повідомив. Тому процедура звільнення його за ч.1 п.3 ст. 36 КЗпП України не була доведена до кінця, наказ про його звільнення за цією статтею було скасовано, і таким чином позивач не може вважатися звільненим за ч.1 п.3 ст. 36 КЗпП.3а два дні його відсутності на роботі було складено два акта про прогул, яки були посвідчені двома робітниками Дніпропетровського офісу компанії. Ці акти підтверджують наявність такого юридичного факту як прогул позивача й цей факт нікім не спростований. Будь-які посилання позивача на те, що всупереч вимогам законодавства акти складені двома особами, не заслуговують уваги. По-перше, у Дніпровському офісі на час звільнення позивача працювало дуже замало робітників, крім того, вони дуже часто були в роз'їздах, тому акти підписали саме ці працівники, які були в офісі в ці дні. По-друге, в законодавстві відсутня норма яка б вказувала на те, що акт про звільнення за прогул повинен бути складений не менш ніж трьома особами. Також вважає невірним аргумент позивача, що для звільнення за прогул
4
необхідна наявність пояснювальної записки, а в разі її відсутності повинен бути акт про встановлення причин неявки. Такі ствердження, на погляд третьої особи, також не базуються на нормах трудового законодавства України і є тільки особистим бажанням позивача, щоб такий порядок звільнення існував. В своєї первинної позовної заяві він стверджує, що останнім днем його роботи було саме 03 листопада 2006 року, але після початку справи і надання незаперечних доказів його прогулу, він вже стверджує, що 06 листопада 2006 року він все ж такі був на роботі. За поясненнями працівників Дніпропетровського відділу компанії, позивач був на роботі 03 листопада 2006 року.
Стосовно того, що позивачу в день звільнення не була видана трудова книжка та і виданий наказ про звільнення, то це зробити було не можливо, в зв'язку саме з відсутністю позивача на роботі. Всі документи були оформлені на ранок 08 листопада 2006 року і було відомо, що зранку наступного дня він повинен бути вже в військкоматі, тому в будь-разі особисто цей наказ він за своєю адресою не міг би отримати. Більш того, як стало від тексту повістки з військкомату, позивач був призваний Солонянським РВК, а не Дніпропетровським. Таким чином, за адресою, яку він вказував при прийомі на роботу, він вже не мешкає, адреса була не відома. Крім того, згідно вимог законодавства, пересилання книжки поштою з доставкою на адресу працівника допускається тільки за його письмовою згодою. Але такої згоди або вимоги від позивача вони не отримали. Після початку судової справи був направлений лист позивачеві, де роз'яснювались йому причини звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП, діючого законодавства України, надала всі необхідні розрахунки щодо зарплати та запропонувала звернутися до ПП «Компанія «Водна техніка» письмово з вимогою надіслання поштою трудової книжки та вказати куди перевести нараховані йому на час звільнення гроші. Але відповідач ні як не відреагував на цей ли ст.
Щодо вимог позивача щодо виплати йому компенсації за весь час затримки розрахунку, пояснив що такі вимоги є необґрунтованими та свідчать про намір позивача по безпідставному набуттю додаткових коштів від відповідача, законодавством передбачено, що організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку вразі невиплати звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Але така компенсація виплачується тільки якщо невиплата сталася з вини власника або уповноваженого ним органу. Вина за таку невиплату у відповідача відсутня. Також відповідач не повинен виплачувати допомогу у зв'язку з призивом працівника на строкову службу, тому що позивач звільнений саме за прогул, а не в зв'язку з призовом на військову службу, тому він втратив своє право на цю вихідну допомогу. Вимоги позивача про відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, на погляд відповідача, теж не знайшли свого підтвердження. В матеріалах немає жодних розрахунків цієї суми, також немає висновку експертизи яка б достовірно підтвердила чи спростувала факт та розмір моральної шкоди.
Свідок ОСОБА_2 який є працівником відповідача, в судовому засіданні показав, що працює у відповідача. 06 листопада 2006 року з 9 до 18 години він був в офісі, чекав позивача, який як йому відомо мав намір звільнитись, але в офіс позивач так і не з'явився, про що був складений акт. 06 листопада 2006 року він намагався додзвонитися до позивача, але абонент був відсутній на
5
зв'язку. За цілий день 07 листопада 2006 року позивач на роботі також не з'явився тому він не міг передати позивачеві наказ та розрахунок, які надійшли до Дніпропетровського офісу з головної контори.
Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що в жовтні 2006 року він отримав повістку про проходження військової служби та викликом з'явитися до військкомату 09 листопада 2006 року у зв'язку з призовом до армії. В кінці жовтня він написав заяву про звільнили з роботи у зв'язку з призовом до армії. 06 листопада 2006 року він працював на роботі. В кінці робочого дня він купив торт та оголосив всім, що буде йти з роботи. Потім він здав свої інструменти і пішов, більше на підприємстві не з'являвся. 06 листопада 2006 року, коли він розраховувався, йому сказали, що підписані всі документи. Наказу про звільнення він не бачив, зарплату за жовтень місяць не отримував, оскільки вважав, що повернеться на це підприємство працювати після армії.
Суд, заслухавши представників позивача, відповідача та його представника, третю особу, свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно заяви, трудової книжки та наказу, відповідач 26 червня 2006 року був прийнятий на роботу до ПП «Компанія «Водна техніка» на посаду інженера сервісної служби (а.с. 34, 42, 73-75).
29 жовтня 2006 року позивачем було подано заяву з проханням звільнити з 06 листопада 2006 року у зв'язку з призивом на строкову військову службу (а.с. 33).
Згідно запису в трудовій книжці (а.с. 73-75) позивача було звільнено відповідно до поданої заяви, на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачеві не була видана трудова книжка та не проведений повний розрахунок.
Посилання представників відповідача на те, що трудова книжка та всі належні до сплати позивачеві суми відповідач не мав можливості видати позивачеві через призов останнього до військової служби, а також через те, що адреса позивача була не відома суд не
6
може взяти до уваги з наступних причин. При прийнятті на роботу, позивачем було заповнено особову картку (а.с. 47), в якій він зазначив свою адресу на номер телефону, а згідно повістки (а.с. 72), позивач повинен був з'явитись на збірний пункт лише 0 9 листопада 2006 року, тобто відповідач мав можливість та строк щоб зв'язатись з позивачем.
Більш того, згідно пояснень представників відповідача, в свій останній день роботи - 06 листопада 2006 року позивач не з'явився на роботі. Не з'явився позивач на роботі і 07 листопада 2006 року, внаслідок чого 06 та 07 листопада 2006 року були складені акти про відсутність позивача на робочому місці (а.с. 37, 87). А відповідно до наказу директора відповідача від 07 листопада 2006 року №74-к, позивача було звільнено 08 листопада 2006 року за прогул(запис у трудовій книжці), на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 36, 75).
Тобто, за трудовою книжкою (а.с. 73-75), 08 листопада 2006 року запис №3 в трудовій книжці визнаний недійсним, та зроблений новий запис про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України.
Така зміна причин звільнення є незаконною, оскільки відповідачем був суттєво порушений порядок звільнення за цією статтею. За ст. ст. 147, 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення повинно оголошуватись в наказі (розпорядженні) і повідомлятися працівникові під розписку.
Представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що їм не відомі причини, з яких позивач не з'явився на роботу в останній день своєї роботи. Дані причини вони не з'ясовували, незважаючи на вищевказану норму. Також від відповідача не були відібрані письмові пояснення, а сам наказ під розписку позивачеві не оголошувався.
Також представники відповідача не довели в судовому засіданні про те, що позивач був відсутній на роботі 06 та 07 листопада 2006 року, а пояснення свідка ОСОБА_2 суд не може взяти до уваги, оскільки останній є працівником відповідача.
Не заслуговує на увагу і ствердження представників відповідача про те, що позивач був відсутній на роботі 07 листопада 2006 року і тим самим порушив трудову дисципліну. Згідно заяви позивача про звільнення (а.с. ЗЗ) та резолюції директора відповідача, позивач мав намір звільнитись саме з 06 листопада 2006 року, тобто цей день і був його останнім днем роботи. Вказане також підтверджується витягом з журналу обліку трудових книжок (а.с. 45), в якому останнім днем роботи позивача записано 06 листопада 2006 року і вказана причина звільнення та причина видачі трудової книжки - у зв'язку з призовом на військову службу, п.3 ст. 36 КЗпП України. За весь період не отримання позивачем трудової книжки- 11 місяців, відповідач не вніс виправлення у підтвердження звільнення позивача за п.4 ст. 4 0 КЗпП України, що є підставою вважати записи трудової книжки про подальше звільнення позивача за прогул, зробленими вже у більш пізніший період. Ця обставина також
7
підтверджена довідками відповідача №4 3, 8 6 про заробітну плату, які видані 10 вересня та 1 жовтня 2007 року(а.с. 43, 44, 46), в яких розрахунки проведені на 06 листопада 2006 року і зазначено, що позивач звільнений у зв'язку з призовом на військову службу. У даних довідках, підписаних керівником та головним бухгалтером відповідача, також зазначено, що кошти належні до виплати позивачеві у вз»язку з призовом на військову службу депоновано, тобто зберігається для виплати на протязі 11 місяців.
За цими довідками про повний розрахунок (а.с. 43, 44), розрахунок проведений за чотири робочих дні - 01, 02, 03, 06 листопада 2006 року, що підтверджує роботу позивача в останній день - 06 листопада 2006 року. А 07 листопада 2006 року позивач вже офіційно не працював у відповідача. Аргументи відповідача, що данні довідки видані на період 6 листопада 2006 року, суд не може взяти до уваги, оскільки вони видані вже у 2007 році, а кошти належні позивачеві у вз»язку з призовом на військову службу, не зняті з депонованого рахунку.
Таким чином, відповідач не мав підстав для зміни причини звільнення із п.3 ст. 36 на п.4 ст. 40 КЗпП України.
Оскільки позивач та і не отримав повного розрахунку та трудової книжки, затримка розрахунку зі сторони відповідача складає 11 місяців (з листопада 2006 року по жовтень 2007 року).
Згідно довідки (а.с. 38) середній заробіток позивача складав 375 гривень. Із врахуванням середнього заробітку та кількості місяців затримки видачі повного розрахунку при звільненні, відповідач зобов'язаний виплатити : 375 гривень х 11 місяців = 4125 гривень, оскільки позивач та його представник не в позові не в судовому засіданні не уточнили за який період суд повинен здійснювати стягнення за затримку видачі повного розрахунку при звільненні, а суд розглядає позов на підставі ст. 11 ЦПК України, в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін.
Крім цього, згідно довідок відповідача (а.с. 43, 44), відповідач повинен сплатити невиплачену заробітну плату за жовтень 2006 року та чотири робочих дні листопада 2006 року, яка згідно довідок відповідача (а.с. 43, 44) складає 443, 18 гривень та вихідну допомогу - 750 гривень.
За ст. 237і КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Оскільки в судовому засіданні встановлено факт порушення трудових прав позивача, тому, відповідно до ст. 1166 ЦК України суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача про відшкодування відповідачем заподіяної їй моральної шкоди, в сумі 300 гривень, оскільки ця сума на думку суду є достатньою і співмірною зі причиненої з вини відповідача моральною шкодою.
Керуючись ст. ст. 36, 40, 47, 116, 147, 149, 233, 237і КЗпП України, ст. ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,
8
Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Компанія «Водна техніка» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунків при звільненні, зобов'язання видати трудову книжку та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Змінити формулювання причин звільнення позивача із звільнення за ініціативою адміністрації за прогул по ч.4 ст. 40 КЗпП України на звільнення у зв'язку із призовом працівника на військову службу на підставі ч.3 ст. 3б КЗпП України.
Зобов'язати приватне підприємство «Компанія «Водна техніка» видати позивачеві трудову книжку.
Стягнути з приватного підприємства «Компанія «Водна техніка» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої заробітної плати у сумі 443 (чотириста сорок три) гривні 18 копійок, середній заробіток за вест час затримки виплати суми розрахунку при звільненні у розмірі 4125 (чотири тисячі сто двадцять п'ять) гривень, а також моральну шкоду у сумі 300 (триста) гривень, відмовивши в задоволенні іншої частини позову.
Стягнути з приватного підприємства «Компанія «Водна техніка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 17 (сімнадцять) гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 15 (п'ятнадцять) гривень.
Стягнути з приватного підприємства «Компанія «Водна техніка» на користь держави судовий збір у розмірі 51 (п'ятдесят однієї) гривні та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі ЗО (тридцять) гривень.
Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного суду через районний суд шляхом подання протягом десяти днів після його проголошення заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів з дня подання заяви, поданням апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.