Справа №629/4322/16-а
2-а/612/20/16
06 грудня 2016 року смт. Близнюки
Близнюківський районний суд Харківської області у складі, головуючого судді Мороза О.І., при секретарі Коняєвій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення і виплату пенсії, -
Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні та невиплаті пенсії їй як державному службовцю та зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та здійснити їй виплату пенсії як державному службовцю з 01 січня 2015 року з врахуванням заробітної плати, яку вона отримує на час звернення.
В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона з 04.09.2008 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області (надалі - Управління ПФ) як отримувач пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 2001 року вона працює на посаді судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області. На момент звернення до відповідача у неї був стаж роботи більше 10 років, крім того вона досягла пенсійного віку, тому реалізуючи своє право, звернулася з заявою про нарахування їх пенсії як державному службовцю, однак їй було відмовлено в зв'язку з тим, що не була надана довідка про роботу судді встановленого зразка. На її усне звернення до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з проханням надати таку довідку, їй було відмовлено з тих причин, що таких форм довідок у них в наявності не має, про ще вона повідомила відповідача. Але відповідач не звернувся з запитом до ТУ ДСА про надання необхідних документів. У зв'язку з вищевказаним їй не була нарахована та не виплачувалася пенсія.
Крім того посилається і на наступне. На час виникнення спірних правовідносин, відповідно до ч.2 ст. 35 ЗУ «Про державну службу» до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії, зараховується час перебування на посадах суддів. На неї також поширюється ст. 37 вказаного закону в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Зазначає, що на одержання пенсії державних службовців мають право жінки які досягли пенсійного віку встановленого ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями - у розмірі 80 % заробітної плати працюючого держслужбовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Вважає, що діями відповідача порушене її право на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.
У судове засідання, призначене на 15.00 год. 06 грудня 2016 року позивач та представник відповідача не з'явилися, будучи належним чином та своєчасно повідомленими про час та місце розгляду справи.
Позивач судову повістку про виклик до суду отримала 29.11. 2016 .
Відповідач судову повістку про виклик до суду, копії ухвал суду від 24 та 25 листопада 2016 року про відкриття провадження та призначення справи до розгляду, копію позовної заяви з додатками, пам'ятку про права та обов'язки отримали також 29.11. 206 року, що вбачається із рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Позивачем, при поданні позову, заявлене письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності та в порядку, передбаченому ч.4 ст.122 КАС України - в письмовому провадженні.
За відсутності підстав у відмові цього клопотання, справа призначена до розгляду за загальними правилами цього Кодексу, а не в порядку ст.183-2 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Потреби заслухати свідка чи експерта суд не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин справа розглядається у письмовому провадженні та без технічного фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.
Із довідки Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04.11. 2016 № 05-34/9/16 вбачається, що ОСОБА_1 з 13 грудня 2001 року працює на посаді судді цього суду (а.с.6). Отже на час виникнення спірних правовідносин стаж її роботи на посаді судді складає більше 10 років.
Вона перебуває на обліку в Управлінні ПФ з 04.09. 2008 де їй призначена пенсія за віком, що підтверджується випискою з розпорядження про призначення пенсії від 23.05. 2016 №133/06-19 (а.с.7).
Із протоколу №143073 від 29.01.2015, складеного Управлінням ПФ, вбачається наступне. 22 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Управління ПФ із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Для перерахунку пенсії нею були надані заява та довідка про складові заробітної плати.
В передостанньому абзаці цього протоколу зазначено наступне: «Згідно ст.138 п.1 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення пенсійного віку (жінкам - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.» А далі зазначено, що оскільки на дату звернення ОСОБА_1 працює суддею, в проведенні перерахунку їй пенсії у зв'язку з переходом на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» необхідно відмовити.
Отже єдиною підставою відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на підставі Закону України «Про державну службу» відповідач вважає те, що вона продовжує працювати а не вийшла у відставку.
В ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про державну службу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
У ст. 138 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання(ч.1 )
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, пенсії на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", або пенсії, передбаченої іншими законами України (ч.2).
Стаття 37 ЗУ « Про державну службу» передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Згідно до положень ст.ст. 2,7 ч. 2 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія державного службовця являється трудовою пенсією за віком, а не пенсією за вислугу років, а тому вона призначається незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Частина 6 статті 37 Закону України «Про державну службу» вимагає припинення державної служби лише у випадку призначення пенсії державного службовця інвалідам І та II груп. До інших категорій державних службовців така вимога даною статтею не пред'являється.
На підставі ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя звільняється з посади у разі досягнення ним 65 років.
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованим особам своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначено: «Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпечення державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту… Не допускається зниження рівня гарантій незалежності
і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів».
У мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 Конституційний Суд України вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відтак - матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення і у інших рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); в рішеннях від 22 травня 2008 року № 10-рп та від 30 червня 2013 року № 3-рп/2013.
Крім того Конституцією України передбачено наступне. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.3). В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8). Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.22).
Так і Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
На підставі викладеного суд вважає, що позивач ОСОБА_1 має право на отримання пенсії державного службовця.
Посилання відповідача на ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема на те, що даною статтею передбачено виплату пенсії судді, який вийшов у відставку, неправомірне, оскільки зазначена стаття передбачає право судді на відставку, а позивач не є суддею у відставці, а відтак застосування цієї норми при вирішенні спору є невірним.
Під час провадження по справі відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обгрунтованість своїх дій щодо відмови позивачу у призначенні пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії, відповідач дійшов до неправомірного висновку про відсутність права на її отримання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже в адміністративному судочинстві обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
На вимогу суду, викладену в ухвалі від 24.11. 2016, надати до суду до початку розгляду справи по суті, у разі заперечення проти позову, всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії, відповідач таких доказів не надав. Заперечень проти позову, клопотань тощо не заявив.
Отже відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів правомірність своєї відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 в призначенні пенсії на умовах як викладено вище.
Щодо позивача, то вона, на виконання вимог ч.1 ст.71 КАС України, довела обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже дії відповідача, щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність дій Управління ПФ щодо відмови позивачу в призначені пенсії.
Таким чином, суд вважає за необхідне для поновлення порушеного права позивача зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу на підставі Закону України «Про державну службу».
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом із тим ч.2 ст. 46 ЗУ України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсії на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено недопустимість будь-якої дискримінації.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11. 1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Отже строк звернення до суду не пропущений.
Відповідно до ст. 94 КАС України із відповідача на користь позивача мають бути стягнуті понесені і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 510 грн., відповідно до заявленого клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,8,22,126 Конституції України, ст.ст. 9, 37 ЗУ «Про державну службу», ст.ст.7,46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2,7,12 Закону України « Про пенсійне забезпечення», ст.ст.8-14, 71,94,159,160,164,167,185,186 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення і виплату пенсії, задовольнити.
Визнати дії Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні судді Мішуровській Світлані Тимофіївні пенсії на підставі Закону України «Про державну службу», неправомірними.
Зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та здійснювати виплату ОСОБА_1, починаючи з 01 січня 2015 року пенсію як держаному службовцю, відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про державну службу» в редакції від 01.10. 2011 року із врахуванням заробітної плати станом на 04 листопада 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою 64602, АДРЕСА_1, сплачений судовий збір у розмірі 551(п'ятсот п'ятдесят одна ) грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками провадження.
Суддя О.І. Мороз
06 грудня 2016 року