17.11.2016
Єдиний унікальний №408/7712/16-ц
Провадження №2-о/408/420/16
с.Біловодськ 17 листопада 2016 року
Біловодський районний суд Луганської області в складі:
головуючого: судді Рукаса М.С.,
за участю:
секретаря Мірошнік Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Біловодського районного суду Луганської області, заяву представника заявника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факт смерті,-
Представник заявника ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Паривка, Іллінецького району, Вінницької області, який за життя був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_5 року, місце смерті - с.Миколаївка, Станично-Луганського району, Луганської області, причина смерті - злоякісний новотвір правого надпочечника.
В обґрунтування вимог представник заявника ОСОБА_1, в заяві вказала, що ОСОБА_4 - дружина ОСОБА_3.
ІНФОРМАЦІЯ_5 року у своєму будинку за адресою: АДРЕСА_1 від злоякісного новотвіру правого надпочечника помер ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у віці 55 років, про що було отримане медичне свідоцтво про смерть №373, ГУ ЛГМБ №8 ЛНР, де стоїть печатка «Луганської народної республіки», але в територіальному поділі України відсутня територіальна одиниця Луганська Народна Республіка.
Враховуючи, що лікарське свідоцтво про смерть видане на території, тимчасово непідконтрольній владі України, відповідно до ст..9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсним і не створює правових наслідків, тому заявник позбавлений права реалізувати свої права, зокрема отримати свідоцтво про смерть, тощо, а від встановлення факту смерті ОСОБА_3 залежить виникнення для заявника права на отримання спадщини.
Представник заявника ОСОБА_1 та заявник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися. В заяві просять справу розглянути за їх відсутності. Заявлені вимоги просить задовольнити.
Представник зацікавленої особи - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин. Про час, місце і дату слухання повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Із ксерокопії свідоцтва про укладення шлюбу, що було видане 24 грудня 1981 року Палацом одруження м.Горлівка Донецької області, вбачається, що заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), актовий запис № 3606.
Згідно Лікарського свідоцтва про смерть №373 та Довідки про причину смерті №373, смерть ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, настала ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Причина смерті ракова інтоксикація, метостази раку, злоякісний новотвір правого надпочечника (а.с.6).
Як передбачено ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання - ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Так, законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та інших актів законодавства.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064. Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: - лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); - фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024 (далі -фельдшерська довідка про смерть);- лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;- рішення суду про оголошення особи померлою;- рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;- повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів;- повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Згідно наказу Міністерства юстиції України № 1847/5 від 05.11.2014 року «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» було тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Луганської області (Антрацитівського, Краснодонського, Лутугинського, Перевальського, Слов'яносербського, Свердловського, Станично-Луганського районів, міст Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Красний Луч, Краснодон, Луганськ, Первомайськ, Ровеньки, Свердловськ, Стаханов). Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.
Згідно зі ст. 14 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.
За вказаних обставин, суд вважає що заява представника заявника ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню, та вважає за можливе встановити факт смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Паріївка, Іллінецького району, Вінницької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, АДРЕСА_1. Причина смерті - ракова інтоксикація, метостази раку, злоякісний новотвір правого надпочечника.
Керуючись ст. 17 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та ст. ст. 3, 8, 14, 212-215, 223, 234, 256, 257, 259, 294 ЦПК України, суд, -
Заяву представника заявника ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити факт смерті, а саме що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.Паріївка, Іллінецького району, Вінницької області, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, АДРЕСА_1. Причина смерті - ракова інтоксикація, метостази раку, злоякісний новотвір правого надпочечника.
Рішення підлягає негайному виконанню та може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Біловодський районний суд Луганської області протягом десяти днів з моменту його винесення.
Головуючий:
суддя М.С. Рукас