Справа№2-569 2007 рік
Іменем України
11 грудня 2007 року м. Косів
Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі головуючого судді Турянського І.Є., з секретарем Лазорик Л.В. за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Пістинської с/Ради про визнання нечинним рішення Пістинської с/Ради та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
встановив:
позивачка звернулася до відповідачів з позовом про визнання нечинним рішення Пістинської с/Ради від 27.12.1999 р. в частині надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 та усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку.
В судовому засіданні позивачка підтримала викладені позовні вимоги і суду пояснила, що у 1990 р. її батькові ОСОБА_5 було надано 0,12 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку. У техдокументації на будівництво було зазначено заїзд до будинку. 03.09.1993 р. батько подарував їй незакінчений будівництвом будинок (готовність 16 %) і вона стала користувачем закріпленої за будинком земельної ділянки. 27.12.1999 р. Пістинська с/Рада своїм рішенням передала відповідачу у приватну власність земельну ділянку, яка межує з її земельною ділянкою і по якій проходить заїзд до її будинку, що є грубим порушенням її законних прав. Передану ОСОБА_6 земельну ділянку той обгородив огорожею і позбавив можливості проїзду. Просить позов задовольнити.
Довірена особа відповідача ОСОБА_6 позов не визнав і пояснив, що земельна ділянка, яка рішенням Пістинської с/Ради від 27.12.1999 р. передана його сину (відповідачу по справі) у користування, а не у приватну власність, як стверджує позивачка, перебувала у землях запасу сільської Ради, а тому свої рішенням сільрада не порушила будь-чиїх інтересів. Що ж стосується заїзду ствердив, що заїзду не існувало і нікому не виділялося, а був тільки прохід, яким користувалися люди, коли земля належала сільській раді. Крім того вважає, що позивачка безпідставно пропустила строк звернення до суду, а тому просить у позові відмовити.
Представник Пістинської с/Ради сільський Голова ОСОБА_4 позов не визнав і пояснив, що дійсно у 1999 році відповідачу було вирішено надати у користування земельну ділянку з вільного земельного фонду сільської Ради, на яку ніхто, у тому числі позивачка чи її батько, не претендував, а тому порушень при прийнятті оскаржуваного позивачкою рішення не було допущено. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а не на право приватної власності, як стверджує позивачка, на ім'я відповідача тільки проходить стадію підготовки і ще не виготовлений і не виданий ОСОБА_4 Вважає, що при винесенні Пістинської с/Радою оскаржуваного позивачкою рішення не було допущено будь-яких порушень чинного законодавства чи прав відповідачки. Просить взяти до уваги, що позивачка має інший заїзд до будинковолодіння, а тому у позові слід відмовити.
Вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.
У відповідності з ст.П ч.2 п.1 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Одним із способів судового захисту цивільних прав, відповідно до ст.16 ч.2 п.2 цього ж закону, є визнання правочину недійсним.
Суду не представлено жодного документу на право власності чи користування землею на ім'я відповідачки і сторони не заперечили того факту, що таких правочинів не існує. Крім того згідно ст.125 ч.1 ЗК України право постійного користування на земельну ділянку виникло б тільки за умови державної реєстрації Державного акту про право на землю. За таких обставин у позивачки не виникло право власності чи користування на землю.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Як вбачається з матеріалів справи і про що ствердила позивачка, оскаржуване нею рішення Пістинської с/Ради було прийнято 27.12.1999 року і у 2002 р. земельна ділянка обгороджена ОСОБА_6, а до суду ОСОБА_3 звернулася 10.04.2007 року, тобто по закінченню трирічного строку встановленого законом. Позивачкою не надано суду жодного доказу поважності причин пропуску строку позовної давності та навіть не заявлено клопотання про продовження цього строку, що з урахуванням вимог ст.267 ч.4 ЦК України, є для суду підставою для відмови у позові з урахуванням заяви відповідача ОСОБА_6 про застосування цієї норми закону.
На підставі ст.ст.11, 16, 257,267 ЦК України, ст.125 ЗК України та керуючись ст.ст.213 -215 ЦПК України, суд -
вирішив:
В позові ОСОБА_3 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський райсуд шляхом подачі, в 10-и денний строк з моменту його проголошення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього, в 20-ти денний строк апеляційної скарги з подачею її копій.