Справа № 152/1573/16-ц
2/152/667/16
іменем України
05 грудня 2016 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - адвоката Головенка Є.В.,
представника третьої особи -
Органу опіки та піклування
Шаргородської РДА - Сербіної М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді Вінницької області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Органу опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області,
встановив:
27.10.2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі.
Від спільного подружнього життя у нього та відповідачки народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Спільне життя з відповідачкою не склалося і шлюб розірвано за рішенням Шаргородського районного суду від 03.07.2015 року.
Під час спільного подружнього життя відповідачка вживала алкогольні напої, залишала дитину на його виховання та утримання.
Після розірвання шлюбу відповідачка ще деякий час цікавилася життям та здоров'ям сина, а протягом останніх восьми місяців не цікавиться дитиною, матеріально та морально не підтримує, не відвідує сина в школі, не цікавиться успіхами сина в школі, не з'являється на батьківські збори, не переймається вихованням.
Відповідачка іноді телефонує йому з різних номерів мобільних операторів, проте, під час розмов не цікавиться сином, а лише погрожує фізичною розправою.
Всі обов'язки по вихованню та утриманню сина виконує він.
Його намагання спонукати відповідачку до належного виконання обов'язків матері, - позитивного результату не дали.
Орган опіки та піклування Шаргородської РДА прийняв рішення, відповідно до якого вважає доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина ОСОБА_7.
На теперішній час відповідачка продовжує свідомо ухилятися від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а тому має бути позбавлена батьківських прав, в силу вимог ст.164 СК України.
Просить позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо її малолітнього сина: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник - адвокат Головенко Є.В. позов підтримали, просили його задовольнити. Суду пояснили, що позивач проживав з відповідачкою ОСОБА_5 у шлюбі, який розірвано 03.07.2015 року. Син позивача та відповідачки ОСОБА_6 проживає з батьком ОСОБА_4 Позивач звернувся до Органу опіки та піклування Шаргородської РДА про вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина ОСОБА_7, так як ОСОБА_5 в лютому 2016 року залишила дитину, поїхала в невідомому напрямку. З того часу відповідачка жодного разу не навідувала сина, не телефонувала до позивача та не цікавилася життям, здоров'ям, навчанням, розвитком та утримання сина. Позивач опікується життям, навчанням, здоров'ям, матеріальним утриманням, вихованням сина самостійно. У вихованні та догляді за дитиною позивачеві допомагає матір останнього - ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, але наймається на тимчасові заробітки, від яких отримує дохід в середньому 1000-1500 грн. на місяць. Вважають, що матір дитини свідомо нехтує своїми обов'язками щодо виховання, навчання, утримання дитини, піклування про здоров'я, у зв'язку із чим відповідачку слід позбавити батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_4 в інтересах останнього.
Крім того, зазначили, що СК України передбачає одночасно з позбавленням особи батьківських прав вирішення питання про стягнення аліментів, про що ОСОБА_4 у позовній заяві не вказано, проте, позивач не заперечує щодо стягнення судом аліментів з відповідачки на його користь, не відмовляється від стягнення аліментів. Вважають, що розмір аліментів слід визначити у мінімальному розмірі, встановленому СК України, тобто у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Також, просять стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Органу опіки та піклування Шаргородської РДА Сербіна М.В. позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала. Суду пояснила, що Органом опіки та піклування Шаргородської РДА 09.09.2016 року розглянуто заяву ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітньої дитини - сина ОСОБА_7 та прийнято рішення про доцільність такого позбавлення. Вона підтримує вказаний висновок Органу опіки та піклування Шаргородської РДА і просить позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, розвитком, умовами навчання та проживання, здоров'ям дитини не цікавиться протягом останніх восьми місяців, не може забезпечити дитині належні умови утримання, виховання, навчання, розвитку. Органом опіки та піклування обстежено умови проживання сім'ї позивача. Батько дитини приділяє належну увагу вихованню, здоров'ю сина, навчанню, тоді як мати участі в вихованні, утриманні дитини не приймає, не цікавиться життям, здоров'ям та навчанням сина.
Допитаний, відповідно до вимог ст.171 СК України, в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 позов батька підтримав. Суду пояснив, що проживає з батьком та бабусею і дідусем. Матір - ОСОБА_5 він бачив дуже давно. Інколи матір ОСОБА_5 йому телефонує, але він не розуміє, чого вона від нього хоче, так як її мова невиразна через стан сп'яніння. Коли матір проживала з ним та батьком, то часто забирала його із собою в компанії, де дорослі вживали горілку, вино та пиво, а матір також вживала спиртне. Одного разу вона залишила його самого у чужому будинку, а сама пішла в компанію своїх знайомих, де вживала спиртні напої, повернувшись за ним тільки увечері. Йому подобається проживати з батьком, бабусею та дідусем. Він має усе необхідне для навчання. До школи його водить і забирає бабуся, яка працює поруч із школою - в дитячому садку.
Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з'явилася, хоча про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином, судові повістки направлені судом на ім'я відповідачки за зареєстрованим та фактичним місцем проживання, зазначеним в позовній заяві (а.с.2) та в інформації Шаргородського РС УДМС, отриманій згідно з вимогами ч.3 ст.122 ЦПК України (а.с.33), що підтверджується зворотним повідомленням про вручення судової повістки (а.с.55).
Одна із судових повісток повернута до суду відділенням Укрпошти з поміткою про причини повернення - відсутність адресата (а.с.39).
Відповідно до вимог ч.5 ст.74 ЦПК України, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь в справі… У разі ненадання особами, які беруть участь в справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, що не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином
Заяв про відкладення розгляду справи через поважні причини чи про розгляд справи у її відсутності від відповідачки не надходило, тому суд, заслухавши думку позивача, його представника та представника третьої особи вважає за можливе розглянути справу у судовому засіданні у відсутності відповідачки.
Згідно із ч.1 ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилася до суду без поважних причин, не повідомила суд про причини неявки в судове засідання, заяви про розгляд справи у її відсутності не подала, а позивач не заперечує щодо заочного розгляду справи, то суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
Вирішуючи спір суд встановив, що позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.09.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано відповідно до рішення Шаргородського районного суду від 03.07.2015 року (а.с.11-12).
Сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.63).
Зі свідоцтва про народження ОСОБА_6 вбачається, що батьком дитини записаний позивач ОСОБА_4, матір'ю - відповідачка ОСОБА_5
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 проживає із своїм батьком ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_8 і дідусем ОСОБА_9 у АДРЕСА_1, в будинку, що належить матері позивача.
Відповідачка ОСОБА_5 з моменту розірвання шлюбу, з липня 2015 року залишила сім'ю, а сина ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_4, до лютого 2016 року відповідачка інколи навідувала сина, а з лютого 2016 року виїхала з м. Шаргород та зникла в невідомому напрямку, що підтверджується поясненнями позивача, його представника в судовому засіданні, показаннями свідка, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 01.09.2016 року, довідкою виконкому Слободо-Шаргородської сільської ради про склад сім'ї позивача від 05.08.2016 року за №2215 (а.с.22).
Також, судом встановлено, що вихованням малолітнього ОСОБА_4 займається батько дитини, піклується про здоров'я, навчання та матеріальне забезпечення сина, що вбачається із акту обстеження матеріально-побутових умов від 01.09.2016 року, довідки Шаргородської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 від 17.08.2016 року про те, що ОСОБА_4 самостійно доглядає за дитиною, відвідує школу, а матір не цікавиться навчанням сина, не з'являється у школу на батьківські збори, не бере участі у вихованні дитини (а.с.20).
Судом встановлено, що матір ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає окремо від дитини з липня 2015 року, а з березня 2016 року по теперішній час виїхала і проживає у Тульчинському районі Вінницької області, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 01.09.2016 року (а.с.26-27).
Відповідачка не здійснює догляд за своєю малолітньою дитиною - ОСОБА_4, не цікавиться життям сина, не піклується про здоров'я та навчання дитини, не спілкується з сином, що підтверджено в судовому засіданні показаннями представника Органу опіки та піклування Шаргородської РДА Сербіної М.В., а також свідка ОСОБА_8, поясненнями дитини - ОСОБА_4, рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Шаргородської РДА від 08.09.2016 року за №55 (а.с.13-15).
Також, судом встановлено з показань в судовому засіданні позивача, його представника, представника третьої особи та свідка, що відповідачка працездатна, фізично здорова, може доглядати та утримувати свою дитину, проте, протягом тривалого часу (з березня 2016 року) не проявляє щодо неї материнської турботи та піклування, свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню дитини, що виявилося у тому, що вона залишила дитину із батьком - ОСОБА_4, проживає окремо від неї, не спілкується з дитиною та не здійснює належного догляду за нею, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, здоров'я та побут.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_5 не спроможна забезпечити дитині - ОСОБА_4 належного піклування, утримання та виховання.
Зазначені факти підтверджено в судовому засіданні висновком органу опіки та піклування Шаргородської РДА від 09.09.2016 року №01.1-38/2862 та рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Шаргородської РДА від 08.09.2016 року №55 (а.с.16-18, 13-15), відповідно до яких Орган опіки та піклування Шаргородської РДА та Комісія з питань захисту прав дитини вважають за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4
Також, зазначені факти в судовому засіданні підтверджено показаннями свідка ОСОБА_8
Так, свідок ОСОБА_8 суду показала, що є матір'ю позивача. Її син тривалий час перебував у шлюбі з відповідачкою. Від спільного проживання у шлюбі в них народилася дитина - син ОСОБА_7. Відповідачка залишила сина в липні 2015 року і пішла проживати до своїх батьків в м. Шаргород, а з березня 2016 року не приїжджала жодного разу навідати свого сина, не з'являлася в школу, кілька разів телефонувала, але перебувала в стані алкогольного сп'яніння і онук не розумів, що їй потрібно. Її онук ОСОБА_9 проживає з батьком, а її сином - ОСОБА_4 у належному їй будинку. Позивач здійснює догляд за сином, займається його навчанням, утриманням, лікує, коли дитина хворіє. Вона не заперечує, щоб онук і позивач проживали у її будинку.
Позивач ОСОБА_4 за час проживання на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області зарекомендував себе з позитивної сторони (а.с.23).
Таким чином, з огляду на вище викладене, судом встановлено факт свідомого ухилення матері неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 від виконання своїх обов'язків, свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками, оскільки вона не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться її утриманням, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина, умов проживання, побуту, навчання, не в змозі створити дитині належний рівень проживання, побуту, навчання, фізичного та духовного розвитку.
Отже, позов ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована Постановою ВР України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, і є частиною національного законодавства України.
Так, відповідно до ст.ст.51-52 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Статтею 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків…, які відповідають за неї за законом…
Держави-учасниці Конвенції забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї… (ст.9 Конвенції про права дитини).
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці Конвенції забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (ст.12 Конвенції про права дитини).
Згідно із вимогами ст.150 СК України, батьки зобов'язані займатися вихованням дитини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (ст.164 СК України).
Статтею 180 СК України, передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України за №3 від 30.03.2007 року (з наступними змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст.165 СК України).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).
Судом вислухана дитина ОСОБА_4, який висловив свою думку з приводу вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав, а саме: дитина розуміє, що вирішується питання про позбавлення матері батьківських прав, щодо цього - не заперечує.
Так як право малолітнього ОСОБА_4 на належне утримання і виховання, турботу про здоров'я, фізичний та духовний розвиток з боку його матері ОСОБА_5 порушене, то воно підлягає судовому захисту.
Враховуючи, що малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_4, то дитину слід залишити проживати з батьком.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду (ч.3 ст.166 СК України).
Відповідно до ст.ст.180-183, 191 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У разі ухилення батьків від утримання дитини, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються судом у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При призначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Частиною 1 ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивачем при зверненні до суду з позовом про позбавлення батьківських прав не заявлено вимогу про стягнення з відповідачки на його користь аліментів на утримання дитини.
Частиною 2 ст.11 ЦПК України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Проте, ч.3 ст.166 СК України встановлено обов'язок суду при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав одночасно прийняти рішення про стягнення аліментів на дитину.
Позивач ОСОБА_4 не заперечує щодо стягнення з відповідачки аліментів на свою користь на утримання сина ОСОБА_7 та не відмовляється отримувати аліменти від відповідачки в мінімальному розмірі, встановленому СК України, про що надав заяву (а.с.64).
Тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача на утримання дитини аліменти у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, тобто не менше соціальної гарантії, встановленої державою, що передбачено ч.2 ст.182 СК України. При цьому суд виходить із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Таким чином, виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною на підтвердження своїх вимог, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
При цьому, суд не порушив принципу процесуальної рівності сторін, оскільки повідомляв відповідачку про судовий розгляд справи належним чином, пропонував подати заперечення, проте, відповідачка вказаною пропозицію суду не скористалися, заперечень щодо позову та доказів на їх підтвердження не надала.
Таким чином, позов підлягає задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Згідно з вимогами ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.
Відповідно до ч.1 ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
При зверненні до суду з означеним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 551,20 грн. (а.с.1), який підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_5 на користь позивача.
Згідно з ч.6 ст.164 СК України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Керуючись ст.ст.3, 6, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.ст.150, 164, 165, 166, 167, 171, 180-183, 191 СК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Органу опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженку м. Харків, зареєстровану за адресою - АДРЕСА_2 українку, громадянку України, батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини: сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.10.2016 року і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати при зверненні в суд: по сплаті судового збору в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесяти однієї) гривні 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: