Справа № 761/40406/16-к
Провадження № 1-кс/761/24766/2016
30 листопада 2016 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , слідчого Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна,
До Шевченківського районного суду м. Києва в інтересах власника майна ОСОБА_6 звернулась адвокат ОСОБА_3 з клопотанням про скасування арешту, який у кримінальному провадженні № 420 121 100 000 000 89 накладений на все рухоме та нерухоме майно, банківські рахунки та банківський індивідуальний сейф № НОМЕР_1 у Столичній філії ПАТ «Приватбанк».
На обґрунтування вказаної вимоги заявник зазначила, що ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2013 задоволено клопотання слідчого СУ УМВС України в Черкаській області у кримінальному провадженні № 120 132 500 200 006 30 від 25.10.2013 за ч. 2 ст. 190 КК України та накладений арешт на вище перелічене майно ОСОБА_6 .
У подальшому всі кримінальні провадження за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_7 об'єднані під єдиним № 420 121 100 000 000 89.
Як стверджує заявник, на теперішній час відпала потреба у подальшому арешті майна з огляду на те, що ОСОБА_6 на законних підставах володіє одним з арештованих об'єктів нерухомості - квартирою АДРЕСА_1 , оскільки 20.06.2011 отримала її в дар від ОСОБА_7 .
На переконання заявника, питання права власності на зазначену квартиру є предметом виключно цивільно-правових відносин між зазначеними особами. У зв'язку з цим Шевченківським районним судом м. Києва, Апеляційним судом м. Києва, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ неодноразово розглядались цивільні справи за різноманітними позовами ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та інших осіб.
Виходячи з того, що у задоволенні заявлених вимог позивачеві відмовлено, зазначене доводить, що судовими рішеннями підтверджене право власності ОСОБА_6 на вищезазначене спірне майно.
На думку заявника, наведене свідчить, що ОСОБА_5 своїми заявами навмисно вводить в оману органи досудового розслідування щодо порушення його прав та законних інтересів вчиненням кримінально-караних діянь.
Про підозру у вказаному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено, піддане арешту майно не може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, а оскільки час перебування майна під арештом є дуже значним і цим порушуються конституційні права ОСОБА_6 , арешт підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_3 наполягала на задоволенні клопотання з підстав, які у ньому наведені.
Слідчий ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання, наполягаючи на тому, що на даний час досудове розслідування триває, арешт є заходом забезпечення кримінального провадження, оскільки потерпілим заявлений цивільний позов.
Слідчий суддя, заслухавши доводи учасників розгляду, дослідивши надані ними документи, дійшов висновку про таке.
Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2013 накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно, банківські рахунки та банківський індивідуальний сейф № НОМЕР_1 у Столичній філії ПАТ «Приватбанк», що належить ОСОБА_6 .
У якості підстави для накладення арешту зазначена необхідність встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, можливості переоформлення всього майна на іншу особу, а також у подальшому забезпеченні можливого цивільного позову зі сторони потерпілого, відшкодування збитків, конфіскації майна.
Не ставлячи під сумнів законність та обґрунтованість вищевказаного рішення, слідчий суддя відмічає, що відповідно до ст. 5 КПК України, якою врегульоване питання дії КПК в часі, процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент прийняття такого рішення.
Отже, розглядаючи ініційоване заявником питання, слідчий суддя має керуватися тими положеннями кримінального процесуального закону, які діють саме на час ухвалення відповідного рішення.
З 22.11.2013 - дня прийняття рішення про накладення арешту стаття 170 КПК зазнала суттєвих змін.
Зокрема, частиною 2 вказаної статті визначений вичерпний перелік підстав для накладення арешту, якими є збереження речових доказів; спеціальна конфіскація; конфіскація майна як вид покарання або захід кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Слідчий суддя, надаючи оцінку наявності кожної з наведених підстав у контексті обставин вчиненого кримінального правопорушення, зазначених у рішенні про накладення арешту від 22.11.2013, відмічає, що предметом можливого злочинного посягання є квартира АДРЕСА_1 .
Статтею 98 КПК визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Об'єкт нерухомого майна - зазначена квартира, не відповідає вказаним критеріям, оскільки перехід права власності на неї мав місце 20.06.2011 шляхом укладання відповідного договору та реєстрації права власності, що зафіксовано документально, згідно з встановленим порядком. З огляду на наведене, будь-яких слідів злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, даний об'єкт зберегти на собі не міг.
З цих же підстав не є речовим доказом і квартира АДРЕСА_2 , на яку також вказаною ухвалою накладений арешт.
Даний висновок, згідно з ч. 3 ст. 170 КПК, прямо забороняє накладання арешту на таке майно.
У силу ч.1 ст. 962 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно одержане внаслідок злочину, призначалося (використовувалося) для схиляння особи до вчинення злочину; фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; було предметом злочину, крім того, що повертається власнику; підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику.
Приймаючи до уваги обставини набуття ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , а також враховуючи положення ч. 5 ст. 962 КК, застосування щодо них спеціальної конфіскації у рамках вищевказаного кримінального провадження є неможливим.
Крім того, ч. 4 ст.170 КПК встановлено, що арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладається на майно осіб, які мають процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи, яка набула його, знаючи, що воно відповідає будь-якій з ознак, зазначених у п.1 - 4 ч.1 ст. 962 КК.
Слідчий суддя враховує, що на теперішній час у кримінальному провадженні № 420 121 100 000 000 89 серед інших розслідується також і злочин за ч.4 ст.190 КК, покарання за який передбачає конфіскацію майна, у той же час приймає до уваги, що такий вид забезпечення кримінального провадження може бути застосований до фізичної особи зі статусом підозрюваного, обвинуваченого або засудженого.
У той же час, ОСОБА_6 такого процесуального статусу не має, що виключає можливість перебування її майна під арештом.
Розглядаючи, як підставу для арешту майна факт пред'явлення цивільного позову, про що зазначали у своїх запереченнях слідчий ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_5 , слідчий суддя констатує, що згідно з ч. 6 ст. 170 КПК арешт майна з метою відшкодування шкоди може бути застосований до майна підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану вказаними учасниками кримінального провадження.
Однак, як зазначила заявник та підтвердив слідчий, жодній особі, тобто і ОСОБА_6 про підозру не оголошувалось, обвинувачення не пред'являлось.
Отже, особа, в інтересах якої заявлене клопотання, не має того процесуального статусу, який би дозволяв під час досудового розслідування застосовувати даний вид забезпечення кримінального провадження.
Крім того, суд звертає увагу, що кримінальне провадження за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 за ч.2 ст.190 КК розпочате 25.10.2013, арешт на вказану квартиру накладений 22.11.2013.
Отже досудове розслідування триває понад три роки, такий же строк вказане майно перебуває під арештом.
Частиною 3 статті 132 КПК передбачено, що застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження можливе у разі доведення слідчим або прокурором сукупності двох обставин - існування обґрунтованої підозри вчинення певного кримінального правопорушення, а також, якщо є виправданим відповідний ступінь втручання у права особи.
За період з 25.10.2013 по теперішній час досудове розслідування у справі здійснювалось, щонайменше, трьома органами досудового розслідування - СУ УМВС України в Черкаській області, СУ ГУ НП у м. Києві, СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві.
Відповідно до постанови про визначення підслідності прокурора відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_8 від 26.10.2016 кримінальне правопорушення не є складним.
Не дивлячись на вказане, слідству на протязі понад трьох років не вдалося зібрати докази, достатні для оголошення підозри, що може свідчити як про необґрунтованість підозри вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2, 4 ст. 190 КК, так і про відсутність розумної пропорційності між втручанням у право власності фізичної особи та інтересами суспільства, які полягають у реалізації завдань кримінального судочинства.
Оцінка наведеного, з огляду на положення ст. 170 КПК, які є чинними на момент прийняття даного рішення, приводить до висновку, що залишення під арештом квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 є необґрунтованим, та дає підстави для задоволення клопотання в цій частині.
У той же час, згідно з ч.1 ст.174 КПК право ініціювання скасування арешту надане певному колу осіб, зокрема - власнику або володільцю майна.
Представником ОСОБА_6 слідчому судді надані відомості на підтвердження факту, що остання є власницею квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .
Попри зазначене, адвокатом ОСОБА_3 не доведено, що ОСОБА_6 належить право власності або володіння щодо іншого нерухомого майна, банківських рахунків, банківського індивідуального сейфу № НОМЕР_1 у Столичній філії ПАТ «Приватбанк».
Відсутність таких даних має наслідком відмову у задоволенні відповідних вимог клопотання.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.11.2013 (провадження №1-кс/711/2121/13) на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , які на праві власності належать ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ), скасувати.
У задоволенні решти вимог клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1