28.11.2016 Справа № 920/962/16
Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/962/16
за позовом - Керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Сумської обласної державної адміністрації, м. Суми,
до відповідачів - 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Охтирка Сумської області,
2) Охтирської районної державної адміністрації Сумської області, м. Охтирка Сумської області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1) ОСОБА_2, м. Охтирка Сумської області,
2) ОСОБА_3, м. Охтирка Сумської області,
3) ОСОБА_4, м. Охтирка Сумської області,
4) ОСОБА_5, м. Охтирка Сумської області,
про визнання недійсним договору оренди землі,
за участю представників:
прокурора - Вортоломея М.Ф.,
позивача - Хамуленко О.С.,
відповідачів - 1) не з'явився,
2) не з'явився,
третіх осіб - 1) ОСОБА_2,
2) ОСОБА_3,
3) ОСОБА_4,
4) ОСОБА_5
Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві в інтересах держави в особі позивача просить суд визнати недійсним договір оренди землі від 20.05.2004 року, укладений між Охтирською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстровано в Охтирському реєстраційному відділі Сумської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 червня 2004 року за № 11, на підставі якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 72 га.
28.11.2016 року від керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог № 85-7537вих16 від 28.11.2016 року (факс), відповідно до якої останній, з метою здійснення належного захисту законних інтересів держави, просить суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку водного фонду площею 72 га вартістю 2118719,52 грн. у державну власність в особі уповноваженого органу влади.
Пунктами 3.10, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за № 18 визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
В даному випадку вимога, викладена керівником Охтирської місцевої прокуратури Сумської області у заява про збільшення розміру позовних вимог № 85-7537вих16 від 28.11.2016 року, по своїй суті є окремою позовною вимогою, копія якої має надсилатися відповідачам, і яка повинна розглядатися в окремому позовному провадженні та оплачуватись судовим збором, а тому суд не приймає до розгляду подану керівником Охтирської місцевої прокуратури Сумської області заяву про збільшення розміру позовних вимог № 85-7537вих16 від 28.11.2016 року, як таку що подана з порушенням вимог статей 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання керівника Охтирської місцевої прокуратури від 28.11.2016 року № 85.7538вих16 про перенесення судового засідання у даній справі з 28.11.2016 року на іншу дату у зв'язку з тим, що прокуратурою підготовлено вищезгадану заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка по суті є ще одним позовом, але вже до одного з відповідачів (до відповідача-1), не підлягає задоволенню, оскільки зава про збільшення «розміру» (а фактично - кількості) позовних вимог не підлягає прийняттю до розгляду у даній справі і у суду відсутні підстави, передбачені статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, для відкладення розгляду справи.
При цьому, як уже зазначалося вище, позивач і керівник Охтирської місцевої прокуратури не позбавлені права звернення до господарського суду в загальному порядку з відповідною позовною заявою.
Відповідачі своїх представників в засідання суду не направили, відзивів на позов не подали, але згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
24.10.2016 року від відповідача-1 до суду надійшла заява б/н від 204.10.2016 року (вх. № 9450 від 24.10.2016) про розгляд справи без його участі.
Від відповідача-2 до суду також 24.10.2016 року надійшло клопотання № 01-20/2537 від 19.10.2016 року, в якому він просить суд розглядати справу без участі його представника за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представників відповідачів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 2 статті 2 та частини 2 статті 29 Господарського процесуального Кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового, у тому числі договірного врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безгосподарське використання землі, безпосередньо належить до інтересів держави.
У даному випадку вбачаються порушення інтересів держави, які полягають у порушенні принципу раціонального використання земель та неповноти сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, що свідчить про порушення інтересів держави та наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором у цій справі інтересів держави.
Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво інтересів держави у суді полягає у здійсненні прокурором від її імені процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 статті 326 Цивільного кодексу України передбачено, що управління майном, яке є у державній власності здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
На момент виникнення спірних правовідносин і до 01.01.2013 року відповідно до статей 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією України, належало вирішення питання використання земель державної власності, в тому числі під водою.
Відповідно до статті 17 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин Охтирська районна державна адміністрація була наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями, розташованими за межами населених пунктів.
З 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної власності», яким внесено зміни до статті 122 Земельного кодексу України, а саме, частиною 5 зазначеної статті передбачено, що повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності за межами населених пунктів для всіх потреб передано до відповідних обласних державних адміністрацій.
Частиною четвертою статті 51 Водного кодексу України передбачено, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Законом України «Про аквакультуру», до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури віднесено надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.
Згідно статей 2, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Орендований відповідачем ставок знаходиться на земельній ділянці за межами населених пунктів на території Пологівської, Кардашівської та Височанської сільських ради Охтирського району Сумської області.
Виходячи зі змісту вказаних вище норм, на даний час розпорядження землями водного фонду за межами населених пунктів на території Сумської області здійснює Сумська обласна державна адміністрація (позивач).
Прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначає, Охтирською місцевою прокуратурою вивчено інформацію Управління Держгеокадастру в Охтирському районі щодо діючих договорів оренди земель водного фонду і встановлено порушення вимог земельного законодавства, допущені під час укладення Охтирською районною державною адміністрацією (відповідачем-2) договору оренди земельної ділянки загальною площею 72 га з ОСОБА_1 (відповідачем-1).
Відповідно до розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 13.05.2004 року за № 289 відповідачем-2 надано відповідачеві-1 за межами населених пунктів із земель запасу державної власності на території Пологівської, Височанської та Кардашівської сільських рад Охтирського району в оренду строком на 25 років для рибогосподарських потреб землі водного фонду площею 72 га.
На підставі вказаного розпорядження 20.05.2004 року між відповідачами укладено договір оренди землі, який зареєстровано в Охтирському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 червня 2004 року за № 11 (далі - договір).
Відповідно до пунктів 2, 3 договору відповідач-2 надав відповідачеві-1 в оренду строком на 25 років із земель запасу державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів на території Пологівської, Височанської та Кардашівської сільських рад Охтирського району, землі загальною площею 72 га, у тому числі: 67,1 га - під водою (ставок), 3,2 га - прибережні захисні смуги, 1,7 га - болото, а також водовипуск.
Згідно з пункту 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася, для визначення орендної плати прийнята середня грошова оцінка одного гектара ріллі по області ( 8 613 грн.). Відповідно вартість земельного масиву становить 620 136 грн.
Відповідно до пунктів 9-14 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 6 484 грн. в рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься до 15 серпня та 15 листопада рівними частками.
При цьому, пункт 12 договору передбачає можливість виплати орендної плати у натуральній формі, а саме: передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Пунктом 18 договору визначено, що передача в оренду земельної ділянки здійснюється без розроблення проекту її відведення. Інші умови передачі земельної ділянки в оренду відсутні. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (пункти 19-20 договору).
З аналізу вказаних вище положень оспорюваного договору встановлено, що вони суперечать вимогам діючого на момент укладення договору земельного законодавства, порушують інтереси держави і не сприяють наповненню бюджетів трьох сільських рад, на території яких знаходиться водний об'єкт.
Статті 13, 14 Конституції України вказують на особливий статус землі, як об'єкта права власності українського народу і основного національного багатства, яка перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Статтею 85 Водного кодексу України передбачено (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній На момент укладення оспорюваного договору) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду на момент укладення оспорюваного договору передбачався статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснювалася на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно статті 55 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до вимог статей 20, 22, 25 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), проведення землеустрою є обов'язковим у разі надання земельних ділянок усіх категорій незалежно від форми власності.
Землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою. Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.
Всупереч викладеним нормам, відповідачем-2 не надано дозвіл на розробку відповідної документації із землеустрою, а відповідачем-1 (орендарем) не замовлено її виготовлення. Таким чином сторонами оспорюваного договору проігнороване обов'язкову вимогу щодо необхідності встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що підтверджується листом Управління Держземагентства в Охтирському районі від 22.09.2016 року № 10-28-99.1 -1645/2-16.
У зазначеному листі Управління Держгеокадастру в Охтирському районі повідомляється, що до цього часу нормативну грошову оцінку орендованих земель проведено не було, а отже порушення вимог земельного законодавства, допущені при укладенні відповідачами договору оренди землі від 20.05.2004 року не усунуті.
Згідно статті 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтями 13, 15 Закону України «Про оренду землі» України (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору) закріплено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотною умовою договору оренди землі є, в тому числі і орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до Закону.
Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про оцінку земель» (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), нормативно-грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Орендна плата, відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Статтею 24 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору) передбачено, що для економічного, регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України, застосовується нормативна грошова оцінка землі.
Зі змісту частин четвертої, п'ятої статті 5 Закону України «Про оцінку земель» випливає, то для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності застосовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, як різновид грошової оцінки земель.
Вказане вище свідчить про недотримання сторонами правочину (відповідачами) вимог законодавства щодо необхідності визначення розміру орендної плати на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 3-41 гс15, від 20 травня 2015 року у справі № 3-41гс15, від 01 липня 2015 року у справі № 3-297гс15, а також в ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 у справі № 6-22189св12, у постанові Вищого господарського суду України від 28 січня 2016 року у справі № 916/3036/14, у постанові Вищого господарського суду України від 01 липня 2015 року у справі у справі № 916/2286/14.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору), підставою недійсності правочину с - є недодержання в момент правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, (в редакції, чинній на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору) встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Враховуючи викладене, оскільки орендну плату за використання земельної ділянки встановлено без проведення нормативно-грошової оцінки вказаної вище земельної ділянки площею 72 га, орендодавець (відповідач-2) надав орендареві (відповідачеві-1) земельну ділянку без встановлення її меж в натурі (на місцевості), то договір оренди землі підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з недодержанням сторонами в момент укладення правочину вимог чинного законодавства України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги прокурора у даній справі є правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по судовому збору в розмірі 1378,00 грн. покладається на відповідача-2, у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір оренди землі від 20.05.2004 року, укладений між Охтирською районною державною адміністрацією (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, буд. 1, ідентифікаційний код 04058114) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який зареєстровано в Охтирському реєстраційному відділі Сумської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 червня 2004 року за № 11, на підставі якого ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) передано в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 72 га.
3. Стягнути з Охтирської районної державної адміністрації (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, буд. 1, ідентифікаційний код 04058114) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 33; код 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 05.12.2016.
Суддя П.І. Левченко