ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.12.2016Справа №910/18752/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/18752/16
за позовом приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування";
до приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова
компанія "Оранта";
про відшкодування шкоди в сумі 50 000,00 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Чайковська Л.Б., довіреність б/н від 23.11.2016р.
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (надалі - відповідач) про відшкодування шкоди в сумі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору № 215587 серії АТК добровільного страхування наземних транспортних засобів від 28.12.2011р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу. Відповідач заяву позивача про задоволення регресних вимог не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2016р. порушено провадження у справі № 910/18752/16, розгляд справи призначено на 10.11.2016р.
У судовому засіданні 10.11.2016р. представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, витребувані судом докази не надав.
З метою повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи та у зв'язку з неявкою представника позивача, господарський суд відклав розгляд справи на 01.12.2016.
Представник позивача у судове засідання 01.12.2016 вдруге не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача просив в позові відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
28.12.2011 між ОСОБА_2 (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» (далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів № АТК 215587 (далі - договір добровільного страхування), відповідно до якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є ОСОБА_2
Строк дії договору встановлено з 29.12.2011 по 28.12.2012.
06.08.2012 о 15 год. 05 хв. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2, на перехресті вул. Шолуденка-Рибалка в м. Києві, почав рух на червоний сигнал світлофора, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.10.2012 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31.10.2012 постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 05.10.2012 року була скасована з поверненням матеріалів справи про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП на доопрацювання у Шевченківське ВДАІ МВС України в м. Києві.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 06.08.2012.
Згідно зі звітом № 3605/4208 від 27.08.2012 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_1, становить 69 218,65 грн., а вартість відновлювального ремонту, відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000147 та № СФ-0000230 від 23.08.2012, - 65 628,82 грн.
Вказана дорожньо-транспортна пригода була визнана позивачем страховим випадком, про що 10.09.2012 було складено страховий акт та 15.01.2013 страховий акт № 4208-40601-12/1.
14 вересня 2012 року позивач на підставі страхового акту виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 65 058,82 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28010 від 13.09.2012 та 570 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2073 від 21.01.2013 від 21.01.2013.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Позивач виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на які посилається позивач.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З матеріалів справи вбачається, транспортний засіб - автомобіль марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_5, водієм якого спричинено дорожньо-транспортну пригоду, знаходився під керуванням ОСОБА_3
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_5, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/6452929.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Позивачем, 03.12.2013 було направлено відповідачу Заяву про страхове відшкодування вих. № 04-6945, проте, відповідач відповідні не надав та відшкодування не здійснив.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 50 000,00 грн., (в межах ліміту визначеного полісом, а саме 50 000,00 грн.).
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, а також визначені полісом №АА/6452929 розміри лімітів відповідальності (50 000 грн.), франшизи (0 грн.), суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу витрати в розмірі 50 000,00 грн. є обґрунтованими.
Однак, відповідачем було заявлено заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 (далі - Постанова), за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами п. 2.2 Постанови позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 Цивільного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, за висновками суду, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди. При цьому, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до винної особи із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Як було встановлено вище, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи (осіб), відповідальної за завдані збитки. Однак, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.
За таких обставин, саме з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди у потерпілої особи (страхувальник, а після виплати страхового відшкодування - страховик) виникло право подати позов до суду. Тотожна правова позиція викладена в постанові від 25.12.2013 Верховного Суду України по справі №6-112цс13.
Суд зазначає, що позивач звернувся до суду з даним позовом 11.11.2016, про що свідчить календарний штемпель відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява.
Отже, враховуючи встановлений законодавством трирічний строк позовної давності, суд дійшов висновку, що термін, в межах якого страхувальник, а після виплати страхового відшкодування страховик, могли звернутись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування, закінчився 06.08.2015.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування шкоди в сумі 50 000,00 грн. підлягають залишенню без задоволення, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності при заявлені вказаних вимог.
Керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 07.12.2016р.
Суддя А.І. Привалов