ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.12.2016Справа № 910/18281/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі - Товариство) до приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Нова" (далі - Компанія) про стягнення 6 144,44 грн.,
за участі представників:
позивача: Рибалко С.М. за довіреністю від 1 січня 2015 року № 50,
відповідача: не з'явилися,
У жовтні 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Компанії заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 6 144,44 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 жовтня 2016 року порушено провадження у справі № 910/18281/16 та її розгляд призначено судом на 3 листопада 2016 року.
20 жовтня 2016 року до суду надійшов лист з Моторного (транспортного) страхового бюро України із запитуваною інформацією з єдиної централізованої бази даних щодо полісу АС/6749873.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 3 листопада 2016 року відклав розгляд справи на 1 грудня 2016 року.
Під час судового засідання 1 грудня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 6 жовтня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 3 листопада 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 листопада 2013 року в місті Києві на вулиці Вадима Гетьмана сталась дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів, зокрема, відбулось зіткнення автомобіля "МЕРСЕДЕС", державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, з автомобілем "КІА", державний номерний знак НОМЕР_1. Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "МЕРСЕДЕС", державний номерний знак НОМЕР_2, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "КІА", державний номерний знак НОМЕР_1, чим порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "КІА", державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є приватне акціонерне товариство "БАНГ і БОНСОМЕР". Пошкоджений транспортний засіб застрахований позивачем на підставі договору страхування від 23 травня 2013 року № 250569739.13 (далі - договір). Копія цього договору наявна в матеріалах справи.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року в справі № 760/24129/13-п водія автомобіля "МЕРСЕДЕС", державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).
З матеріалів справи вбачається, що 1 листопада 2013 року страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про випадок та 12 листопада 2013 року із заявою на виплату страхового відшкодування.
Судом також встановлено, що страховий акт від 12 листопада 2013 року № 105835, складений позивачем на підставі рахунку-фактури від 11 листопада 2013 року № КРК2-0326 фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (належні копії зазначених документів наявні в матеріалах справи).
Відповідно до вказаного акту сума страхового відшкодування становить 6 644,44 грн., та сплачена позивачем страхувальнику шляхом перерахування цієї суми на рахунок СТО, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 12 грудня 2013 року № 14712.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Товариство, здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Окрім того, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015року №3-50гс15.
На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як особи, що на законних підставах експлуатує автомобіль "МЕРСЕДЕС", державний номерний знак НОМЕР_2, застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АС/6749873 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 500,00 грн.).
Отже, Компанія є особою, на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації вищевказаного автомобіля "МЕРСЕДЕС" на момент ДТП.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відтак, до позивача у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаним ДТП перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 6 644,44 грн.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП. Також відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АС/6749873 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду у розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Товариства. Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, у межах ліміту відповідальності відповідача, за вирахуванням суми франшизи, тобто в розмірі 6 144,44 грн.
Відповідач суму страхового відшкодування на користь позивача не виплатив, обґрунтованих заперечень до Товариства не висунув, до суду їх також не подав. Матеріали справи не місять доказів протилежного.
При цьому суд також зауважує, що Товариство отримало право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не було зобов'язане звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2014 року (справа № 3-165гс14), і відповідно до ст. 111-28 ГПК України вона є обов'язковою до застосування та для всіх судів України.
Таким чином даний позов підлягає задоволенню повністю.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Нова" (02660, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 11, ідентифікаційний код 31241449) на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33, ідентифікаційний код 16285602) 6 144 (шість тисяч сто сорок чотири) грн. 44 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 6 грудня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко