01 грудня 2016 рокусправа № 808/4475/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.
суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.
за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсоюз»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ТОВ «Техпромсоюз» у липні 2014 року звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області № 0000572201 та № 0000582201, винесені 19 лютого 2014 року.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Техпромсоюз» з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», за результатами якої складено Акт № 32/22-01/32934681 від 27.01.2014.
На підставі висновків акту відповідачем 19 лютого 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000572201, яким ТОВ «Техпромсоюз» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 21008,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 01,00 грн., та № 0000582201, яким ТОВ «Техпромсоюз» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 20774,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 01,00 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки, згідно з якими угоди, укладені ТОВ «Техпромсоюз» з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року у сумі у сумі 21008,00 грн. та занижено податок на додану вартість у сумі 20774,00 грн.
Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Разом з тим до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку наведено в статті 139 Податкового кодексу України. До них, зокрема, відносять витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Техпромсоюз» з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» було укладено договір поставки № 0401 від 04.01.2011, за умовами якого поставлявся брус та дошка обр. сосна, дошка н/о.
На виконання вказаних договорів були виписані податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури. Розрахунки було проведено у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником, оскільки ТОВ «Техпромсоюз» на підтвердження факту поставки надано належним чином складені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.
Проте суд апеляційної інстанції знаходить необґрунтованими такі висновки суду першої інстанції та зазначає, що наявність належно складених, за формою, визначеною законом, первинних бухгалтерських документів не може бути самостійною підставою для віднесення сум витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару (послуг), до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, якщо не відбулося реальне здійснення господарської операції.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним, зокрема, в постановах від 01 грудня 2015 року (№ 826/15034/14) та від 12.01.2016 (№ 826/20548/13-а) первинний документ містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. При цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та сум витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається зі змісту договору поставки № 0401 від 04.01.2011, поставка кожної партії товару повинна супроводжуватися наступними документами: товарна (залізнична) накладна, рахунок-фактура, специфікація-накладна, сертифікат якості, податкова накладна.
Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем ані до перевірки, ані до суду не було надано обов'язкових первинних документів, визначених в договорі, а саме: специфікацій та сертифікатів якості.
Позивачем також не надано доказів оприбуткування придбаних ТМЦ на складі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що надані підприємством довіреності на отримання ТМЦ виписані контрагентами-покупцями, можуть підтвердити факт господарських взаємовідносин між вказаними підприємствами та позивачем та не можуть слугувати доказами поставки ТМЦ саме від ТОВ «Інтерсервіс-Постач».
Крім того, в матеріалах справи міститься вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 у кримінальній справі № 0417/1-298/2011, яким встановлено, що ТОВ «Інтерсервіс-Постач» було створено з метою здійснення незаконної діяльності по наданню фінансових послуг, тобто з метою здійснення фіктивного підприємництва, що також ставить під сумнів добросовісність діяльності сторін правочину.
Таким чином, сукупність встановлених в даній справі обставин (наявність вироку у кримінальній справі, відсутність доказів оприбуткування поставленого товару на складі та використання його у власній господарській діяльності) взагалі дають підстави ставити під сумнів добросовісність укладання позивачем правочинів з вищевказаним контрагентом, тобто свідчать про здійснення останнім господарських операцій без мети реального настання правових наслідків.
Також в постанові від 01 грудня 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію, яка є обов'язковою для судів в силу приписів ст. 244-2 КАС України, згідно з якою статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність у ТОВ «Техпромсоюз» законних підстав для віднесення сум витрат по угодам, укладеним з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сум ПДВ, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування та, як наслідок, про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 0000572201 та № 0000582201, винесені 19 лютого 2014 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновків, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, судом при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року в адміністративній справі № 808/4475/14 скасувати.
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсоюз» відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.
Повний текст ухвали складений 06 грудня 2016 року.
Головуючий: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров
Суддя: Т.І. Ясенова