05 грудня 2016 року справа № 820/1600/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. в справі № 820/1600/16 за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок заробітної плати з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р., виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ «Про прокуратуру», а з 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015 р. № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.
Заявою від 03.06.2015 р. позивачем збільшено позовні вимоги, відповідно до якої позивач просив суд зобов'язати Харківський апеляційний адміністративний суд, Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок та виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених відповідними наказами Харківського апеляційного адміністративного суду, та всіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу: за період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»); за період з 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); за період з 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р., виходячи з посадового окладу 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 06.07.2012 р. по теперішній час вона працює на посаді секретаря судового засідання Харківського апеляційного адміністративного суду та її посадовий оклад, відповідно до якого нараховувалась заробітна плата, не відповідає законодавству про оплату праці працівників апарату судів, а саме абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо правомірності нарахування відповідачем заробітної плати позивачу у спірному періоді. Обґрунтовуючи свою правову позицію, апелянт посилається на науковий висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України та Вищому адміністративному суді України А. Монаєнка, рішення Конституційного Суду України.
Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 17.11.2011 р. по 04.12.2011 р. працювала на посаді секретаря Харківського апеляційного адміністративного суду, з 05.12.2011 р. по 05.07.2012 р. - на посаді секретаря відділу документального забезпечення та звернень громадян Харківського апеляційного адміністративного суду, з 06.07.2012 р. по теперішній час працює на посаді секретаря судового засідання Харківського апеляційного адміністративного суду.
Суд першої інстанції вважав, що відсутні правові підстави для здійснення перерахунку заробітної плати позивача, зазначив, що фінансування Державної судової адміністрації України в Харківській області на оплату праці працівникам апарату Харківського апеляційного адміністративного суду здійснюється виключно в межах сум на оплату праці, передбачених в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції фактично виходив з правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 12 липня 2016 року №21-1726а16 та від 13 липня 2016 року №21-1888а16, №21-1488а16.
Колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.
Правовідносини, щодо яких Верховним Судом України висловлені правові позиції у постановах від 12 липня 2016 року №21-1726а16 та від 13 липня 2016 року №21-1888а16, №21-1488а16 є аналогічними правовідносинам у цій справі.
Отже, прийняття рішення яке не відповідає висновкам Верховного Суду України, потребує мотивування відступу від правової позиції Верховного Суду України.
Так, Верховний Суд України ґрунтував свою позицію на положеннях Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких умови оплати праці державних службовців, її розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про оплату праці» в редакції від 07.07.2010 р. встановлено, що умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Одночасно статтею 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів визначається законом і не може бути меншим, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
Таким чином, на 07.07.2010 р. склалася ситуація, відповідно до якої існували два однопредметних нормативних акта, які по різному визначали порядок та розміри оплати працівників апарату суду.
Тому вирішення цієї колізії полягає у визначені спеціального закону, який підлягає застосуванню у цих правовідносинах.
Згідно із Законом України «Про оплату праці» цей Закон є загальним нормативним актом, що визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. Тобто, цей Закон визначає загальні положення, яких повинен дотримуватися роботодавець, визначаючи порядок та розміри оплати праці, незалежно від форм власності організації роботодавця.
В той же час Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., як і Закон України «Про державну службу», регулюють питання порядку та розмірів оплати праці окремих категорій працівників, що знаходяться на державній службі.
Враховуючи, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., визначаючи мінімальні розміри заробітної плати, виходив із забезпечення конституційної гарантії незалежності судів, діяльність яких без працівників апарату є неможливою, отже цей Закон є спеціальним по відношенню до Закону України «Про оплату праці».
За таких обставин законом, що підлягає застосуванню для визначення розміру заробітної плати працівника аппарату суду, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., тому і розмір заробітної плати повинен визначатися Законом, а не постановою Кабінету Міністрів України.
14 жовтня 2014 р. прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), пунктом 5 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого внесено зміни до частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: частину першу було доповнено абзацом другим, відповідно до якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Пунктом 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що ці зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон України «Про прокуратуру» опублікований у газеті «Голос України» 25 жовтня 2014 р., відтак викладені зміни набрали чинності 26.10.2014 р.
Таке правове регулювання означає, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах.
Абзацом же другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у таких розмірах, а правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо), не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права.
Абзац другий частин першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» прийнятий після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». За загальноприйнятим у праві прийомом із усунення колізій між однопредметними законодавчими актами закон, що прийнятий пізніше, має пріоритет над законом, прийнятим раніше. Відтак, перший із названих Законів має пріоритет над другим. З огляду на принцип законності (пріоритет закону на підзаконними актами), правові акти, що прийняті на виконання Закону про Державний бюджет України на 2014 рік і суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосуванню не підлягають.
Таким чином, взявши на себе обов'язок із виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про Держаний бюджет, держава допустила недобросовісність.
Викладене дозволяє зробити висновок, що з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру».
Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 р. (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325), а також правової позиції, висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України», це право підлягає реалізації і захисту, не зважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2014 рік видатків на ці потреби не було передбачено.
З 1 січня 2015 року набрали чинності Закон України від 28.12.2014 р. № 79-VIII, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, і Закон України від 28.12.2014р. № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якими встановлено, що норми і положення частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, Бюджетний кодекс України із змінами і Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» по-іншому врегульовували відносини в частині визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж Закон України «Про прокуратуру», то вони мають пріоритет у застосуванні.
Проте делеговане Кабінету Міністрів України з 1 січня 2015 року повноваження щодо визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів Уряд виконав лише у вересні 2015 року, прийнявши постанову від 02.09.2015р. №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» (набрала чинності з 9 вересня 2015 року), якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.
З 29 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12.02.2015р. №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.
В абзаці другому частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015 р. № 192-VIII закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апаратів судів.
Підпунктом 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
02 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», прийнято Закон України № 217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Підпунктом 12 пункту 1 Закону № 217-VIII з абзацу третього пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Внісши такі зміни, законодавець фактично повторно прийняв абзац третій пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік, яким Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апаратів судів.
Проте Закон України від 02.03.2015 р. № 217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» набрав чинності з 13 березня 2015 року, а Закон України від 12.02.2015 р. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» - з 29 березня 2015 року, тому останній із названих законів почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апаратів судів з урахуванням положення абзацу третього пункту 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік: розмір окладів визначався безпосередньо Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Верховний Суд України, зробивши акцент на невиконання Кабінетом Міністрів України покладеного на нього обов'язку щодо врегулювання умов та розмірів оплати праці та, відповідно, відсутність у ДСА України та інших розпорядників правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату судів поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у інших розмірах, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, віддав перевагу нормам права, що продовжували регулювати спірні відносини, а саме постанові Кабінету Міністрів України №268 у редакції від 12.05.2007 року, а не нормам Закону у відповідних редакціях, що мають вищу юридичну силу.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Також слід зазначити, що Верховний Суд України не врахував положень ст. 8 КАС України щодо застосування принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як причину невиконання своїх зобов'язань.
Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 року по справі «Будченко проти України» (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).
З огляду на наявну практику Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзац другий та третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).
Верховним Судом України не враховано того, що вирішальне значення для висновку суду про наявність у особи певного права, а у держави - відповідного фінансового зобов'язання, відіграє не Закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а також постанови Кабінету Міністрів України, а законодавчий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин, в розглядуваному випадку - Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Колегія суддів зазначає, що норми статей 144 та 147 Законів України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 14.10.2014 року та від 28.03.2015 року відповідно були чіткими та встановлювали розмір заробітної плати працівників апарату суду, який не потребував будь-якої деталізації з боку Кабінету Міністрів України.
Обмеження, встановлені Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» із змінами, для визначених Законами України «Про судоустрій та статус суддів» розмірів посадових окладів та делегування Кабінету Міністрів України права на встановлення розміру посадових окладів працівників апарату суду слід розцінювати як втручання у права позивача, які не ґрунтуються на Законі.
В свою чергу, бездіяльність Кабінету Міністрів України в період з 26.10.2014 року до 08.09.2015 року щодо не приведення у відповідність до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» постанови №268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» не може бути перешкодою для застосування прямих норм Закону.
З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Таким чином, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку позивачу заробітної плати за спірний період, у зв'язку з чим скасовує постанову суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про зобов'язання Харківського апеляційного адміністративного суду здійснити перерахунок заробітної плати позивача.
Що стосується позовних вимог до ДСА України, колегія суддів зазначає про їх необгрунтованість.
Правовий статус та повноваження Державної судової адміністрації України на час виникнення спірних правовідносин було регламентовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI у відповідній редакції, згідно з ч. 1 ст. 148 якого Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
За приписами ч. 2 ст. 145 цього Закону функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, застверженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228 (далі - Порядок № 228), кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Частиною 7 Порядку № 228 визначено, що за обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники бюджетних коштів (далі - головні розпорядники) - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України отримують повноваження шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня) - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.
Згідно з Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.
Пунктом 11 Порядку № 228 передбачено, що для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів; забезпечують складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За приписами стаття 4 цього Закону для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці працівників є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Оскільки позивач перебуває у трудових правовідносинах з Харківським апеляційним адміністративним судом, а Державна судова адміністрація України в межах даних правовідносин здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, саме у суду як роботодавця виникає обов'язок зі здійснення перерахунку заробітної плати, тому позовні вимоги до ДСА України є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. в справі № 820/1600/16 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. в справі № 820/1600/16 за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Прийняти в справі № 820/1600/16 нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати Харківський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, призначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014 року №1697- VІІ «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другом частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: В.А. Шальєва
Суддя: С.В. Білак
Суддя: Н.А. Олефіренко