ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2016 року м. Київ справа № 826/25105/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТ І КО»
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Київська міська митниця ДФС
про визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 жовтня 2015 року ВП № 48064907, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АВГУСТ І КО» (далі - ТОВ «АВГУСТ І КО», позивач) з урахуванням уточнених позовних вимог про визнання неправомірною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження від 07 жовтня 2015 року ВП № 48064907 (далі - оскаржуване рішення);
Протокольною ухвалою в судовому засіданні від 21.01.2016 до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Адвокатське об'єднання «Адвокатська фірма «Бізнес-Право» (далі - АО «АФ «Бізнес-Право», третя особа).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759 від 26.11.2014 винесена Відділом примусового виконання рішень ДВС України на підставі п. 8. ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в результаті фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Разом з тим, на переконання позивача, постанова Ковпаківського районного суду м. Суми у справі № 1806/2-А-7431/11 від 17.10.2011, яка викладена в новій редакції згідно додаткової постанови від 03.06.2015, відповідно до якої пункт 3 резолютивної частини постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 по справі № 1806/2-А-7431/11 викладено в новій редакції, яким Управління Пенсійного Фонду України в Ковпаківському районі м. Суми зобов'язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи з 21 січня 2011 року по 22 липня 2011 року в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, як передбачено положенням ст. ст. 50, 54 з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести виплату різниці між перерахованими та фактично виплаченими сумами пенсії, є невиконаною.
Як вказує позивач, закінчуючи виконавче провадження ВП № 44554759, виконавець не врахував наявність нового викладення резолютивної частини постанови суду по вказаній вище справі, що призвело до передчасного закінчення самого виконавчого провадження.
Позивач вважає, що оскільки рішення національного суду по справі № 1806/2-А-7431/11 фактично не виконано, а отже і Рішення Європейського Суду з Прав Людини є фактично невиконаним, є всі підстави для визнання незаконною та скасування постанови відповідача про закінчення виконавчого провадження від 26 листопада 2014 року ВП № 44554759.
У той же час, позивач вважає, що для повного захисту порушених, на його думку, прав, свобод та інтересів, необхідно зобов'язати Відділ відновити виконавче провадження ВП № 44554759 та здійснити його виконання в повному обсязі. Також необхідно зобов'язати Відділ винести відповідну вимогу державного виконавця про стягнення на користь ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 32 505,49 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти позову заперечував, в наданих письмових запереченнях останній вказував на те, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень ДВС України перебувало виконавче провадження ВП № 44554759 з виконання рішення № 36762/06, виданого 31.07.2014 Європейським Судом з Прав Людини у справі «Штефан та інші проти України», де одним із заявників є ОСОБА_1, відповідно до якого Суд постановив: (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2 000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Як зазначав відповідач, в ході виконання зазначеного рішення Суду, грошові кошти були перераховані стягувачу (позивачу) на підставі платіжного доручення Міністерства юстиції України № 6437 від 26.09.2014 у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2 000 євро).
26 листопада 2014 року головним державним виконавцем Відділу відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759.
Також, як вказує відповідач, в межах виконання рішення № 36762/06, виданого 31.07.2014 Європейським Судом з Прав Людини у справі «Штефан та інші проти України» обов'язок Держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає до рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 у справі № 1806/2-А-7431/11, а не до додаткових рішень національних судів або додаткових виконавчих документів.
У державного виконавця відсутнє право на свій власний розсуд або бажання стягувача стягувати кошти за рішенням Суду, які не підлягають стягненню та виплаті.
Відповідач в наданих письмових запереченнях просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі в зв'язку з необґрунтованістю.
Одночасно відповідач в письмових запереченнях просив справу розглянути без участі представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 15.04.2016 представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 жовтня 2011 року по справі № 1806/2-А-7431/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи з 21 січня 2011 року по 22 липня 2011 року у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи розміру мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, як передбачено положенням ст. ст. 50, 54 з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тривале невиконання рішення, ухваленого на його користь, а також відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту стало приводом для звернення ОСОБА_1 до Європейського Суду з Прав Людини (далі - ЄСПЛ).
Крім позивача, до ЄСПЛ було подано ще 249 інших заяв.
Як наслідок, справу ЄСПЛ було розпочато за 250 заявами, поданими до вказаного суду проти України.
31 липня 2014 року Європейським Судом з Прав Людини прийнято Рішення «Штефан та інші проти України» № 36762/06, яким вирішено:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2 000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
15 серпня 2014 року Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з Прав Людини Севостьянова Н.І. звернулась із службовою запискою до Державної виконавчої служби України вих. № 3788-0-30-14/12-0.1/7314, в якій просила вжити невідкладних заходів для виконання Рішення ЄСПЛ «Штефан та інші проти України» № 36762/06 від 31 липня 2014 року.
До ДВС України вказана службова записка надійшла 22.08.2014 за вх. № 14-0-26-3618.
Також, як вбачається з матеріалів справи, особисто ОСОБА_1 21.08.2014 звернувся до Державної виконавчої служби України з заявою від 18.08.2014 про відкриття виконавчого провадження.
Розглянувши Рішення ЄСПЛ «Штефан та інші проти України» № 36762/06 від 31.07.2014, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 29.08.2014 винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44554759.
В.о. начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України супровідним листом від 03.09.2014 вих. № 14-0-26-3618-2./11 направив на адреси Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 та Урядового уповноваженого у справах Європейського Суду з Прав Людини копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2014, у той же час, першому адресату - заяву та банківські реквізити стягувача.
Рішення № 36762/06 в частині виплати моральної компенсації у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2 000 євро) виконано, що підтверджується платіжним дорученням від 26.09.2014 № 6437 на суму 33 220,81 грн.
В зв'язку з фактичним у повному обсязі виконанням рішення суду, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 26.11.2014 винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759 (оскаржувана постанова), про що супровідним листом за № 2064-2./11 від 05.12.2014 було повідомлено позивача.
Одночасно, ОСОБА_1, виявивши недоліки та неповне викладення резолютивної частини постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 у справі № 1806/2-А-7431/11 (зокрема щодо проведення не лише перерахунку, а й виплати, так як суд цю вимогу досліджував у мотивувальній частині постанови, але в резолютивній частині помилково не зазначив) в 2014 році звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з заявами про виправлення описки та роз'яснення постанови суду.
03 червня 2015 року Ковпаківським районним судом м. Суми у справі № 1806/2-А-7431/11 винесено Додаткову постанову, залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року, якою доповнено п. 3 резолютивної частини постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 по справі № 1806/2-А-7431/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії, а саме: п. 3 резолютивної частини постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 по справі № 1806/2-А-7431/11 викладено в наступній редакції: «Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи з 21 січня 2011 року по 22 липня 2011 року в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, як передбачено положенням ст. ст. 50, 54 з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести виплату різниці між перерахованими та фактично виплаченими сумами пенсії».
Вказана обставина також підтверджується видачею виконавчого листа від 12.11.2015 по справі № 1806/2-А-7431/11, строк пред'явлення якого до 04.08.2016.
В зв'язку з цим, на думку позивача, постанова Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 жовтня 2011 року по справі № 1806/2-А-7431/11 фактично викладена в новій редакції, що передбачає як перерахунок пенсії ОСОБА_1, так і її виплату, а тому, на переконання позивача, закінчення виконавчого провадження є передчасним.
Непогодившись з закінченням виконавчого провадження, ОСОБА_1 в лютому 2016 року звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 09.02.2016, в якій просив виконати Додаткову постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.06.2015 у справі № 1806/2-А-7431/11 в рамках рішення ЄСПЛ «Штефан та інші проти України» та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2014 № 44554759.
У відповідь на звернення заявника, Відділом позивача повідомлено (лист від 01.03.2016 вих. № Д-4384/20.1/0-11) про те, що рішення національного суду винесеного на користь стягувача передбачає лише здійснення боржником перерахунку пенсії; боржником (Державою Україна) здійснено відповідний перерахунок, що підтверджено заявою стягувача від 18.08.2014; додаткова постанова Ковпаківського районного суду м. Суми винесена через сім місяців після закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення ЄСПЛ «Штефан та інші проти України» № 36762/06 від 31.07.2014; в межах виконання вказаного рішення обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише до рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 у справі № 1806/2-А-7431/11, як наслідок, підстав для виконання Додаткової постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.06.2015 у справі № 1806/2-А-7431/11 в рамках рішення ЄСПЛ «Штефан та інші проти України» немає, як і - підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2014 № 44554759.
Незгода з постановою про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2014 ВП № 44554759 на підставі того, що рішення національного суду по справі № 1806/2-А-7431/11 фактично не виконано, а отже і Рішення Європейського Суду з Прав Людини є фактично невиконаним та необхідність в зобов'язанні Відділу вчинити певні дії обумовили позивача звернутись до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV(далі - Закон № 3477-IV).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Колегією суддів встановлено, що позивачу про оскаржуване рішення стало відомо з листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.03.2016 вих. № Д-4384/20.1/0-11.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущений.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 1 Закону № 606-XIV (в редакції норм, що були чинними в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
В частинах 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України; примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).
Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 202/98-ВР (в редакції норм, що були чинними в момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Приписами п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У відповідності до ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Як підтверджено матеріалами справи, Рішення ЄСПЛ № 36762/06 від 31.07.2014 у справі «Штефан та інші проти України» виконано фактично в повному обсязі.
Так, грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 6437 від 26.09.2014 у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2 000 євро). Копія вказаного вище платіжного доручення наявна в матеріалах справи.
Відповідно до інформації, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження, рішення національного суду винесеного на користь стягувача передбачає лише здійснення боржником перерахунку пенсії. Боржником здійснено відповідний перерахунок, що підтверджено заявою стягувача від 18.08.2014.
Вказаний вище розрахунковий документ та здійснення боржником відповідного перерахунку, що підтверджується заявою стягувача від 18.08.2014, стали приводом для прийняття головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759 від 26.11.2014.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконавче провадження ВП № 44554759, яке є завершеним, стосувалось примусового виконання Рішення ЄСПЛ № 36762/06 від 31.07.2014 у справі «Штефан та інші проти України», яке стосувалось тривалого невиконання постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 у справі № 1806/2-А-7431/11, а не Додаткової постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.06.2015 у справі № 1806/2-А-7431/11, якою пункт 3 резолютивної частини постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 по справі № 1806/2-А-7431/11 викладено в новій редакції, та саме остання за свідченням позивача підлягає виконанню.
Колегія суддів зазначає, що в межах виконання Рішення ЄСПЛ № 36762/06 від 31.07.2014 у справі «Штефан та інші проти України» обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише щодо виконання постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.10.2011 у справі № 1806/2-А-7431/11, що також визначено в постанові Верховного Суду України від 31.03.2014 у справі № 21-37а14, по аналогічній справі.
Як встановлено під час розгляду справи та що не заперечувалось ОСОБА_1, Додаткову постанову від 03.06.2015 у справі № 1806/2-А-7431/11 Ковпаківським районним судом м. Суми було винесено після завершення виконавчого провадження ВП № 44554759 (Постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759 датована 26.11.2014), а отже, про існування вказаної постанови Відділ не міг знати.
Тому, твердження позивача, що закінчуючи виконавче провадження ВП № 44554759 виконавець не врахував наявність нового викладення резолютивної частини постанови суду по вказаній вище справі що призвело до передчасного закінчення самого виконавчого провадження, є безпідставним.
Крім того, як зазначено вище, на підставі Додаткової постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.06.2015 у справі № 1806/2-А-7431/11 видано виконавчий лист (новий) № 1806/2-А-7431/11 від 12.11.2015, зі строком пред'явлення до 04.08.2016, що не позбавляло ОСОБА_1 на звернення до органів державної виконавчої служби щодо примусового виконання вказаної додаткової постанови.
Враховуючи вищезазначене, Рішення ЄСПЛ № 36762/06 від 31.07.2014 у справі «Штефан та інші проти України» виконано в повному обсязі, а отже, оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2014 прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинними в момент виникнення спірних правовідносин законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такої постанови.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що в задоволенні вимоги позивача про визнання незаконною та скасування постанови Відділу про закінчення виконавчого провадження ВП № 44554759 від 26.11.2014 на підставі того, що рішення національного суду по справі № 1806/2-А-7431/11 фактично не виконано, а отже і Рішення Європейського Суду з Прав Людини є фактично невиконаним, має бути відмовлено.
Крім того, на думку колегії суддів, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від попередньої вимоги, що свідчить також про їх необґрунтованість.
Зважаючи на викладене вище, колегії суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1.
Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи те, що позивач, відповідно до приписів пунктів дев'ятого та десятого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не вирішувалося.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТ І КО» відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко