Справа № 646/8189/16-а
№ провадження 2-а/646/194/2016
02.12.16року м.Харків
Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Благої І.С.,
за участі секретаря - Старікової Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, - про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просить:
-визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відмови у прийнятті рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»;
-зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», у відповідності до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження у військовому резерві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу;
-зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання рішення.
Позов обґрунтований тим, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР з 27 жовтня 1983 року по 05 січня 1986 року, з яких приймав участь у бойових діях у складі діючої армії в Республіці Афганістан з 27.02.1984р. по 02.04.1984р., з 03.04.1984р. по 11.07.1985р., з 25.07.1985р. по 31.10.1985р. Позивач був звільнений у запас 05.01.1986р. Протоколом №2655 від 01.11.2013р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця підтверджено отримання позивачем під час проходження військової служби поранення голови, тулуба, обох ніг (контузія 1985р.), які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. З 23.06.2014р. позивачу вперше встановлена третя група інвалідності, а при черговому огляді 08.07.2015р. - третя група інвалідності встановлена позивачу з 01.07.2015р. до 23.06.2017р. Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», надавши всі необхідні документи. Але листом від 01.07.2016р. №1482/ВСЗ ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загиблі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 03.06.2016р. №45. Цим рішенням комісія відмовила позивачу у призначені одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що на день звільнення з військової служби позивач проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у зв'язку з чим витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися
Державною прикордонною службою України, а також на те, що у поданих позивачем документах відсутній документ про обставини поранення. Позивач не згоден з такою відмовою відповідача та її мотивами, оскільки відповідно до п.1 ч.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989р. №10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ», п.п.1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991р. «Про військові формування на Україні», ст..4 Закону України «Про правонаступництво України», п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992р. №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» Державний комітет у справах охорони державного кордону України (Державна прикордонна служба України) у 1992 році став правонаступником лише частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалися на території України. Позивач же проходив службу у колишньому Управлінні військ Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення. Позивач звертався до Державної прикордонної служби України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, на що отримав обґрунтовану відмову.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та доводи, якими він обґрунтований.
Представник відповідача заперечував проти позову, посилаючись на те, що належним відповідачем у справі є не Міністерство оборони України, а Адміністрація Державної прикордонної служби України, а також на те, що позивач не довів обставин поранення та не надав Міністерству необхідні документи, які б свідчили про такі обставини, зокрема, довідку про хворобу та військовий квиток з обов'язковою відміткою про поранення, а за відсутності таких документів - виписний епікриз, виписку з історії хвороби тощо. Під час проходження позивачем дійсної військової служби Збройні Сили СРСР складалися з Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, прикордонних та внутрішніх військ. За даними Військового енциклопедичного словника 1986р. безпосереднє керівництво прикордонними військами здійснювали Комітет державної безпеки СРСР та підпорядковане йому Управління Прикордонних військ. В подальшому Постановою Державної Ради СРСР від 22.10.1991р №ГС-8 «Про реорганізацію органів державної безпеки» та Законом СРСР від 03.12.1991р. №124-Н «Про реорганізацію органів державної безпеки» КДБ СРСР був ліквідований, на його базі створено Комітет з охорони державного кордону СРСР з об'єднаним командуванням прикордонних військ, які у межах своїх повноважень є правонаступниками КДБ СРСР, фінансування яких здійснювалося за рахунок коштів союзного бюджету та союзних фондів та які перебували під виключною юрисдикцією суверенних республік. Тобто МО СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ, керівництво яких здійснювалося КДБ СРСР та підпорядкованим йому Головним управлінням Прикордонних військ. На час проходження позивачем військової служби у Прикордонних військах та на теперішній час порядок комплектування особовим складом є тотожнім, а саме, шляхом призову громадян на військову службу наказами Міністерства оборони України через підпорядковані йому військові комісаріати. Отже, МОУ яке не здійснювало розрахунку від час звільнення позивача з військової служби у Прикордонних військах, а тому не повинно здійснювати виплату позивачу одноразової грошової допомоги. При цьому Прикордонні війська на момент проходження позивачем військової служби перебували не на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, а на фінансуванні відповідного органу державної влади, а саме, КДБ СРСР. Крім того, Державний комітет у справах охорони державного кордону України став правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР як органу управління військами одного з прикордонних округів прикордонних військ КДБ СРСР, але сучасна Державна прикордонна служба України була утворене на основі Прикордонних військ України, які попередньо були утворені з дислокованих на території України станом на 24.08.1991р. Прикордонних військ СРСР та їх органів управління з озброєнням та матеріально-технічною базою. Україною були створені власні Збройні Сили, не на базі Збройних Сил СРСР, а Міністерство оборони України ніколи не було правонаступником Міністерства оборони СРСР. У інших аналогічних випадках виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які проходили дійсну строкову службу у прикордонних військах колишнього СРСР, які на той час підпорядковувалися КДБ СРСР, здійснювалася Адміністрацією Державної Прикордонної служби України як головним розпорядником коштів. Крім того, позивачем не надано належних документів, які б підтверджували обставини поранення голови, тулуба, обох ніг (контузія 1985р.), оскільки у військовому квитку позивача немає відповідного запису щодо наявності поранення та перебування на лікуванні у певному лікувальному закладі. Також позивач не надав доказів на підтвердження його госпіталізації, надання йому медичної допомоги та перебування його на лікуванні у зв'язку з такою тяжкою травмою як контузія. Тому сумнівним є висновок Центральної військово-лікарської комісії МОУ, який був наданий позивачем. Крім того, необґрунтованою є позовна вимога про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, оскільки у випадку прийняття рішення на користь позивача законодавством передбачені певні строки розгляду документів позивача, які вже були йому повернуті на доопрацювання.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається з копії військового квитка НОМЕР_1 , виданого 27.10.1983р. Комінтернівським районним військовим комісаріатом м.Харкова, довідки №95/В3, виданої 31.07.2015р. Комінтернівським об'єднаним районним військовим комісаріатом м.Харкова, позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних силах з 27.10.1983р. по 05.01.1986р., з яких приймав участь у бойових діях у складі діючої армії у Республіці Афганістан з 27.02.1984р. по 02.04.1984р., з 03.04.1984р. по 11.07.1985р., з 25.07.1985р. по 31.10.1985р. (а.с.5, 6-10).
Згідно з копією архівної довідки №21/59/Д-10218, виданої 09.09.2013р. Федеральним державним казенним підприємством «Центральний прикордонний архів Федеральної служби безпеки Російської Федерації» військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 рядовий ОСОБА_1 знаходився на території Республіки Афганістан з 27.02.1984р. по 02.04.1984р., з 03.04.1984р. по 11.07.1985р., з 25.07.1985р. по 31.10.1985р.; на підставі наказу МБ РФ від 02.05.1993р. №0119 військова частина НОМЕР_2 входить до переліку військових частин та підрозділів прикордонних військ КДБ СРСР, які були направлені для здійснення військової допомоги Республіці Афганістан на території країни (а.с.5).
Протоколом №2655 від 01.11.2013р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця встановлено, що у 1985 році позивач отримав поранення (контузію), у тому числі, поранення голови, тулуба, обох ніг (контузія 1985р.) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами (а.с.11).
Відповідно до копії довідки до Акту огляду МСЕК від 23.06.2014р. позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності з 23.06.2014р. у зв'язку з пораненням (контузією), які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де проводилися бойові дії (а.с.11).
Згідно з копією Акту огляду МСЕК від 08.07.2015р. позивачу при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності з 01.07.2015р. у зв'язку з пораненням (контузією), які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де проводилися бойові дії; дата чергового огляду - 23.06.2017р. (а.с.11).
Як вбачається з копії листа №11/Д-6287 від 13.01.2016р. Адміністрації Державної прикордонної служби України, позивач звертався до цього відомства з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням позивачу у 2014 році третьої групи інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби в Республіці Афганістан. За результатами розгляду відомством цієї заяви позивача було встановлено, що він дійсно у 1984-1985р.р. проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР, та був звільнений з цієї частини в запас. Відповідно до п.2 Постанови КМУ від 02.01.1992р. №3 Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, та жодним нормативно-правовим актом України не встановлено правонаступництва Прикордонних військ України або Державної прикордонної служби України після військових частин та підрозділів Прикордонних військ КДБ СРСР, які були дислоковані за межами території України. Виплата ж одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служи. Тому питання про виплату одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство оборони України, оскільки призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР, і згідно з законодавством позивач перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, з урахуванням того, що відповідною комісією Міністерства оборони України встановлено причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані (а.с.15).
Проте, листом №1482/ВСЗ від 01.07.2016р. ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 03.06.2016. (протокол №45 п.17) (а.с.4).
Вказаним рішенням Комісія МОУ встановила, що, оскільки на день звільнення з військової служби позивач проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, то згідно з п.17 Порядку призначення і виплати одноразової допомоги, який затверджено Постановою КМУ від 25.12.2013р. №975, та зі ст.23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» витрати , пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Правовий режим правовідносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з ч.1 ст.16 вказаного Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями пп.4 ч.4 ст.16 цього Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до ч.6 ст.16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Положеннями абзацу 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Тобто для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 18.11.2014р. у справі № 21-446а14 та від 21.04.2015р. у справі №21-135а15.
Отже для цілей соціального захисту військовослужбовці Прикордонних військ КДБ СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.
У даному випадку позивач проходив строкову військову службу у військовій частині, яка входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР та був звільнений з останньої в запас.
При цьому Прикордонні війська КДБ СРСР входили до складу Комітету державної безпеки СРСР та згідно зі ст.4 Закону СРСР від 12.10.1967р. «Про загальний військовий обов'язок» та вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939р. по 21 березня 1989р.
Тобто Державна прикордонна служба України не мала ніякого відношення до військової частини Прикордоних військ КДБ СРСР, в якій проходив військову службу позивач.
Згідно з п.17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вищевказаних правових норм, саме на Міністерство оборони України як на головного розпорядника коштів покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Отже доводи представника відповідача про те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі, є помилковими.
Що ж стосується доводів представника позивача про те, що позивачем не надано необхідних документів на підтвердження обставин поранення, то ці доводи спростовуються наданими позивачем вищевказаними Протоколом №2655 від 01.11.2013р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, а також Довідками до Актів огляду МСЕК.
Разом з тим, стороною відповідача не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростування обставин, які встановлені у вказаних документах, а саме, які підтверджують отримання позивачем у 1985 році поранення (контузії), у тому числі, поранення голови, тулуба, обох ніг (контузія 1985р.), які пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Більш того, як зазначено у Протоколі засідання ЦВЛК, вказані обставини підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами.
В той же час, надані представником позивача копії документів щодо інших військовослужбовців (їх військових квитків, медичних документів тощо) не відповідають вимогам належності доказів, а відсутність у військовому квитку позивача позначок про отримання ним поранення та перебування на лікуванні сама по собі не свідчить про відсутність такого факту, а може лише свідчити про порушення порядку ведення військового квитка, що не є підставою для відмови у позові.
Проаналізувавши докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи було доведено ті обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у прийнятті рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, а також про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, то суд не знаходить підстав для її задоволення, оскільки законодавством встановлено певні строки розгляду документів для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, Закон України «Про виконавче провадження» визначає строки пред'явлення виконавчого документу до виконання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.160-163, 167 КАС України, суд -
Частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відмови у прийнятті рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , податковий номер НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», у відповідності до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження у військовому резерві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
В решті позову відмовити.
Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6) на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Червонозаводський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Суддя І.С.Блага