01 грудня 2016 року м. Київ К/800/40573/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача),
Головчук С.В.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, третя особа - управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року,
встановив:
У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, третя особа - управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку грошового утримання (заробітної плати) за період роботи з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року, зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області провести ОСОБА_4 перерахунок грошового утримання (заробітної плати) за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року та видати позивачу оновлену довідку про грошове утримання (заробітну плату) за період роботи на Чорнобильській АЕС з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року з урахуванням перерахунку: подвійного розміру посадового окладу та окладу за спеціальне звання; використання коефіцієнту кратності 3, 5 замість 2, 4 в окремих зонах небезпеки Чорнобильської АЕС; застосування нарахування денного грошового утримання за 6 замість 8 годин роботи щодобово (у ІІІ зоні небезпеки); розрахунку коштів за перебування в резерві в стані бойової готовності не за 16, а за 18 годин щодоби; нарахування до 60 відсотків премії за бездоганну службу в зоні Чорнобильської АЕС із її збільшенням вдвічі та врахуванням коефіцієнта кратності 3, 5 при роботі в зонах небезпеки І, ІІІ Чорнобильської АЕС; подвоєння оплати праці за роботу у вихідні дні 27 липня 1986 року, 3, 10, 17, 24 серпня 1986 року.
Зазначав, що розрахунок грошового забезпечення за роботу (службу) в зоні Чорнобильської АЕС за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідачем не враховано положення окремих нормативно-правових актів часів Радянського Союзу, що не скасовані та є чинними.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2015 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області провести ОСОБА_4 перерахунок грошового утримання за період його роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року та видати довідку про грошове утримання з урахуванням перерахунку. У задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та на підставі пункту 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, оскільки суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивує тим, що заробітна плата позивача за період його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС була обчислена без урахування чинних на той час нормативно-правових актів Союзу РСР та Української РСР, які тривалий час не були розсекречені. Зазначає, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області будь-якого перерахунку його заробітної плати не здійснило, хоч листом Міністерства праці та соціальної політики України від 13 квітня 2001 року №03-/1652-018-2 «Про оплату праці у зоні відчуження Чорнобильської АЕС у 1986-1990 роках осіб, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища», який був адресований Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій роз'яснено, які саме підприємства, організації, установи повинні були нараховувати заробітну плату у 1986-1990 роках за роботу в зоні відчуження з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та в якому порядку.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є інвалідом ІІ групи.
У 1986 році позивач проходив службу у воєнізованій пожежній частині № 15, підпорядкованій загону ВПО-1 м. Кременчука, що входив у структуру відділу пожежної охорони УВС Полтавського облвиконкому, на посаді інструктора пожежної безпеки у званні капітан внутрішньої служби. У період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Протягом січня-березня 2015 року позивач неодноразово звертався до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області із заявами про проведення перерахунку грошового забезпечення (заробітної плати) та видачу довідки про грошове утримання за службу в зоні Чорнобильської АЕС за період з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року, однак відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку та видачі нової довідки.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку заробітної плати та видачі нової довідки про заробітну плату за час роботи в зоні відчуження є протиправними.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву ОСОБА_4 без розгляду, суд апеляційної інстанції зазначав, що предметом спору у даній справі є перерахунок заробітної плати позивача за період роботи в зоні відчуження з 25 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року та видача на підставі цього перерахунку нової довідки про складові заробітної плати, проте не ставилась вимога про стягнення належної йому заробітної плати, як це передбачено частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України), тому при зверненні до адміністративного суду пропущено встановлений статтею 99 КАС України шестимісячний строк, перебіг якого почався з моменту опублікування листа Міністерства праці та соціальної політики України від 13 квітня 2001 року №03-3/1652-018-2 «Про оплату праці у зоні відчуження Чорнобильської АЕС у 1986-1990 роках осіб, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища».
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та третьої статті 99 КАС України строки звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод чи інтересів встановлюються цим Кодексом та іншими законами.
При тлумаченні зазначеної правової норми, Верховний Суд України у рішенні від 16 травня 2011 року (справа № 21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до правових позицій, викладених у Рішеннях Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року (справа № 4-рп/2012), від 15 жовтня 2013 року (№8-рп/2013) та від 15 жовтня 2013 року (справа № 9-рп/2013), при тлумаченні статті 233 КЗпП України Суд виходив з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду.
Зважаючи на те, що предметом спору у цій справі є перерахунок заробітної плати, то пункт 9 частини 1 статті 155 КАС України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки за змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав без обмеження будь-яким строком.
Окрім того, апеляційним судом не враховано, що право позивача на перерахунок заробітної плати порушено не опублікуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 13 квітня 2001 року № 03-3/1652-018-2 «Про оплату праці у зоні відчуження Чорнобильської АЕС у 1986-1990 роках осіб, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища», а відмовою відповідача, яка відбулась у січні - березні 2015 року, тобто у межах шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та неправомірно залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 9 частини 1 статті 155 КАС України з огляду на пропуск встановленого статтею 99 КАС України строку звернення до суду.
Порушення судом апеляційної інстанції зазначених норм процесуального права і неповне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно із статтею 227 КАС України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: Черпак Ю.К.
Головчук С.В.
Загородній А.Ф.