23 листопада 2016 року м. Київ К/800/53543/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ГТУЮ) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати незаконними та скасувати накази ГТУЮ від 23 квітня 2015 року № 731-к про його звільнення з посади начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області у зв'язку зі змінами в організації праці та від 12 червня 2015 року № 981-к про внесення змін до попереднього наказу в частині дати звільнення;
поновити на посаді заступника начальника відділу примусового виконання рішень ГТУЮ з 12 червня 2015 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Посилався на незаконність звільнення, оскільки він мав переважне право на зайняття посади, яку він обіймав і яка фактично залишилася після реорганізації.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, залишеною без змін Одеським апеляційним адміністративним судом від 1 грудня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з незаконності звільнення, оскільки у зв'язку із змінами істотних умов в організації виробництва і праці посада в Головному управлінні юстиції в Одеській області позивачу не була запропонована посаду, яку він обіймав, хоча вона збереглася в реорганізованому органі з тими самими посадовими функціями.
В касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказується на те, що Головне управління юстиції в Одеській області було ліквідовано на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17. В новоствореній установі посада, яку обіймав позивач, не була передбачена, а отже працівнику при прийнятті рішення про скорочення запропоновано ту посаду, яку він міг обійняти за фахом, а не всі наявні посади. Форма попередження про наступне вивільнення чинним законодавством не передбачена. У зв'язку з перебування ОСОБА_4 на лікарняному внесено зміни щодо дати його звільнення.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
За пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Виходячи з положень зазначеної норми, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе у випадку змін в організації і праці. Під змінами в організації виробництва і праці мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення численності або штату працівників. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. Реорганізація - це теж припинення юридичної особи, проте при реорганізації всі право та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи.
Згідно фактичних обставин, встановлених судами, Головне управління юстиції в Одеській області, де працював ОСОБА_4 на посаді заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби, було фактично реорганізовано в Головне територіальне управління юстиції в Одеській області. Підставою до прийняття такого рішення стала постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої системи юстиції», наказ Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, за яким ліквідовано Державну реєстраційну службу, Державну виконавчу службу з покладенням на Міністерство юстиції завдань і функцій, в тому числі, з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто проведено, в тому числі в Головному управлінні юстиції в Одеській області, перепрофілювання діяльності цього органу.
За правилами, викладеними у частині третій статті 36, статті 49-2, частині другій статті 40 КЗпП, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Виходячи зі змісту вище згаданих норм, роз'яснень, наведених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (зі змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 10 березня 2015 року (справа № 21-52а15), власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачу, окрім посади старшого державного виконавця Кілійського районного управління юстиції, інші посади не пропонувалися, що свідчить про невиконання вимог чинного законодавства.
Крім того, відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП при вивільненні працівника у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі, передбачене законодавством.
Судами, з посиланням на докази, встановлено, що фактично посада заступника начальника відділу примусового виконання рішень, яку обіймав позивач, залишилася у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області, тому відповідач повинен був виконати вимоги вище згаданої норми.
Як свідчать матеріали справи, рішення про звільнення ОСОБА_4 прийнято під час його тимчасової непрацездатності, що змусило видавати новий наказ про внесення змін щодо дати звільнення. Таке рішення свідчить про порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП., згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті) а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Верховний Суд України в постанові від 1 липня 2014 року (справа № 21-212а14) звертав увагу на те, що зміна дати звільнення, в такому випадку, не може вважатися належним захистом порушеного права. Аналогічні вимоги щодо неможливості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності наведені і в пункті 17 постанови Пленуму № 9.
Представником відповідача не наведено обставин, які б давали підстави до визнання незаконними судових рішень в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області відхилити, а судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
Ю.Й. Рецебуринський
І.В. Штульман