08 листопада 2016 року м.Київ П/800/511/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Горбатюк С.А.,
Калашнікова О.В.,
Стрелець Т.Г.,
Черпіцька Л.Т.,
секретар судового засідання - Зубенко Д.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідача - Белінської О.В., Нарольської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_9 звернулася з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Дніпровського районного суду м.Києва за порушення присяги».
В обґрунтування своїх вимог зазначає про незаконність оскаржуваного рішення відповідача, прийнятого на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії (надалі також - ТСК), які вважає безпідставними та винесеними з порушеннями норм як міжнародного права, так норм чинного законодавства. Вказує про відсутність підстав для розгляду ТСК заяв заступника генерального прокурора України Бачуна О.В. та прокуратури Дніпровського району м.Києва в порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Зазначає про перевищення відповідачем своїх повноважень, оскільки Вища рада юстиції фактично переглянула судові рішення на предмет їх законності та обґрунтованості, правильності оцінки судом доказів у справі, що здійснюється лише в порядку, визначеному процесуальним законом, судом вищого рівня. Вказує на те, що в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме вчинені суддею дії є порушенням присяги, тоді як висновки ТСК та оскаржуване рішення ґрунтуються виключно на порушенні суддею норм матеріального та процесуального права, які, на їх думку, були допущені при здійсненні правосуддя. Посилається також на закінчення строків застосування дисциплінарного стягнення та порушення відповідачем процедури розгляду дисциплінарної справи.
В судовому засіданні позивач та її представники підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Відповідач - Вища рада юстиції просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У поданих запереченнях зазначає про обґрунтованість прийнятого рішення, у якому викладені обставин, що стали підставою для проведення перевірки та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Щодо строків притягнення до відповідальності зазначив, що застосуванню підлягає ч.4 ст.96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_9 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився. З посиланням на положення ст.2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» зазначає, що ТСК не допущено порушень порядку проведення спеціальної перевірки на підставі заяв заступника Генерального прокурора Бачуна О.В. та прокуратури Дніпровського району м.Києва. Вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечують, зазначаючи про законність оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції, просять в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 Указом Президента України від 22 червня 2009 року № 465/2009 призначена строком на п'ять років на посаду судді Дніпровського районного суду м.Києва. У зв'язку зі зміною прізвища «ОСОБА_9» на «ОСОБА_9», суддя ОСОБА_9 наказом голови суду від 16 липня 2009 року № 82 зарахована на посаду судді Дніпровського районного суду м.Києва. 02 липня 2014 року зареєстровано зміну прізвища позивача на «ОСОБА_9».
05 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про порушення суддею Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 норм законодавства України під час прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту.
12 грудня 2014 року також до ТСК звернувся перший заступник прокурора Дніпровського району м.Києва Морозов В.Ю. із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_9 відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв'язку з порушенням суддею законодавства України під час прийняття рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_13, яка була учасником масових акцій протесту в листопада 2013 року.
Необхідність проведення перевірки заявники обґрунтували тим, що слідчим суддею ОСОБА_9 вчинено дії, які викликають сумнів у її безсторонності, об'єктивності та неупередженості при розгляді кримінальних проваджень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 (справа №755/5458/14-к) та ОСОБА_15 (справа №755/5450/14-к), які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.297 Кримінального Кодексу України, та під час винесення рішення відносно ОСОБА_13 у справі №755/2057/14-п про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі ст.122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Заявники вважали, що суддя ОСОБА_9 при постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про накладення адміністративного стягнення не дотрималась норм Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних засад.
07 квітня 2015 року ТСК, за результатами перевірки викладених у заявах обставин, ухвалила висновок №14/02-15 про наявність у діях судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 під час ухвалення рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття постанови про притягнення до адміністративної відповідальності порушення присяги та на підставі ч.2 ст.7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» направила його разом з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.
Ухвалою Вищої ради юстиції від 10 вересня 2015 року №484/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9
Висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 вересня 2015 року рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 з посади за порушення присяги.
18 грудня 2015 року Вищою радою юстиції, за результатами розгляду дисциплінарної справи, прийнято рішення №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 за порушенням присяги», відповідно до якого Вища рада юстиції, вважаючи, що суддя Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 допустила грубі порушення закону, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади, прийшла до висновку про наявність підстав для звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Вища рада юстиції кваліфікувала порушенням присяги дії судді ОСОБА_9 виходячи із того, що суддя під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, не виконала покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності і незалежності суддів, конституційних засад судочинства, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини.
Зміст присяги судді встановлений ч.1 ст.55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Частиною 2 ст.32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Зміст наведеного у абз.2 ч.2 ст.32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушення викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.
Ознайомившись із цими положеннями Закону про Вищу раду юстиції, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) дійшла висновку, що «…є дуже важливим не змішувати етичні принципи з дисциплінарними питаннями і метою цього положення Закону має бути визначення усіх можливих дій, що можуть містити підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, що тягнуть за собою відповідні санкції. Точність і передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є необхідною для правової визначеності і особливо для гарантій незалежності суддів; для цього треба намагатися уникати розпливчатих підстав або широких визначень. Водночас нове визначення містить дуже загальні поняття, серед яких такі, як «вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів» або «порушення морально-етичних принципів поведінки судді». Це видається особливо небезпечним, оскільки ці нечіткі поняття можуть призвести до можливості використання їх як політичної зброї проти суддів... Таким чином, підстави для дисциплінарної відповідальності, як і раніше, дуже широко окреслені і потрібне більш точне їх регулювання для забезпечення незалежності судової системи» (пункт 45 Спільного висновку Венеціанської комісії щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 15-16 жовтня 2010 року № CDL(2010)029, далі - Спільний висновок). На основі викладеного підходу Венеціанська комісія рекомендувала Україні більш чітко визначити у законодавстві поняття «порушення присяги суддею» (підпункт 1 пункту 50 Спільного висновку).
Ґрунтуючись на Спільному висновку та на самостійному дослідженні норм українського законодавства щодо звільнення з посади суддів, Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що положення статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття «порушення присяги» (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ).
Зокрема, Європейський суд з прав людини відзначив, що «…у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об'єктивної необхідності. У протилежному разі законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля» (пункт 178 Рішення у справі «Олександр Волков проти України»).
Важлива роль у правовому регулюванні таких відносин, за позицією Європейського суду з прав людини, надається безпосередньо судовим органам. Так, у пункті 179 згаданого Рішення від 09 січня 2013 року Європейський суд вказав, що «…наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (п.33 Рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства»). Хоча цей висновок був зроблений у контексті системи загального права, тлумачення, здійснюване судовими органами, не може недооцінюватися і в системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення…».
З матеріалів справи та оскаржуваного рішення випливає, що Вища рада юстиції чітко не кваліфікувала дії слідчого судді, але висновки, викладені в рішенні, свідчать про те, що Вища рада юстиції порушенням присяги цього судді вважає групи діянь, що встановлені абз.2 ч.2 ст.32 Закону України «Про Вищу раду юстиції».
Як зазначалося, за цим абзацом порушенням суддею присяги є вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Водночас, приймаючи оскаржуване рішення та вказуючи, що суддя порушила присягу, Вища рада юстиції не встановила всіх ознак складу порушення присяги, у тому числі не визначила, які саме обставини та дії судді свідчили про сумніви у об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також не встановила наявність у судді умислу чи грубої недбалості у їх вчиненні.
В той же час з оскаржуваного рішення випливає, що Вища рада юстиції свої висновки стосовно порушення присяги суддею ОСОБА_9 робить лише на порушеннях кримінального процесуального законодавства та законодавства щодо порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126, ч.1 ст.129 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, і є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.
Верховний Суд України в п.10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 «Пpo незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.
Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 (абз.9 п.3.2 мотивувальної частини), згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.
Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.
Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).
Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.
Аналіз зазначених положень дає підстави суду для висновку, що ще однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження на предмет перевірки законності та обґрунтованості ухваленого ним рішення.
З огляду на таке правове врегулювання суд вважає, що законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді та постанови у справі про адміністративне правопорушення може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, яка здійснюється судом вищестоящої інстанції згідно порядку, встановленому відповідним процесуальним законом. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів ч.2 ст.19 Конституції України.
Аналізуючи висновки Вищої ради юстиції щодо допущених суддею порушень при розгляді матеріалів про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_13, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 19 лютого 2014 року до Дніпровського районного суду м.Києва звернулися слідчі СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві із клопотаннями про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (щодо кожного окремо), які підозрювалися у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.294 КК України (масові заворушення). В обґрунтування вказаних клопотань слідчі зазначають, що підозрювані, діючи з іншими особами, 18 лютого 2014 року приблизно з 10:00 по 15:00 годин, прибули на вул.Грушевського в м.Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя. З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях, підозрювані заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту. Крім того, з метою досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_14 та ОСОБА_15, діючи з іншими особами, прибули в центральну частину м.Києва (вул.Інститутська та Грушевського) та вчинили активні дії, направлені на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над особами, які намагалися їм завадити, а саме насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, нападаючи та завдаючи їм побої та тілесні ушкодження, шляхом кидання в бік працівників органів внутрішніх справ, що виконували свої службові обов'язки по охоронні громадського порядку, саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші (бензину, розчинника спирту тощо) та каміння. Також з метою подолання перешкод при досягненні свого злочинного умислу, ОСОБА_15, ОСОБА_14, діючи спільно з іншими встановленими та невстановленими особами, свідомо допускаючи та бажаючи настання певного тяжкого наслідку свого діяння, вчинили розміщуючись в натовпі активні дії, направлені на знищення майна шляхом підпалу автомобільних шин для знищення чужого майна, а саме транспортних засобів, металевих турнікетів, які належать ГУМВС України в м.Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників даного масового заворушення, та які перешкоджали пересуванню вищевказаних осіб у напрямку будівлі Верховної Ради України. Під час вказаних протиправних дій, ОСОБА_15, ОСОБА_14, діючи спільно з встановленими та невстановленими досудовим розслідуванням особами, вчинили опір представникам влади, а саме працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії вищевказаних осіб, шляхом застосування проти працівників міліції інших активних дій. Для приховування власних облич, з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння, ОСОБА_15, ОСОБА_14, діючи спільно з іншими встановленими та невстановленими досудовим розслідуванням особами використали шоломи, медичні марлеві пов'язки та інші засоби для приховання особистості. Після вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_15 та ОСОБА_14, в числі інших осіб були затримані працівниками міліції. В ході протиправних дій працівникам міліції та іншим особам завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 підозрюються у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти громадськості із застосуванням фізичного насильства, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, є підстави вважати, що підозрювані, перебуваючи на волі, можуть переховуватися від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також продовжувати вчинювати кримінальні правопорушення, а більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти даним ризикам, слідчі просили застосувати до підозрюваних ОСОБА_15 та ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
19 лютого 2014 року суддею Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 прийнято ухвали про задоволення клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12014100000000370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК України та застосовано до підозрюваних ОСОБА_15 та ОСОБА_14 запобіжний захід у виді тримання під вартою та встановлено тримати під вартою в Київському слідчому ізоляторі Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області не більше шістдесяти днів з моменту його затримання - до 16 квітня 2014 року.
У оскаржуваному рішенні щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 відповідач вказує про порушення слідчим суддею ОСОБА_9 вимог ч.3 ст.184 КПК України, зазначивши, що під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що слідчим до клопотання відносно ОСОБА_14 не було додано жодного доказу, передбаченого вимогами вищевказаної статті (немає пояснень потерпілих працівників міліції, свідків, достовірного протоколу огляду місця події), немає підтвердження вручення підозрюваному копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу (крім повідомлення про підозру), суддею проігноровано, що допит підозрюваного був проведений у ний час. Також Вища рада юстиції погодилась з висновком ТСК у частині незабезпечення суддею ОСОБА_9 невідкладного проведення судово-медичного обстеження підозрюваного, чим порушила право останнього на захист його інтересів.
Щодо справи ОСОБА_15 Вища рада юстиції виходила із того, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би достовірно свідчив про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_15 кримінального правопорушення. Відповідачем вказано, незважаючи на відсутність доказів і не взявши до уваги клопотання народного депутата України про передачу ОСОБА_15 на поруки, суддя ОСОБА_9 дійшла висновку про наявність ризиків перешкоджання кримінальному провадженню з боку підозрюваного, у зв'язку з чим жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання вищевказаним ризикам. Вищою радою юстиції враховано, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2014 року (суддя Гончарук В.П.) частково задоволено клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_15 з тримання під вартою на домашній арешт та змінено запобіжний захід на особисте зобов'язання, а також те, що апеляційний суд м.Києва своєю ухвалою від 28 лютого 2014 року задовольнив апеляційну скаргу захисника в інтересах підозрюваного ОСОБА_15 і скасував ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 19 лютого 2014 року та застосував більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання у зв'язку з тим, що на час розгляду апеляційної скарги зменшились вказані в ухвалі від 19 лютого 2014 року ризики, визначені статтею 177 КПК України. Вища рада юстиції вказала про неврахування суддею ОСОБА_9 при винесенні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вимог пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, № 182), a також п.1 ч.1 ст.178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Підсумовуючи, Вища рада юстиції зазначила, що слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила норми Конституції України, вимоги п.п.2, 3 ч.1 ст.194 КПК України, та не врахувала практику Європейського суду з прав людини.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.177 КПК).
Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
За правилами ст.184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. До клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; 3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.
Із матеріалів проваджень щодо обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у вигляді тримання під вартою та за результатами аналізу відповідних ухвал суду, вбачається, що клопотання слідчих відповідають вимогам ст.184 КПК України, містять необхідні реквізити та додатки, передбачені КПК України для клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: обґрунтованість підозри, ризики та обґрунтування, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного, клопотання про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були погоджені прокурором. Вид запобіжного заходу визначався слідчим суддею в кожному конкретному випадку виходячи із сукупності матеріалів справи і на підставі оцінки наданих суб'єктом клопотання доказів та в межах чинного законодавства. Відносно підозрюваних були проведені необхідні дії, передбачені процесуальним законом та іншими нормативно-правовими актами, а саме щодо: безстороннього розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у судовому засіданні в залі суду за участю прокурора, підозрюваного та його захисника, роз'яснення прав, зокрема, заявити відвід, вислуховування пояснень, доводів та міркувань, керуючись загальними засадами кримінального судочинства щодо змагальності сторін, дослідження матеріалів, доданих до клопотання, та інших матеріалів кримінального провадження у їх сукупності, видалення до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, а також проголошення її в залі суду.
У кожному окремому випадку суддею були встановлені обставини, рівень встановлення яких, на її думку, був достатній для вирішення клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ухвали відносно ОСОБА_14 слідчим суддею враховано, що ОСОБА_14 є активним членом незаконного масового протистояння з органами державної влади і правопорядку. Зі слів підозрюваного, він двічі приїздив до м.Києва з протестною мотивацією, жив на території наметового містечка на майдані Незалежності м.Києва, отримував відповідну амуніцію, приймав участь у мітингах і акціях протесту. Незважаючи на те, що протистояння з державною владою України прийняло відвертий характер масових заворушень з людськими жертвами, пошкодженням і знищенням державного майна, ОСОБА_14 продовжив свою активність в даній групі осіб, підтримуючи і консолідуючись з ними, і був затриманий в результаті спецоперації органів правопорядку в числі інших мітингувальників при обставинах, які вказують на його причетність до скоєння правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК України, про що йому була вручена підозра. Оскільки ОСОБА_14 підозрюється у прийнятті участі у масових заворушеннях, які спрямовані проти законної діючої державної влади України, у суду є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний ігноруватиме у подальшому і державний орган правопорядку, який проводить досудове розслідування з метою уникнення кримінальної відповідальності. Позаяк незаконне масове протистояння з органами державної влади має місце і на момент постановлення даної ухвали, суд вбачає наявний ризик продовження з боку підозрюваного своєї протиправної діяльності в цьому напрямку. За таких обставин слідчий суддя прийшов до висновку, що наявні підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В ухвалі відносно ОСОБА_15 суддя зазначила, що згідно наданих матеріалів і пояснень підозрюваного в ході судового засідання, останній прибув до м.Києва з метою участі в акціях протесту, спрямованої проти державної влади України, проживав в наметовому містечку на майдані Незалежності в м. Києві. При затриманні ОСОБА_15 був екіпірований спецзасобами особистого захисту у вигляді наколінників з полімерного матеріалу. Надаючи пояснення суду, ОСОБА_15 висловив побажання мати ще й нарукавники, що, на його думку, необхідно при спілкуванні з бійцями спецпідрозділу «Беркут». Висловлена підозрюваним готовність протистояння з силами правопорядку свідчить про його активну участь у масових заворушеннях, які призвели до тяжких наслідків. При обранні запобіжного заходу суд приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_15 не має міцних соціальних зв'язків - не одружений, піде не працює, не має місця проживання в м.Києві, а також той факт, що останній був затриманий при обставинах, що вказують на його причетність до скоєння правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК України. Позаяк незаконне масове протистояння з органами державної влади має місце і на момент постановлення даної ухвали, суд вбачає наявний ризик продовження з боку підозрюваного своєї протиправної діяльності в цьому напрямку. Оскільки ОСОБА_15 підозрюється у прийнятті участі у масових заворушеннях, які спрямовані проти законної діючої державної ї влади України, у суду є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний ігноруватиме у подальшому і державний орган правопорядку, який проводить досудове розслідування з метою уникнення кримінальної відповідальності. За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що наявні підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо посилання відповідача на відсутність в матеріалах клопотань про обрання відносно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пояснень потерпілих працівників міліції, свідків, достовірного протоколу огляду місця подій, то обсяг матеріалів на обґрунтування доводів клопотання та перелік свідків, яких необхідно допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу, визначається слідчим, а достовірність, обґрунтованість та достатність наданих доказів оцінюється судом при розгляді клопотання.
На клопотаннях слідчого про застування запобіжного заходу містяться відмітки про вручення їх копій та доданих матеріалів підозрюваним, що підтверджується їх власноручними підписами.
Судами в обох випадках надана оцінка клопотанням народних депутатів про передачу підозрюваних на поруки з наведенням в ухвалі мотивів їх відхилення.
Щодо посилання відповідача на неврахування суддею обставин проведення допиту підозрюваного ОСОБА_14 у нічний час, то, як зазначено й у самому рішенні ВРЮ, відповідно до ч.4 ст.223 КПУ України проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного. Отже, з урахуванням наведених положень закону та фактичних обставин затримання та вчиненого особою правопорушення, проведення допиту підозрюваного як слідчої дії у період часу з 04.00 до 04.30 год. було правомірним.
Стосовно висновків відповідача про порушення суддею ОСОБА_9 вимог п.1 ч.6 ст.206 КПК України щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження, то як вбачається із матеріалів справи та було встановлено й відповідачем, ухвалою від 19 лютого 2014 року за результатами розгляду клопотання захисника підозрюваного про забезпечення судово-медичного обстеження та звільнення ОСОБА_14 з-під варти частково задоволено вказане клопотання та зобов'язано слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.Києві Осовика А.В. забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_14, в іншій частині клопотання відмовлено. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що закон не передбачає подання особою заяви про застосування насильства або клопотання про проведення судово-медичного обстеження як обставину, яка б перешкоджала розгляду питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу або здійсненню інших процесуальних дій в межах кримінальної справи. З урахуванням належного вирішення слідчим суддею питання щодо проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_14, порушень вимог ч.6 ст.206 КПК України в її діях відсутні.
Слід також відмітити, що 28 лютого 2014 року, за результатами перегляду ухвали про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_15, апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційну скаргу захисника в інтересах підозрюваного ОСОБА_15 та скасував ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 19 лютого 2014 року, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
При цьому, апеляційний суд, приймаючи вказане рішення зазначив, що розглядаючи клопотання слідчого про застосування стосовно ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, обґрунтував наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, врахував особу ОСОБА_15 та дійшов висновку про необхідність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вид запобіжного заходу апеляційним судом змінений на особисте зобов'язання з огляду на зменшення на час розгляду апеляційної скарги ризиків щодо перешкоджання підозрюваним встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім цього, відповідач у оскаржуваному рішенні вказує про наявність ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2014 року (суддя Гончарук В.П.), якою частково задоволено клопотання слідчого Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_15, зазначаючи, що суддя розглянув клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому слідчий просив змінити тримання під вартою на домашній арешт, однак стороною обвинувачення не було в повній мірі доведено обставини, визначені в ч.3 ст.176 та ч.4 ст.194 КПК України, і таким чином судом було змінено запобіжний захід на особисте зобов'язання. Вказана обставина не може свідчити про допущення позивачем будь-яких порушень при обранні ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобіжний захід було змінено в порядку ст.200 КПК України за клопотанням слідчого від 22 лютого 2014 року з посиланням на зміну та виникнення нових обставин щодо характеризуючих даних підозрюваного, які зменшують наявні ризики і дозволяють пом'якшити обраний відносно нього запобіжний захід. Це по-перше. По-друге, відповідачем не враховано наявність винесеної позивачем за аналогічних обставин ухвали від 22 лютого 2014 року відносно підозрюваного ОСОБА_14, якою змінено останньому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Щодо посилання у рішенні на практику Європейського суду з прав людини, то відповідачем не наведено обґрунтування невідповідності дій та рішень позивача висловленим у наведених рішеннях правовим позиціям та висновкам.
З урахуванням вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що суддя ОСОБА_9 під час розгляду клопотань про обрання щодо підозрюваних міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та прийняття за їх результатом ухвал вимог процесуального закону або присяги судді не порушувала.
Також, судом встановлено, що 23 січня 2014 року на розгляд судді ОСОБА_9 передано справу про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачено ст.122-2 КУпАП, відносно ОСОБА_13 (справа №755/2057/14-п, провадження №3/755/651/14).
Підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_13 був рапорт працівників ДАІ про те, що вказана особа 29 грудня 2013 року, рухаючись за кермом автомобіля «Сузукі» на перехресті вул.Богатирській - поворот на м.Вишгород, в порушення вимог п.2.4 ПДР не виконала вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подану за допомогою свистка та жезла.
Постановою судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 від 03 лютого 2014 року ОСОБА_13 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
Щодо допущених позивачем порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_13 Вищою радою юстиції вказано, що незважаючи на те, що в судовому засіданні ОСОБА_13 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала та повідомила, що не може пояснити причину складання адміністративного протоколу, суд визнав її винною і притягнув до адміністративної відповідальності на підставі наявних у справі доказів, а саме: протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту працівника міліції. Відповідач вказує про невжиття працівниками ДПС ДАІ заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачених Інструкцією з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекцї МВС, затвердженої наказом МВС України від 27 березня 2009 року № 111, відсутність у матеріалах справи про адміністративне правопорушення підтвердження того, що ОСОБА_13 було відомо про складений стосовно неї протокол про адміністративне правопорушення, протокол не був нею підписаний, а з тексту протоколу неможливо встановити точної дати його складання. Справа не містить жодного доказу (документа), який би підтверджував дані про те, ким, коли, в якому порядку і за яких обставин було встановлено, що саме ОСОБА_13 перебувала за кермом автомобіля в місці і в час, указані в рапорті, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що правових підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення у січні 2014 року стосовно ОСОБА_13 про порушення нею пункту 2.4 Правил дорожнього руху (невиконання вимоги про зупинку) не було, оскільки складення протоколу на підставі рапорту чинним законодавством не передбачено, а дані протоколу про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_13 по суті є припущенням. За висновками відповідача, суддя ОСОБА_9 припустилася неповного та необ'єктивного з'ясування всіх обставин, що мали значення для вирішення справ, проігнорувала положення ст.ст.245, 256, 268 КУпАП.
Відповідно до ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Складання протоколу про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка скоїла правопорушення, не свідчить про невідповідність протоколу вимогам КУпАП.
Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що на підставі складеного інспектором ДПС рапорту від 29 грудня 2013 року ОСОБА_13 двічі викликалася до ВДАІ Дніпровського РУ ГУ МВС України у м.Києві для складання протоколу про адміністративне правопорушення та тимчасового вилучення посвідчення водія на 17 січня 2014 року о 14 год. та 21 січня 2014 року о 14.00 год.
Підставою складання протоколу є факт виявлення правопорушення, вимог щодо оформлення протоколу лише в присутності особи закон не встановлює, за формою і змістом складений відносно ОСОБА_13 протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як встановлено ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з'ясування обставин та власного розуміння фактів. Обставини щодо невизнання порушником своєї вини не є визначальними для вирішення справи, а оцінюються судом у сукупності з іншими доказами.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_13 суддею ОСОБА_9 проводився публічно, за участю правопорушника, яка з'явилися на виклик суду, ОСОБА_13 була забезпечена можливість надати свої пояснення та докази, оскаржити прийняте рішення, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права; адміністративне стягнення призначене в межах санкції, встановленої ст.122-2 КУпАП; фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків при розгляді справи не вбачається.
Висновки відповідача щодо допущених суддею порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_13, зокрема посилання відповідача у рішенні на не вжиття працівниками ДПС заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення (а саме таких як припинення правопорушення, проведення адміністративного затримання особи, заходів по тимчасовому затриманню транспортного засобу, тимчасовому вилученню посвідчення водія), допущення працівниками ДПС порушень при складанні рапорту та протоколу, відсутність доказів керування ОСОБА_13 автомобілем та її вини у вчиненні адміністративного правопорушення тощо, ґрунтуються лише на переоцінці фактичних обставин і є неспроможними. Вимоги ст.ст.245, 268 КУпАП при розгляді справи позивачем повністю дотримані. Обставин, які б свідчили про наявність в діях судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_9 при розгляді справи про адміністративне правопорушення ознак порушення присяги судді або іншого порушення, не вбачається.
З урахуванням вищенаведених обставин та висновків колегія суддів вважає рішення відповідача від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Дніпровського районного суду м.Києва за порушення присяги» протиправним, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання вказаного рішення незаконним та його скасування.
Оскільки судова колегія прийшла до висновку про протиправність рішення ВРЮ та відсутність в діях судді ОСОБА_9 наявності порушення присяги судді, суд не вбачає підстав для застосування строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та обговорення обставин щодо їх обчислення. Інші доводи на підтвердження позовних вимог колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.
Керуючись ст.ст.18, 159-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_9 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Дніпровського районного суду м.Києва за порушення присяги».
Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд постанова набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного Суду України за наслідками такого перегляду.
Судді