29 листопада 2016 р. Справа № 876/8267/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання незаконними і скасування наказів,-
В січні 2013 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УМВС у Волинській області), в якому просив визнати незаконними та скасувати накази від 16 жовтня 2012 року № 1647 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників роти патрульної служби Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області» та від 27 грудня 2012 року № 2006 «Про звільнення з органів внутрішніх справ працівника Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що зазначеними наказами його звільнено з органів внутрішніх справ в запас за грубе ігнорування вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, постійних вказівок і наказів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) та УМВС України у Волинській області щодо дотримання належної дисципліни працівниками органів внутрішніх справ на службі та в побуті, особисту недисциплінованість.
Зазначені накази є незаконними, необґрунтованими. Приймаючи рішення про звільнення з органів внутрішніх справ відповідачем не враховано всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, яке прийнято упереджено, нерозсудливо, з порушенням порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, звільнення осіб рядового і начальницького складу є крайнім заходом дисциплінарного впливу, а тому при визначенні виду дисциплінарного стягнення необхідно встановити тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею вини, її ставлення до виконання службових обов»язків тощо.
У висновку службового розслідування за фактом несвоєчасного інформування МВС України про подію з особовим складом від 16 жовтня 2012 року встановлено, що командир взводу № 2 роти патрульної служби Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області старший лейтенант міліції ОСОБА_1, будучи госпіталізованим з тілесними ушкодженнями до лікарні, не повідомив, що є працівником міліції, та не інформував безпосереднього керівника про подію, що мала місце 07 жовтня 2012 року та під час якої він отримав тілесні ушкодження в позаслужбовий час в результаті конфліктної ситуації з працівником прокуратури біля нічного клубу «Версаль» у м. Луцьку. Згідно з висновком службового розслідування рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни).
Позивач вважає, що при прийнятті наказів про його звільнення відповідач не надав належної оцінки та не врахував, що згідно з висновком службового розслідування від 12 жовтня 2012 року за фактом отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень встановлено, що ініціатором конфлікту був працівник прокуратури ОСОБА_2, а позивач від необережних дій ОСОБА_3 впав на бруківку і втратив свідомість. Разом з тим, з цього ж висновку слідує, що керівництво Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області отримало інформацію про подію з особистою участю ОСОБА_1 07 жовтня 2012 року - коли інформація надійшла в чергову частину відділу, а також з повідомлення Луцької міської клінічної лікарні № 2. Позивач вказує, що особисто не міг повідомити рапортом про цю подію безпосереднє керівництво, оскільки був доставлений в лікарню без свідомості; саме з цих причин не міг повідомити лікарів про місце роботи. 08 жовтня 2012 року у лікарню приїхав безпосередній керівник позивача - командир роти патрульної служби Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області, а тому безпідставні висновки відповідача про те, що ОСОБА_1 приховував інформацію про подію, що мала місце 07 жовтня 2012 року, та тим самим порушив службову дисципліну. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про відсутність його вини та складу дисциплінарного проступку. Крім того, відповідач не надав значенню попередній роботі ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ та не врахував стаж роботи, характеристику по службі, відсутність діючих дисциплінарних стягнень, неодноразових заохочень. Також позивач вважає, що його звільнення відбувалося без погодження з комітетом первинної організації Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, членом якої він є.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 16 жовтня 2012 року № 1647 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників роти патрульної служби Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області» щодо ОСОБА_1; визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 27 грудня 2012 року № 2006 «Про звільнення з органів внутрішніх справ працівника Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ».
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, УМВС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити, з підстав, викладених у своїй апеляційній скарзі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв»язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних мотивів.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 17.10.2005 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, з липня 2012р. на посаді командира взводу №2 роти патрульно-постової служби Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області. Як вбачається з копії трудової книжки та витягу з послужного списку, йому присвоєно звання старший лейтенант міліції.
16.10.2012 року начальником УМВС України у Волинській області прийнято наказ №1647 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників роти патрульної служби Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ патрульної служби України у Волинській області», в пункті 1 якого визначено звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за грубе ігнорування вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, постійних вказівок і наказів МВС України та УМВС України у Волинській області щодо дотримання належної дисципліни працівниками органів внутрішніх справ на службі та в побуті, особисту недисциплінованість - після його одужання та виходу на роботу.
У період з 13.10.2012 року по 26.11.2012 року позивач перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності АВЦ № 134803, довідками про тимчасову непрацездатність № 1324, №1392.
27.11.2012 року ОСОБА_1 вийшов на службу та приступив до виконання службових обов»язків та цього ж дня його ознайомлено з наказом від 16.10.2012р. №1647.
27.12.2012 року на виконання пункту 1 наказу №1647 від 27.12.2012 року начальником УМВС України у Волинській області прийнято наказ №2006 «Про звільнення з органів внутрішніх справ працівника Луцького міського відділу УМВС», згідно з яким ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ в запас за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України - за порушення дисципліни.
За фактом отримання тілесних ушкоджень командиром взводу №2 РПС Луцького Міського відділення МВС України у Волинській області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 проводилось службове розслідування, висновок за матеріалами якого затверджено 12.10.2012 року начальником УМВС України у Волинській області.
Як вбачається з даного висновку, у ході службового розслідування було встановлено, що 11.10.2012 року до чергової частини УМВС України у Волинській області з Луцького МВ УМВС надійшло повідомлення про факт отримання тілесних ушкоджень у позаслужбовий час командиром взводу №2 роти патрульної служби Луцького Міського відділення МВС України у Волинській області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1
Дана подія зареєстрована у ЖРЗПЗ Луцького МВ УМВС 07.10.2012 року за №11001. 15.10.2012р. оперуповноваженим ВКР Луцького Міського відділення МВС України у Волинській області по даному факту винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України.
В ході проведення перевірки даного факту встановлено, що 07.10.2012 року приблизно о 00год 30хв. старший лейтенант міліції ОСОБА_1, перебуваючи поза службою без форменого одягу, табельної зброї та у стані алкогольного сп»яніння, відпочивав у нічному клубі «Версаль», що у м. Луцьку. Перебуваючи біля барної стійки, до нього підійшов знайомий йому працівник прокуратури Любешівського району ОСОБА_2, який почав його ображати, після чого між ними виникла шарпанина. Однак до них відразу підійшов знайомий ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який розборонив їх. Через деякий час у фойє до ОСОБА_1 знову підійшов ОСОБА_2, який його попросив вийти на вулицю. На вулиці між ними знову виникла шарпанина і ОСОБА_3, втрутившись їх розбороняти, - ненароком рукою зачепив обличчя ОСОБА_1, від чого той впав на бруківку та головою вдарився в бордюр. Після цього ОСОБА_1 втратив свідомість і що було далі не пам»ятає, оскільки прийшов до свідомості в приміщенні лікарні.
Як пояснив ОСОБА_1, ініціатором конфлікту був ОСОБА_2 Про вказану подію зі своєю участю керівництво Луцького Міського відділення МВС України у Волинській області не інформував, лише 08.10.2012р. зателефонував командиру роти патрульної служби ОСОБА_4 та повідомив, що хворіє і не може вийти на службу.
ОСОБА_2 від дачі пояснень по даному факту відмовився.
Пояснення ОСОБА_3 співпадають з описом даної події, поданої у поясненнях ОСОБА_1 Про причину конфлікту між позивачем та ОСОБА_2 йому невідомо.
У висновках службового розслідування констатовано, що ОСОБА_1, будучи працівником органів внутрішніх справ, конфліктної ситуації не уник та вчасно не попередив, а навпаки сприяв їй. Крім того, у висновку зазначено, що вищевказані події стали можливими внаслідок нехтування вимогами Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, постійних вказівок і наказів МВС України та УМВС України у Волинській області щодо дотримання належної дисципліни працівниками органів внутрішніх справ на службі та в побуті, не інформування безпосереднього керівника про подію за своєю участю, особисту недисциплінованість ОСОБА_1, а тому останній підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, проводилось службове розслідування за фактом несвоєчасного інформування МВС України про подію з особовим складом, висновок за матеріалами якого затверджено 16.10.2012 року першим заступником начальника УМВС України у Волинській області.
В ході проведення перевірки було встановлено, що коли 08.10.2012 року ОСОБА_1 не з»явився на службу у встановлений час, командир роти патрульної служби ОСОБА_4 зателефонував позивачу на мобільний телефон і дізнався, що останній знаходиться на лікуванні у міській лікарні, так як захворів. В цей же день ОСОБА_4 провідав його по місцю лікування, де дізнався, що підлеглий у вихідний день з власної необережності впав та отримав травму. Лише 11.10.2012 року на оперативній нараді ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_1 07.10.2012 року отримав травму під час конфлікту з працівником прокуратури.
У висновку службового розслідування також зазначено, що опитаний по даному факту ОСОБА_1 визнав факт укриття від свого безпосереднього керівництва інформацію про подію зі своєю участю, під час якої він отримав тілесні ушкодження.
На підставі проведеного службового розслідування зроблено висновок, що за грубе ігнорування вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, постійних вказівок і наказів МВС України та УМВС України у Волинській області щодо дотримання належної дисципліни й законності у службовій діяльності органів внутрішніх, що виразилось у несвоєчасному інформуванні керівництва роти про подію за своєї участі та намаганні її укрити, особисту недисциплінованість командира взводу №2 роти патрульної служби Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнити з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України - за порушення дисципліни.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржених наказів не було враховано те, що ОСОБА_1 не вчиняв протиправних дій по відношенні до інших громадян, не посягав на їх честь та гідність. При проведенні службового розслідування відповідачем не досліджено та не встановлено, чи міг позивач з урахуванням обставин події, а також з урахуванням того, що він отримав тілесні ушкодження та втратив свідомість, перешкодити (припинити) дії по розгортанню конфлікту з боку ОСОБА_2 Судом першої інстанції також зроблено висновок про безпідставність застосування відповідачем до позивача крайнього заходу дисциплінарного стягнення з покликанням на позитивну характеристику позивача і тієї обставини, що позивач не мав непогашених (незнятих) дисциплінарних стягнень, а також звільнення позивача проведене з порушенням порядку такого звільнення.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про міліцію», до основних завдань міліції, зокрема, віднесено забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку.
Відповідно до вимог ст. 10 цього ж Закону, працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких, зобов»язаний вжити заходи до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
Приймаючи присягу, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України №382 від 28.12.1991 року, працівник органів внутрішніх справ України бере на себе зобов»язання суворо дотримуватись її, Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов»язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ; боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров»я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.
Згідно з частиною першою ст. 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України. Кодекс професійної етики та поведінки працівників міліції затверджується Міністром внутрішніх справ України.
Узагальненим зібранням норм поведінки працівників органів внутрішніх справ та засобів їх врегулювання являються правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджені Наказом МВС України №155 від 22.02.2012 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2012 року з № 628/20941.
Відповідно до підпункту 1.2 п. 1 розділу ІV вищевказаних Правил, норми професійної етики вимагають від працівника, зокрема, поводитися з почуттям власної гідності, доброзичливо і відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи у громадян повагу до органів внутрішніх справ і готовність співпрацювати з ними; постійно контролювати свою поведінку, почуття і емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на службові рішення, уміти передбачати наслідки своїх вчинків і дій.
Згідно із вимогами підпункту 1.4 п. 1 розділу V вищевказаних Правил, у спілкуванні з громадянами з боку працівника неприпустимі, зокрема, надмірний тон, грубість, некоректність зауваження, пред»явлення неправомірних, незаслужених звинувачень; погрози, образливі вирази або репліки; суперечки, дискусії та дії, що перешкоджають нормальному спілкуванню або провокують протиправну поведінку.
Визначення службової дисципліни подано в ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року №3460-ІV, відповідно до якої службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Згідно вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов»язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх вчиняють. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно із ст. 5 вищезазначеного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Види дисциплінарних стягнень передбачено ст. 12 Дисциплінарного статуту, та включають: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ. З метою з»ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, яке призначає начальник. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов»язків, рівень кваліфікації тощо.
Частиною 1 статті 14 Дисциплінарного статуту також визначено, що з метою з»ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 06 грудня 1991 року №552, завданням службового розслідування є повне, об»єктивне і всебічне розслідування обставин порушень, скоєних особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виявлення причин і умов, що сприяли їхньому скоєнню, встановлення винних і забезпечення правильного застосування чинних нормативних актів для того, щоб кожних винний був притягнутий до відповідальності, а жоден невинний не постраждав.
Відповідно до пункту 10 Інструкції при проведенні службового розслідування повному, об»єктивному і всебічному дослідженню підлягають: подія порушення (час, місце, спосіб, інші обставини); наявність вини працівника органів внутрішніх справ у скоєнні порушення, мета та мотиви порушення; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як ті, що пом»якшують чи обтяжують його відповідальність; характеристика особи, яка скоїла порушення (ставлення до служби, поведінка до порушення); причини та умови, що сприяли скоєнню порушення; характер і розмір нанесених порушенням збитків.
У зв»язку із встановленими службовим розслідуванням обставинами, висновком від 16 жовтня 2012 року рекомендовано за несвоєчасне інформування керівництва про подію за своєї участі та намаганні її укрити, особисту недисциплінованість, звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
З матеріалів справи видно, що у зв»язку із встановленими службовим розслідуванням обставинами, висновком від 16 жовтня 2012 року рекомендовано за несвоєчасне інформування керівництва про подію за своєї участі та намаганні її укрити, особисту недисциплінованість, звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Однак відповідачем безпідставно не надано оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 не вчиняв протиправних дій по відношенню до інших громадян, не посягав на їх честь та гідність.
Відповідач не надав доказів образливого, принизливого відношення до інших громадян або такого, що підриває авторитет працівника органів внутрішніх справ з боку позивача. Службовим розслідуванням встановлено, що він не був ініціатором конфлікту, а зазнав тілесних ушкоджень внаслідок необережних дій при провокації конфлікту з боку інших осіб.
Відповідно до постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 15 жовтня 2012 року за фактом отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, останній сам просив кримінальну справу не порушувати та нікого не притягувати до відповідальності, у ситуації, що склалася, розібрався самостійно (а.с. 52).
У висновках службового розслідування, наказах, які оскаржує позивач, не вказано, які його якості свідчать про недотримання моральних зобов»язань, професійно-етичних правил, а відтак, які норми Правил поведінки та професійної етики порушив позивач, та у чому проявилося порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України. В наказах голослівно вказано лише найменування правого акта в цілому, які відповідач вважає грубо проігнорованими позивачем: «вимоги Дисциплінарного статуту, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ»; так само відповідач не вказав, які конкретно вказівки та накази МВС України та УМВС України порушив позивач (номер, дата, пункт тощо).
Крім того, відповідачем не досліджено та не встановлено, чи міг позивач з урахуванням обстановки та особи, яка була ініціатором конфлікту, а також з урахуванням того, що він отримав тілесні ушкодження та втратив свідомість, перешкодити (припинити) дії по розгортанню конфлікту з боку ОСОБА_2
Крім того, обов»язок негайного повідомлення про такі події передбачено п.п. 2.2.10 Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, затвердженої Наказом МВС України №1155 від 04.10.2003 року «Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України», чинної на момент виникнення спірних правовідносин та проведення службових розслідувань, відповідно до якого передбачено, що працівник органів внутрішніх справ на території України незалежно від посади, яку він обіймає, місцезнаходження і часу, у разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою, повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов»язаний негайно сповістити про ці події будь-якими каналами зв»язку до найближчої чергової частини органу внутрішніх справ.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача про несвоєчасне інформування ОСОБА_1 безпосереднього керівника та укриття про подію з власною участю, у ході якої отримав тілесні ушкодження, оскільки як вказано у висновку службового розслідування від 12 жовтня 2012 року, з місця події 07 жовтня 2012 року позивач був доставлений у лікарню та перебував без свідомості.
За таких обставин, об»єктивно позивач не міг повідомити невідкладно свого безпосереднього керівника про подію та працівника лікарні про місце служби.
Крім того, у висновку службового розслідування від 12 жовтня 2012 року вказано, що до обіду 08 жовтня 2012 року ОСОБА_1 зателефонував командиру роти ОСОБА_4 та повідомив, що перебуває на лікарняному (а.с. 46).
В той же час, у висновку службового розслідування від 16 жовтня 2012 року вказано, що ОСОБА_4 стало відомо про перебування ОСОБА_1 на лікуванні після телефонування останньому.
Таким чином, акти містять суперечливі дані щодо способу інформування про перебування ОСОБА_1 у лікарні у зв»язку із отриманням тілесних ушкоджень з необережності 07 жовтня 2012 року. ОСОБА_5, старший оперуповноважений відділу карного розшуку Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області, який здійснював перевірку повідомлення про подію 07 жовтня 2012 року з участю ОСОБА_1, у поясненні вказав, що про те, що ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення у зв»язку із поганим самопочуттям (а.с. 50).
Також відповідачем не враховано усіх обставин, в тому числі і тих, які впливають на ступінь і характер відповідальності, вини позивача, його характеристики, як того вимагає пункт 10 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, оскільки зі службової характеристики ОСОБА_1 слідує, що він сумлінно ставиться до виконання службових обов»язків, твердо знає і використовує в службовій діяльності вимоги нормативних документів, в стосунках з громадянами ввічливий та тактовний, неодноразово заохочувався керівництвом (а.с. 30), та на час притягнення до відповідальності у виді звільнення з органів внутрішніх справ не мав незнятих (непогашених) дисциплінарних стягнень (а.с. 25).
Крім цього, відповідач порушив порядок звільнення позивача з органів внутрішніх справ, оскільки він був членом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, з якою його звільнення попередньо погоджено не було.
У Галузевій угоді між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу структурних і територіальних органів, установ, навчальних закладів, що перебувають у сфері діяльності сторін, його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки) за відсутності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також виборного органу профспілки вищого рівня не допускається.
Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються із дотриманням загальних норм.
Таким чином, за змістом зазначених правових норм колегія суддів дійшла правового висновку, що звільнення атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів виборного профспілкового органу, його керівників, крім додержання загального порядку, допускається відповідно до частини третьої статті 41 Закону № 1045-XIV за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 25 березня у справі №22-44а14, що у відповідності до ст. 244-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при прийнятті оскаржених наказів не було враховано те, що ОСОБА_1 не вчиняв протиправних дій по відношенні до інших громадян, не посягав на їх честь та гідність. При проведенні службового розслідування відповідачем не досліджено та не встановлено, чи міг позивач з урахуванням обставин події, а також з урахуванням того, що він отримав тілесні ушкодження та втратив свідомість, перешкодити (припинити) дії по розгортанню конфлікту з боку ОСОБА_2 Судом першої інстанції також зроблено висновок про безпідставність застосування відповідачем до позивача крайнього заходу дисциплінарного стягнення з покликанням на позитивну характеристику позивача і тієї обставини, що позивач не мав непогашених (незнятих) дисциплінарних стягнень, а також звільнення позивача проведене з порушенням порядку такого звільнення, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Крім цього, слід зауважити, що у відповідності до ч. 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, таким чином саме позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів від 16 жовтня 2012 року № 1647 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників роти патрульної служби Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області» та від 27 грудня 2012 року № 2006 «Про звільнення з органів внутрішніх справ працівника Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ» підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі №803/2/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.М. Довгополов
В.В. Святецький
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 01.12.2016 року.