Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" листопада 2016 р.Справа № 922/2841/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши справу
за позовомПриватне Акціонерне Товариство "Термолайф", м. Харків 3-я особа з самостійними вимогами - Товариство з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс", м. Маріуполь
доПублічне Акціонерне Товариство "Сбербанк" в о.відділення "Харківське відділення № 5 "АТ "Сбербанк Росії", м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, м. Харків
про визнання недійсним договору та самостійним позовом ТОВ "В-Транссервіс" (вх. №31540 від 23.09.2016) до Приватного Акціонерного Товариства "Термолайф" м. Харків про визнання протиправною бездіяльності
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3 за довіреністю від 15.03.2016, ОСОБА_4 за довіреністю від 26.08.2016
відповідача - ОСОБА_5 за довіреністю №822 від 10.12.2016
третьої особи - не з'явився
Господарським судом розглядається справа :
за позовом Приватного акціонерного товариства “Термолайф” до ПАТ “Сбербанк” про визнання недійсним Іпотечного договору, укладеного між ПАТ “ТЕРМОЛАЙФ” та ПАТ “ОСОБА_6 СБЕРБАНКУ РОСІЇ” (нове найменування ПАТ “СБЕРБАНК”), посвідченого 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за номером 5135 (далі - Іпотечний договір) в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним між ПАТ “ТЕРМОЛАЙФ” та ПАТ “ОСОБА_6 СБЕРБАНКУ РОСІЇ”.
та самостійним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс" (вх. №315360 від 23.09.2016) про визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_7 “Термолайф” щодо не виконання умов форвардного контракту від 22.05.2015 р. укладеного з ТОВ “В-Транссервіс" та зобов'язання ОСОБА_7 “Термолайф” виконати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов форвардного контракту від 22.05.2015 р. укладеного з ТОВ “В-Транссервіс” в частині укладення договору купівлі-продажу обладнання, яке належить ОСОБА_7 “Термолайф”.
07 листопада 2016 року відповідач - ПАТ "Сбербанк" звернувся до суду з клопотанням (вх. №37118) в якому просить суд:
- залучити в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_7 “Терморок” та ОСОБА_7 “Термоплита”;
- витребувати від ОСОБА_7 “Термолайф”: копію розподільчого балансу, затвердженого загальними зборами акціонерів у результаті виділу; копію плану виділу нових юридичних осіб з ОСОБА_7 “Термолайф”; копію передавальних актів про передачу прав, обов'язків та майна новим юридичним особам від ОСОБА_7 “Термолайф”.
- витребувати у ОСОБА_7 “Терморок” та ОСОБА_7 “Термоплита” установчі документи про державну реєстрацію.
Позивачем надані до суду заперечення стосовно заявленого клопотання банку (вх. №38084 від 09.11.2016), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Розглянувши зазначене клопотання суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” №18 від 26.12.2011 р.).
З'ясовуючи питання наявності юридичного інтересу, позивач вважає за необхідне послатися на зміст Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 72584436 від 08.11.2016р. щодо суб'єкта ОСОБА_7 "Термолайф", яке є позивачем по справі.
Із змісту вказаної довідки вбачається, що на час розгляду судом справи власником та іптекодавцем нерухомого майна, що є предметом іпотеки відповідно до умов Іпотечного договіру, є позивач, а іпотекодержателем є відповідач. В той же час підставою виникнення іпотеки є оспорюваний договір іпотеки, посвідчений 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2 з реєстровим номером 5135.
З вказаної Інформаційної довідки № 72584436 від 08.11.2016р. також вбачається, що ПРАТ "Терморок" та ПРАТ "Термоплита" не належать будь-які зареєстровані речові права на предмет іпотеки за оспорюваним договором, та що на користь когось із них встановлене будь-яке обмеження речових прав на предмет іпотеки.
Таким чином відповідачем не доведено та не обґрунтовано належними доказами, що у ПРАТ "Терморок" та ПРАТ "Термоплита" наявний юридичний інтерес у даній справі та, що рішення суду може вплинути на їх права або обов'язки.
Одночасно необхідно зауважити, що якщо в подальшому буде встановлено та підтверджено належними доказами, заміну сторони (іпотекодавця) за оспорюваним договором іпотеки, посвідченим 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2 з реєстровим номером 5135, то суд має вирішувати не питання залучення третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, а виключно питання процесуального правонаступництва згідно із ст. 25 ГПК України.
Згідно з пунктом 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" 26.12.2011 № 18, за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника.
В той же час відповідно до ст. 25 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, дослідивши матеріали даної справи, та надане клопотання про про залучення третіх осіб, суд встановив, що заявник не довів суду того, що рішення суду з даного господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Розглянувши клопотання відповідача в частині витребування доказів, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 32, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ст. 38 ГПК України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, що перешкоджають його наданню;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Відповідачем не було обґрунтовано, що витребувані ним докази відносяться до предмету доказування і відповідають принципу допустимості доказів (господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи -ст. 34 ГПК України) та не було вказано які саме обставини, можуть підтвердити відповідні документи, а також яке значення для правильного вирішення цієї справи мають відповідні обставини.
Відповідно цьому, з урахуванням матеріалів справи, а також висловлених в судовому засіданні думок сторін, суд відхиляє клопотання про витребування доказів, як необґрунтоване.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечував, в задоволенні позову просив відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в судове засідання не з'явився.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову ПРАТ “Термолайф” та відмову в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ “В-Транссервіс”, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. ОСОБА_7 та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
В своїй позовній заяві, позивач просить суд визнати недійсним Іпотечний договір, укладений між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії” (нове найменування Публічне акціонерне товариство “Сбербанк”), посвідчений 13.09.2012р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за номером 5135 (далі - Іпотечний договір) в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за Договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії”.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що договір про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладений між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії” (далі - Кредитний договір), зобовязання за яким забезпечені Іпотечним договором, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016р. у справі №904/43/16 визнано недійсним.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України, виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно статті 1 Закону України “Про іпотеку”, іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном.
За змістом статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Частиною другою статті 548 ЦК України визначено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016р. у справі №904/43/16, яким визнано недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., не набуло чинності і на момент вирішення даної справи справа №904/43/16 перебувала на розгляді в Дніпропетровському апеляційному господарському суді.
Також судом встановлено, що, вирішуючи справу № 904/43/16, господарський суд Дніпропетровської області задовольнив заяву ПАТ “Сбербанк” відповідно до статті 10571 ЦК України, якою наклав арешт в тому числі на нерухоме майно, що передане в забезпечення зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р. відповідно до умов оспорюваного Іпотечного договору.
Так ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016р. у справі №904/43/16 застосовано наслідки недійсності кредитного договору, передбачені статтею 10571 ЦК України, та накладено арешт на нерухоме майно, що є предметом забезпечення відповідно до умов оспорюваного Іпотечного договору. Вказана ухвала набула чинності.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016р. у справі №904/43/16 застосовано наслідки недійсності договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., передбачені статтею 10571 ЦК України, і вказані наслідки є такими, що настали, то Іпотечний договір, укладений між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії” (нове найменування Публічне акціонерне товариство “Сбербанк”), посвідчений 13.09.2012р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за номером 5135 (далі - Іпотечний договір) слід визнати недійсним в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р.
З приводу позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ТОВ “В-Транссервіс” суд зазначає, що згідно з поясненнями ПРАТ “Термолайф”, жодних договорів, угодчи будь-яких інших правочинів, в тому числі форвардного контракту від 22.04.2015р., ПРАТ “Термолайф” з ТОВ “В-Транссервіс” не укладало. ПРАТ “Термолайф” також зазначило про відсутність належних доказів укладення вказаного форвардного контракту, заперечувало проти його задоволення та наполягало на відмові в позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
При цьому суд враховує ту обставину, що ТОВ “В-Транссервіс” всупереч вимогам ст. 33, 36 ГПК України не надало доказів в обґрунтування своїх вимог, оригіналу форвардного контракту від 22.04.2015 для огляду в судовому засіданні. Також ТОВ “В-Транссервіс” не виконало вимоги ухвали суду від 27 вересня 2016 року щодо надання доказів.
Згідно із статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За правилами належності і допустимості доказів, встановлених статтею 33 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Як вже було зазначено вище, судом було задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Оскільки, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволенні первісного позову позивача, підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні до набрання законної сили рішенням по справі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача та на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44-49, 68, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Первісний позов Приватного акціонерного товариства “Термолайф” до Публічного акціонерного товариства “Сбербанк” в особі відділення “Харківське відділення № 5 “АТ “Сбербанк Росії”, м. Харків задовольнити.
Визнати недійсним Іпотечний договір, укладений між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії” (нове найменування Публічне акціонерне товариство “Сбербанк”), посвідчений 13.09.2012р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за номером 5135 в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним між Приватним акціонерним товариством “Термолайф” та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_6 банк Сбербанку Росії”.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Сбербанк” (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) на користь Приватного акціонерного товариства “Термолайф” (61071, м. Харків, Шосе Карачівське, 44, код ЄДРПОУ 34015182) - 1378,00 грн. судового збору.
В позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ТОВ “В-Транссервіс” відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Транссервіс" на користь державного бюджету України - 2756,00 грн. судового збору.
Повне рішення складено 01.12.2016 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_1