"29" листопада 2016 р.Справа № 921/595/16-г/14
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
розглянув справу
за позовом ОСОБА_1, вул. Кос-Анатольського, 38, с.Біла, Тернопільський район, Тернопільська область, 47707
до відповідача 1 ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 46000
відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник", вул. Кривоноса, 2 Б, м. Тернопіль, 46027
про визнання права власності, зобов'язання вчинити дії та визнання відповідача 1 такою, що припинила свою участь у товаристві.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився.
відповідача 1: ОСОБА_3, договір про надання юридичних послуг №б/н від 12.10.2016 р.
відповідача 2: ОСОБА_4, довіреність №б/н від 01.09.16 р.,
Суть справи:
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача 1-Іваноньків ОСОБА_5, відповідача2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник", про визнання права власності, зобов'язання вчинити дії та визнання відповідача 1 такою, що припинила свою участь у господарському товаристві.
Ухвалою суду від 27.09.2016р. порушено провадження по справі та її розгляд у судовому засіданні призначено на 12.10.2016р.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на подання відповідачем 1 нотаріально посвідченої заяви про відступлення належної їй частки у статутному капіталі товариства, яка становить 2,60037%, ОСОБА_1, з огляду на що ОСОБА_2 вважається такою, що вийшла з ТОВ "Домобудівник". Однак, як вказує заявник, ОСОБА_2 продовжує протиправно використовувати уступлену частку, чим у свою чергу, порушує корпоративні права позивача, стосовно набуття права власності на частку у статутному капіталі суб'єкта господарювання. Враховуючи дані обставини, позивач просить визнати його власником частки у статутному капіталі ТОВ "Домобудівник" в розмірі 2,60037%, що в гривневому еквіваленті становить 11817,00 грн.; зобов'язати господарське товариство здійснити реєстраційні дії стосовно внесення змін до статуту в частині збільшення частки ОСОБА_1; визнати такою, що ОСОБА_2 припинила свою участь у товаристві з 22.12.2011 р.
Відповідач 1, згідно наданих у судових засіданнях пояснень, позовні вимоги заперечує у повному обсязі. Зокрема, представник відповідача 1 зазначає, що даний позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому у його задоволенні слід відмовити.
Відповідач 2, відповідно до відзиву на позовну заяву та пояснень повноважного представника, які надані у судових засіданнях, позовні вимоги заперечує, посилаючись на їх недоведеність належними та допустимими доказами.
Крім того, гр. ОСОБА_1 в порядку ст.66 ГПК України, подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, у задоволенні якого судом відмовлено з мотивів, викладених в ухвалі від 21.10.2016 р.
Позивач у судові засідання 21.10.2016 р. та 16.11.2016 р. особисто не з'явився, явку свого представника не забезпечив, поважних причин цього не навів. З наведеного, враховуючи , що явка сторін судом не визнавалась обов'язковою, розгляд справи здійснюється за правилами ст.75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.
Учасникам судового процесу належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення учасників спору, судом встановлено наступне.
Відповідно до п.4 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів
Згідно ч.3 ст.167 ГК України, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Як слідує із позовних матеріалів, предметом даного судового розгляду є вимога одного із учасників господарського товариства про визнання за ним права власності на ще одну частку у статутному капіталі ТОВ "Домобудівник"; зобов'язання останнього здійснити реєстраційні дії стосовно внесення змін до статуту в частині збільшення частки позивача та визнання ОСОБА_2 такою, що припинила свою участь у товаристві.
Із наведеного суд констатує, що даний спір є таким, що випливає із корпоративних правовідносин, а отже вирішується із врахуванням законодавчих приписів, які дані відносини регулюють.
Як вбачається із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру, позивач є одним із засновників ТОВ "Домобудівник" із часткою у статутному капіталі в розмірі 82 997,00 грн.
Водночас, як зазначає позивач у позовній заяві, 25.02.2011р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про те, що остання уступить за оплату позивачу свою частку в товаристві, яка становить 2,60037%, а у гривневому еквіваленті 11 817,00 грн.
25.02.2011 р. відповідачем 1 було подано нотаріально посвідчену заяву, в якій ОСОБА_2 просила вивести її з числа учасників ТОВ "Домобудівник" та належну їй частку в майні та статутному капіталі товариства уступила позивачу, зазначивши, що майнових та інших претензій до товариства та ОСОБА_1 не має і в майбутньому мати не буде, а також з цивільним позовом до суду звертатись не буде.
Позивач зазначає, що на виконання досягнутих домовленостей, ним передано грошові кошти, про що свідчить розписка від 30.03.2015 р., згідно якої ОСОБА_2 підтвердила, що позичила у ОСОБА_1 в сумі 34 000 доларів США під заставу своєї частки в статутному фонді ТОВ "Домобудівник".
Проте, за твердженням позивача, на загальних зборах учасників ТзОВ "Домобудівник", які відбулися 09.06.2015р., до порядку денного не було включено питання про затвердження уступки частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_2 ОСОБА_1 та не винесено питання про внесення змін до статуту юридичної особи, в частині збільшення частки позивача у статутному капіталі відповідача 2.
Натомість, відповідачем 1 подано нотаріально посвідчену заяву від 09.07.2015р. про те, що ОСОБА_2 відміняє довіреність, видану нею на ім'я ОСОБА_1 та відкликає заяву про вихід з числа учасників ТОВ "Домобудівник".
Наведені обставини, на думку ОСОБА_1 порушують його корпоративні права та є підставою для звернення із відповідним позовом до господарського суду.
Оцінивши зібрані у справі докази, наведені у судовому засіданні доводи, обґрунтування та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних міркувань.
Правовий статус і діяльність господарських товариств регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства".
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 1 ГПК України фізичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Як стверджує позивач у позовній заяві, у нього виникли майнові права на частку в ТОВ "Домобудівник", що становить 2,60037%, а в гривневому еквіваленті 11 817,00 грн., на підставі розписки, поданої відповідачем 1.
Позивач у позовній заяві посилається на приписи ЦК України, що регулюють визначення застави.
З точки зору цивільного законодавства, застава є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ст.3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст., 17 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Тобто, заставодержатель наділений правом контролю за предметом застави і саме його право є порушеним у разі відчуження заставодавцем предмета застави чи передачі його у користування іншій особі.
Водночас, за певних, визначених законом обставин, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, що за ст.20 Закону України "Про заставу" здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Натомість, при вирішенні даного спору судом не встановлено фактів прийняття судовими чи іншими уповноваженими державою органами, рішень щодо звернення стягнення на заставлене майно - спірну частку у статутному капіталі господарського товариства.
Більше того, суду, незважаючи на неодноразові вимоги, позивачем на надано і самого договору застави . За твердженням представника відповідача 1, такий правочин між громадянами ОСОБА_1Й та ОСОБА_2 не укладався.
З наведеного в сукупності судом критично оцінюються доводи позивача про те, що у нього виникли майнові права на частку в статутному капіталі господарського товариства на підставі наявної у справі розписки від 30.03.2015 року.
Слід відмітити, що у рішенні апеляційного суду Тернопільської області від 30.05.2016 р. по справі №607/16253/15-ц, зазначено, що представник ОСОБА_2 надав пояснення, згідно до яких кошти по розписці від 30 березня 2015 року ОСОБА_2 повернула 29 лютого 2016 року, про що ОСОБА_1 надав їй відповідну розписку.
Відповідно до ст. ст. 321, 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В частині 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу
Відповідно до ст. ст. 317, 334 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до приписів ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.
Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується ст.11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючого юридичного факту і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.
Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.
У даному випадку ті докази, на які вказує позивач як на підставу виникнення у нього права власності (розписка та заява відповідача 1) набуття позивачем права власності на частку у статутному капіталі господарського товариства не підтверджують.
Інших доказів, які б це засвідчували та відповідали вимогам чинного законодавства (укладені між позивачем та відповідачем 1 відповідні правочини, тощо), суду сторонами не надано.
Варто зазначити, що на подібне неодноразово вказували суди різних інстанцій при вирішенні спорів між цими ж сторонами.
Зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2016 р. та Верховного суду України від 09.11.2016р. по справі №921/610/15-г/18 констатовано про відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про досягнення домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відступлення йому частки у статутному капіталі господарського товариства та наявність волевиявлення позивача на прийняття частки від вказаного учасника.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Статуту ТОВ "Домобудівник", затвердженого протоколом №18 загальних зборів учасників Товариства від 10.02.2011 р. частка ОСОБА_2 у процентному відношенні становить 2,60037%, що в гривневому еквіваленті складає 11 817, 00 грн.
Разом з тим, у Статуті ТОВ "Домобудівник" (нова редакція), затвердженого загальними зборами учасників Товариства Протокол №29/02/16 від 29.02.2016 р. визначено інший розмір частки ОСОБА_2 у процентному відношенні і на час звернення до суду з позовом становить 0,59085%; грошовий еквівалент незмінний.
Позивачем даний факт не враховано, хоча він є учасником господарського товариства, а відтак ця інформація йому була доступна.
З наведеного в сукупності суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" в розмірі 2,60037 % статутного капіталу, що в гривневому еквіваленті складає 11 817,00 грн. задоволенню не підлягає.
Крім того, слід відмовити і у вимозі про визнання ОСОБА_2 такою, що припинила свою участь у товаристві.
Відповідно положень статті 10 Закону України "Про господарські товариства", статті 148 Цивільного кодексу України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю повинні повідомити товариство про свій вихід не пізніше, ніж за три місяці або у інший передбачений статутом строк.
При цьому, учасник товариства вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.
У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства, у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону про господарські товариства.
Згідно із статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
У свою чергу, відчуження учасником своєї частки у статутному капіталі здійснюється за правилами, встановленими цивільним законодавством, зокрема, шляхом укладення відповідного договору.
Отже, положеннями чинного законодавства передбачено порядок припинення участі у товаристві. При цьому, як і вихід учасника із товариства, так і відчуження останнім належної йому частки є виключними повноваженнями такого учасника.
Водночас, постановами ВГСУ від 24.02.2016 р. та ВСУ від 09.11.2016р. по справі №921/610/15-г/18, констатовано, що подана до Товариства заява ОСОБА_2 про вихід із нього свідчила лише про намір учасника уступити належну їй частку в майні та статутному капіталі Товариства.
Як наслідок, судом касаційної інстанції зроблено висновок про те, що фактичного виходу відповідача 1 із ТОВ "Домобудівник" не відбулося.
Разом з тим, судом при вирішенні спору враховується неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, які не передбачені чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, та не випливають із положень законодавства, зважаючи на що така вимога позивача до задоволення не підлягає.
Не підлягає до задоволення і позов в частині зобов'язання ТОВ "Домобудівник" здійснити реєстраційні дії стосовно внесення змін до статуту в частині збільшення частки ОСОБА_1 в розмірі 2,60037%, що в гривневому еквіваленті 11 817,00 грн., із наступних мотивів.
Так, у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", суб'єктами державної реєстрації є Міністерство юстиції України та його територіальні органи, а також виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти.
У той же час, приписами п.2 ч.4 ст.17 коментованого Закону встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру.
Однак, як встановлено судом, рішення загальними зборами товариства щодо перерозподілу часток учасників юридичної особи у зв'язку із відступленням ОСОБА_2 своєї частки ОСОБА_1, не приймалось.
Судом також з'ясовано, що зміни в частині відступлення частки та зміну складу учасників Товариства з цих підстав до Статуту Товариства та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не вносилися.
Разом з тим, відповідно до ст.145 ЦК України та ст.ст.41,59 Закону України "Про господарські товариства" внесення змін до статуту товариства належить до виключної компетенції загальних зборів.
Згідно правової позиції Пленуму ВГСУ, яка викладена у п.2.10 постанови №4 від 25.02.2016р., господарським судам слід виходити з того, що у разі коли законом передбачено прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи.
Господарські суди також не можуть приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів юридичної особи, включення особи до складу наглядової ради юридичної особи тощо.
Таким чином, враховуючи, що у задоволенні вимог про визнання ОСОБА_1 власником частки у статутному капіталі ТОВ "Домобудівник" в розмірі 2,60037%, що в гривневому еквіваленті 11 817,00 грн. відмовлено, а також зважаючи, що відповідач 2 не являється суб'єктом державної реєстрації, у даній позовній вимозі ОСОБА_1 також слід відмовити.
У відповідності до ст.33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При цьому, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають у повному обсязі із підстав та мотивів, які викладені вище.
Згідно ст.ст.44,49 ГПК України, судовий збір позивачу не відшкодовується.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1,2,4,12,20,22,32-34,43-44,49.82-85,115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено - 29.11.2016р.
Суддя О.В. Руденко