Справа № 529/1007/16-ц
01 грудня 2016 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Новака Д. І.
при секретарі Бурлига Н. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Диканька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Диканського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Полтавській області , Державної казначейської служби України , Головного територіального управління юстиції у Полтавській області третя особа на боці відповідачів управління Державної казначейської служби України в Диканському районі про стягнення моральної шкоди за невиконання судового рішення, -
Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2015 року було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Диканського РУЮ у зв'язку із тривалим невиконанням рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Вказуючи на те, що внаслідок тривалого невиконання , а саме більше 5 років державними виконавцями Диканського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області вказаного судового рішення їй було завдано моральної шкоди, оскільки вона не могла користуватись власними коштами, була змушена відстоювати свої права в державних органах, що в свою чергу призвело до моральних страждань та неможливості повноцінного утримання та лікування доньки, просила суд стягти моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 20 000,00 грн., а також понесені нею судові витрати у розмірі 552,00 грн. та витрати на юридичні послуги шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.
У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити в повному обсязі, виходячи з обставин викладених у позові та судовому засіданні. При цьому також просив стягти понесені позивачкою судові витрати, які складаються із суми сплаченого судового збору та витрат на оплату правової допомоги в сумі 5 000 грн. відповідно до наданого розрахунку.
Представник відповідача Диканського районного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та пояснив, що дійсно 05 серпня 2015 року ухвалою Київського районного суду м. Полтава було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця в частині невжиття заходів примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів на користь позивачки в період з 2010 року до початку 2015 року. У зв'язку з цим державним виконавцем Диканського РВ ДВС у 2015 році було вжито заходів примусового виконання цього рішення. Крім того вказував на те, що висновки позивачки щодо порушення державним виконавцем строків, передбачених ЗУ "Про виконавче провадження" під час виконання цього виконавчого документа є поспішними і невірно витлумаченими, оскільки виконавчі провадження про стягнення аліментів відносяться до категорії виконавчих проваджень щодо виконання рішень про стягнення періодичних платежів і строком їх виконання є період закінчення строку, що вказаний безпосередньо у виконавчому документі, тобто строк виконання по цьому провадженню закінчується 03 липня 2022 року. Просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення.
Представник співвідповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання повторно не з"явився хоч цей відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. До суду надійщло письмове заперечення проти позову цього відповідача, в якому вказано, що оскільки казначейство жодних прав та інтересів позивачки не порушувало, не вступало у правовідносини з нею і жодної шкоди не завдало, то відповідно до законодавства не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів. Крім цього, посилаючись на те, що позивачкою не було надано доказів щодо факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, а також не обгрунтовано розмір моральної шкоди, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник співвідповідача - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в судовому засіданні посилаючись на те, що позивачкою не було надано доказів щодо факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, а також не обгрунтовано розмір моральної шкоди, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи це також і тим, що ГТУЮ у Полтавській області не може бути відповідачем по справі і в його кошторисі не передбачені видатки на відшкодування шкоди, завданої діями державних виконавців.
Представник третьої особи - Управління Державної казначейської служби України у Диканському районі у судовому засіданні вказав, що були порушення з боку державних виконавців при виконанні рішення суду на користь позивачки, однак у питанні стягнення моральної шкоди покладався на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представника позивачки, пояснення представників співвідповідачів та третьої особи, дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом було встановлено, що у Диканському РВ ДВС ГТУЮ в Полтавській області перебуває на примусовому виконанні виконавчий лист, виданий 02 березня 2010 року Київським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), починаючи з 12 січня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.
20 квітня 2010 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Однак, після відкриття виконавчого провадження і до червня 2015 року, тобто більше п'яти років, виконання відповідачем Диканським РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області вказаного виконавчого листа проводилося незадовільно і тривалий час кошти у вигляді аліментів з боржника не стягувалися, внаслідок чого утворилася значна заборгованість, що підтверджується як поясненнями представника позивачки у судовому засіданні, так і дослідженими копіями матеріалів виконавчого провадження, наданого Диканським РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області / ас. № 21-87 цивільної справи № 529/1196/15-ц/.
З цих підстав, позивачкою ОСОБА_1, як стягувачем, 17 червня 2015 року було подано скаргу на бездіяльність державного виконавця.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 05 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено і визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Диканського РУЮ в частині невжиття передбачених законом заходів для примусового виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 березня 2010 року.
Вказана ухвала суду набрала законної сили і відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України протиправність дій державного виконавця ВДВС Диканського РУЮ, на час розгляду справи Диканського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області, та його вина у тривалому невиконанні рішення суду, встановлені у цивільній справі не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, Апеляційний суд Полтавської області у своєму рішенні від 02 серпня 2016 року, ухваленому по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ВДВС Диканського РУЮ, Управління Державної казначейської служби України в Диканському районі Полтавської області та ГТУЮ в Полтавській області про стягнення моральної шкоди за невиконання судового рішення також погодився з висновками Диканського районного судув рішенні по вказаній справі про те, що вина вказаної державної виконавчої служби у тривалому невиконанні судового рішення від 02.03.2010 року про стягнення аліментів на користь позивачки на утримання неповнолітньої дочки є повністю доведеною ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2015 року, а також є обгрунтованим висновок районного суду в цьому рішенні щодо визначення розміру відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди в сумі 5 000 грн.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, чи їх посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових і службових осіб цих органів.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, підстави та розмір якої повинен визанчатися відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди" з наступними змінами.
Дослідивши матеріали справи, документи цивільної справи № 529/1196/15-ц з приводу вчинення виконавчих дій державним виконавцем по стягненню аліментів на користь позивачки, проаналізувавши пояснення сторін у судовому засіданні, суд дійшов висновку про безпідставність заперечень співвідповідачів щодо відсутності факту заподіяння позивачці моральної шкоди, так як тривале та безпідставне невиконання судового рішення, протиправна бездіяльність державних виконавців Диканського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області в частині невжиття передбачених законом заходів для примусового виконання судового рішення, що є встановленими та доведеними згідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2015 року, суттєво порушили права позивачки щодо своєчасного та повного виконання судового рішення та призвели до її скрутного матеріального становища, неможливості користуватися належними їй коштами на утримання та лікування неповнолітньої дочки, втрати нормальних життєвих зв'язків, того, що позивачка була змушена докладати додаткові зусилля для організації свого життя та неодноразово звертатися в органи державної виконавчої служби з приводу невиконання судового рішення, а також до судових органів, витрачати на це особистий час та кошти, чим був порушений нормальний уклад життя позивачки та призвело до її постійних хвилювань та моральних страждань, що і є моральною шкодою, завданою позивачці протиправними діями державних виконавців Диканського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди" з наступними змінами розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер, глибину та тривалість моральних страждань, яких зазнала позивачка у зв'язку із тривалим та безпідставним невиконанням судового рішення, наслідки порушень прав позивачки, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає заявлену позивачкою моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. занадто завищеною та такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань та у зв'язку із цим вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволити частково в розмірі 5 000 грн., обгрунтованість визначення якого у такому розмірі константовано і у рішенні Апеляційного суду Полтавської області від 02.08.2016 року / а.с. № 6-8/.
Виходячи з викладеного вище у сукупності у задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час встановлення протиправності бездіяльності державного виконавця при виконанні судового рішення) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ "Про державну виконавчу службу" (в редакції, чинній на час встановлення протиправності бездіяльності державного виконавця при виконанні судового рішення) шкода заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.
Згідно із п. 2 ст. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 вказаного вище Порядку безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до п. 1, підп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство), яке зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки ОСОБА_1 5 000 грн. 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю державних виконавців Диканського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області при виконанні рішення суду, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.
Згідно з положеннями ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи позивачкою під час подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір в сумі 552 грн. 00 коп., тому керуючись вимогами ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути вказану суму судового збору на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачка уклала договір з адвокатом Омелай Н.М. про надання правової допомоги у даній справі, що підтверджується ордером про надання правової допомоги та витягом з договору про надання правової допомоги, квитанцією про оплату цих послуг.
Витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню в порядку та розмірах, визначених ст. 84 ЦПК України та ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Виходячи з положень ст. 1 ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та п. 48 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ"Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17 жовтня 2014 року суд і визначає розмір компенсації витрат на правову допомогу позивачці
В судовому засіданні представником позивачки було надано письмовий розрахунок вартості правової допомоги позивачці в розмірі 5 000 грн., яку оплатила позивачка. При цьому поясненями представника позивачки було встановлено, що цей розмір вартості правової допомоги складається як з надання послуг по складанню позовних заяв, консультацій, вивчення матеріалів справ, так і надання правової допомоги позивачці як у судових засіданнях по раніше розглянутій справі судом за № 529/1196/15-ц, так і по судовій справі, що розглядається судом зараз.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне витрати на правову допомогу позивачки в сумі 5 000 грн. також стягти на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1173, 1174, 1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди", п. 2 ст. 35, ст. 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, п. 1, підп. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, ст. ст. 10, 60, 61, 84, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного рахунку на користь ОСОБА_1 5 000 /п'ять тисяч/ грн. 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю державних виконавців Диканського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області при виконанні рішення суду, та 5 552 грн. понесених нею судових витрат, а всього 10 552 / десять тисяч п"ятсот п"ятдесят дві/ грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Диканський районний суд, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.
Головуючий: