Справа № 521/10583/16-ц
Провадження № 2/521/4094/16
«24» листопада 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Целуха А.П.,
при секретарі судового засідання Корнієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісно нажитого майна, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісно нажитого майна, який під час розгляду справи зменшила, в якому просить поділити спільне сумісне майно подружжя, шляхом поділу по ? частині автомобілю «Ніссан Тіїда», державний номер НОМЕР_1 та 20 000 доларів США, посилаючись на наявність спору з приводу даного питання.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимог підтримали, просять задовольнити.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов визнали частково , в частині поділу по ? частині автомобілю «Ніссан Тіїда», державний номер НОМЕР_1 , в інший частині вимог просили суд відмовити за недоведеносттю обставин.
Матеріалам справи встановлено, що позивач та відповідач знаходяться у зареєстрованому Відділом реєстрації актів громадянського стану Центрального районного управління юстиції м. Одеси (запис № 504) шлюбі з 27 грудня 2002 року.
У сторін є спільна дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час шлюбу сторони вони придбали, автомобіль «Ніссан Тіїда», державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрували 05.09.2012 року у ВРЕР ДАЇ з обслуг.м.Б-Дністровський в Одеській області на ім'я ОСОБА_1, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як зазначено в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, визнання відповідачем пред'явлених вимог не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що пред'явлені позовні вимоги в цей частині є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про поділ грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви та відповідно до пояснень позивача та його представника, тривалий час позивач заощаджував частину зароблених грошових коштів, та враховуючи те, що сторони жили однією сім'єю і ніяких натяків на можливе розлучення не було, позивач віддав матері відповідачки на зберігання 20000 (двадцять тисяч) доларів США, у зв'язку з чим просив суд поділити заощаджені кошти між подружжям.
Разом з тим, матеріали цивільної справи не містить будь яких належних та допустимих доказів, на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підстави своїх вимог що наявності , та зберігання спірних коштів які належать позивачу у третіх осіб.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно до статті 57 ЦПК України «Докази» доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відео записів, висновків експертів; а відповідно до положень статті 58 ЦПК України «Належність доказів» належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Зважаючи на викладене, оцінивши зібрані докази кожний окремо та в сукупності і взаємозв'язку на належність, допустимість, достовірність і достатність, суд вважає, що позивачем під час судового розгляду справи не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність спірних коштів що підлягають поділу відповідно до ст..60 СК України.
Відповідно до положень статті 10 Цивільного процесуального кодексу України «Змагальність сторін» цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України
Керуючись ст.10,11,174,209,212-215 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного сумісно нажитого майна - задовольнити частково.
Здійснити розподіл спільної сумісної власності, що була набута під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частках, виділивши кожному по ? частині автомобілю «Ніссан Тіїда», державний номер НОМЕР_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії рішення суду.
Суддя: А.П.Целух
24.11.16