Справа № 520/5608/15-ц
Провадження № 2/520/2235/16
30.11.2016 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Куриленко О.М.
за участю секретаря - Баранової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,
22 квітня 2015 року позивачі звернулись до суду з позовом, в якому просять визнати за ними право власності на нежитлове приміщення загальною площею 16,4 кв.м. в рівних частках, що розташоване на першому поверсі будинку № 64 по вулиці Ак. Корольова у місті Одесі.
В обґрунтування свого позову посилаються на те, що з березня 1999 року та по теперішній час вони користуються приміщенням, що є суміжним з їхньою квартирою, загальною площею 16,4 кв.м. Протягом 1999-2014 років ними зроблено капітальний ремонт цього приміщення, яке технічно поєднано з їхньою квартирою та використовується ними як житлове приміщення.
Позивачі стверджують, що вони добросовісно, безперервно володіють та відкрито користуються даним нерухомим майно з 1999 року, сплачують відповідні комунальні платежі, належно доглядають за приміщенням та утримують його разом з квартирою, виконують необхідний поточний та капітальний ремонт.
Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2015 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за набувальною давністю право власності в рівних частках (по 1/3 за кожною) на нежитлове приміщення загальною площею 16,4 кв.м., що розташоване на першому поверсі будинку № 64 по вулиці Академіка Корольова у місті Одесі.
Однак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.06.2016 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.02.2016 року було скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.
Представник позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_4 міської ради - ОСОБА_6 у судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити, посилаючись на те, що позивачі незаконно та самовільно зайняли спірне приміщення, яке є власністю територіальної громади міста ОСОБА_7.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 12 березня 1999 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_4 міської ради, позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1) ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в рівних частках кожній, на праві приватної спільної власності належить чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 78,9 кв.м. (а.с. 11).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі стверджують, що з 1999 року та по теперішній час вони користуються приміщенням, що є суміжним з їхньою квартирою, загальною площею 16,4 кв.м. Протягом 1999-2014 років ними зроблено капітальний ремонт цього приміщення, технічно поєднано з їхньою квартирою та використовується як підсобне приміщення.
Вказані обставини підтверджуються показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а також актом підписаним мешканцями будинку № 64 по вулиці Ак. Корольова в м. Одесі (а.с. 30).
Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За змістом ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року, у зв'язку з чим стаття 344 цього Кодексу може застосовуватися до правовідносин, які виникли після 1 січня 2001 року.
У п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав набуття права власності, володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Відповідно до роз'яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.
Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом.
Відповідно до п. 11 Постанови Пелунуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Вирішуючи справу про визнання права власності за набувальною давністю, суд виходить з того, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення загальною площею 16,7 кв.м., що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 64, належить територіальній громаді міста ОСОБА_7, в особі ОСОБА_4 міської ради на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення першого поверху № 583 від 06 вересня 2010 року.
Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Стаття 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вказане також регламентується й ч. 1 ст. 321 ЦК України відповідно до якої право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
11 червня 2013 року між Департаментом комунальної власності ОСОБА_4 міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 було укладено Договір оренди №330/205 нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 16,7 кв.м., які розташовані за адресою м. Одеса вул. Академіка Корольова, 64.
Згідно п.1.2 вказаного Договору передача в оренду об'єкта, зазначеного у п.1.1 договору здійснюється на підставі Цивільного та господарського кодексів України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розпорядження міського голови від 16.05.2013 року № 462-01р «Про передачу в оренду фізичній особі - підприємцю ОСОБА_11 приміщення нежитлового фонду, що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Академіка Корольова 64» з 16 травня 2013 року до 16 квітня 2016 року.
В п. 2.2 Договору Сторони домовились, що за орендоване приміщення Орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший, після підписання договору оренди, за місяць 257, 87 гривень та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Відповідно до п. 4.1 Договору передбачено, що вказані в п. 1.1 приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для надання побутових послуг населенню.
13 червня 2013 року між комісією у складі начальника та заступника орендного відділу № 2, ОСОБА_12, ОСОБА_13 з одного боку та ОСОБА_11 з другого, було підписано Акт приймання-передачі приміщення, площею 16,7 кв.м. розташоване за адресою м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 64. Вказаний акт був затверджений в.о. заступника директора департаменту -начальника управління орендних відносин та відчуження комунального майна департаменту комунальної власності ОСОБА_4 міської ради ОСОБА_7
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_4 міська рада, як власник спірного нежитлового приміщення не відмовлялась від права власності на належне їй нерухоме майно та розпоряджалась ним на власний розсуд (здавала в оренду).
Відповідно до роз'яснень Міністерства юстиції України від 13.10.2011 «Деякі аспекти набуття права власності на об'єкти безхазяйного нерухомого майна» право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду у випадках, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не могла знати, що володіє річчю незаконно.
Таким чином, відповідно до вказаних вище положень, обов'язковою умовою має бути, заволодіння саме чужим майном та незнання про відсутність підстав для набуття права власності.
Отже, як встановлено в судовому засіданні, позивачі користуються майном, що було передано територіальною громадою м. Одеси у користування фізичній-особі підприємцю, тому позивачі в контексті ст.344 ЦК України не можуть бути добросовісними набувачами.
Вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги, що чинність договору оренди спірного нежитлового приміщення оспорена у судовому порядку не була, а від так він є дійсним та чинним.
З матеріалів справи, а саме технічного паспорту від 02.12.2014 року на квартиру АДРЕСА_2, виданого на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, вбачається, що позивачами самочинно захоплено та переобладнано під житлову площу 16,4 кв.м., приміщення 9, підтвердженням чого є відповідний штамп ТОВ «БТІ» про самочинне будівництво.
На думку суду позивачами було здійснено незаконну реконструкцію та переобладнання спірного приміщення, без будь-яких дозвільних документів, чим було порушено положення містобудівного законодавства.
Згідно ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів І внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування підприємств, установ і організацій.
Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.
Містобудівельна документація повинна бути узгоджена з: управлінням архітектури та містобудівництва, органами державного санітарного та пожежного нагляду, управлінням екологічної безпеки, управлінням інженерного захисту території міста, а також іншими організаціями, вказаними у завдані на проектування.
Статтею 12 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що до компетенції органів місцевого самоврядування у сфері містобудування на їх території належить право затвердження місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; внесення змін у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно законодавства.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачі здійснили будь-які ремонтні (будівельні) роботи, також відсутні докази сплати за комунальні послуги з урахуванням збільшення площі самої квартири АДРЕСА_2 за рахунок спірного нежитлового приміщення.
Також суду не надано жодних доказів того, що саме з 1999 року позивачі володіють спірним нежитловим приміщенням, робили в ньому ремонт, та використовували його для власних цілей. Відсутні й докази за яку площу проводиться нарахування плати за опалення.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи сторона позивача не скористалася своїм процесуальним правом та не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, а саме документів які підтвердили б факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю задоволенню не підлягають, через їх недоведеність.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
У силу ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання
На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст.328, 344 ЦК України, ст.ст.3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.