18 листопада 2016 року 804/6559/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБарановського Р. А.
при секретаріДраготі С.А.
за участю:
позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кононенка І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку звернення до суду із адміністративним позовом та клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №804/6559/16 за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду щодо зобов'язання вчинити певні дії.
У прохальній частині адміністративного позову позивачем заявлено вимогу про поновлення строку для звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування даного клопотання позивачем зазначено, що цей спір є трудовим. Однак, звернувшись спочатку з позовом до відповідача в порядку цивільного судочинства, ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2016 ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі на тій підставі, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Позивач зауважила, що відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Але, виходячи з того, що за загальним правилом адміністративного судочинства строк звернення до суду з адміністративним позовом складає 6 місяців, та з огляду на положення ст. 233 Кодексу законів про працю України цей строк підлягає поновленню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2016р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/6559/16 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
20 жовтня 2016 року до суду надійшло клопотання відповідача про застосування строків звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якого зазначено, що строк звернення до адміністративного суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (практика Європейського суду з прав людини), та є за своєю природою матеріально-правовим. Відповідач зауважує, що згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 05.07.2011 р. №945/11/13-11 тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Позивач же, звернувшись до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду, не зазначає про обставини, які могли б свідчили про поважність причин пропуску такого строку. Крім того, відсутність поважності причин додатково свідчить і ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. №2а/0470/8454/12, яке при вирішенні цієї справи має преюдиціальне значення. Окрім того, згідно з положенням ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України - для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Враховуючи, що позивач 27.01.2011 р. власноруч написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 28.01.2011 р. і в цей же отримала трудову книжку, підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом відсутні. Відповідач просив суд залишити адміністративний позов без розгляду.
У судовому засіданні позивач та її представник проти задоволення клопотання відповідача заперечували, обґрунтовуючи свою позицію доводами, викладеними у позові.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення із адміністративним позовом.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 січня 2011 року заступник начальника організаційного відділу ОСОБА_3 звернулась до керівника апарату Дніпропетровського апеляційного господарського суду із заявою, в якій просила звільнити її з займаної посади за угодою сторін - 28 січня 2011 року (а.с.46).
Наказом Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року №15-к «Про звільнення ОСОБА_3.» заступника начальника організаційного відділу Дніпропетровського апеляційного господарського суду ОСОБА_3 звільнено із займаної посади 28.01.2011 р. за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (а.с.47).
Також, наказом Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року №15-к наказано виплатити ОСОБА_3 компенсацію за невикористані: частину щорічної основної відпустки за період роботи з 13.07.2010 р. по 28.01.2011 р. тривалістю 17 календарних днів; додаткову відпустку за 2010 рік тривалістю 15 календарних днів та додаткову відпустку за 2011 рік тривалістю 15 календарних днів (всього 47 календарних днів) (а.с.47).
28 січня 2011 року ОСОБА_3 видано наказ 15-к від 28.01.2011 р. та трудову книжку серії АТ-І 6671901, про що свідчить особистий підпис позивача в Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишем до них Дніпропетровського апеляційного господарського суду (а.с.53).
Отже, позивач дізналась про наказ Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року №15-к «Про звільнення ОСОБА_3.», а відтак і про підставу її звільнення - 28 січня 2011 року.
04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з даними адміністративним позовом, в якому просила суд визнати її звільненою з роботи у Дніпропетровському апеляційному господарському суді у відповідності п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України; виплатити їй середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 448 237, 12 грн.; виплатити їй компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 4563, 95 грн.; виплатити їй пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у сумі 8 481, 80 грн.
При цьому, обґрунтовуючи позов, позивач зазначила, що її звільнення незаконне, оскільки такої підстави, як звільнення працівника за угодою сторін, п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України; до того ж, роботодавцем при звільненні не було проведено розрахунок (виплату всіх належних їй сум) відповідно до вищезазначеного наказу №15-к від 27.01.2011 р.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи, що позивач ознайомлена з наказом про звільнення від 27.11.2011р. №15-к 28 січня 2011 р., а з даним адміністративним позовом ОСОБА_3 звернулась лише 04.10.2016р., суд вважає, що позивач звернулась з пропуском встановленого процесуального строку звернення до адміністративного суду.
Згідно статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, судом враховано, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Проте, позивачем не наведено жодних обґрунтувань поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовними вимогами про зміну підстави звільнення з п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України на п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України - суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа "Стаббігс та інш. Проти Великобританії" рішення від 22.10.1996р., "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980р.).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з вимогами про зміну підстави звільнення, у зв'язку з чим, адміністративний позов ОСОБА_3 в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача визнати ОСОБА_3 звільненою з роботи у Дніпропетровському апеляційному господарському суді у відповідності до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України - підлягає залишенню без розгляду.
Щодо іншої частини заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
У зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення (виплати) належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, слід визначити, що питання щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби не є тотожним питанню стягнення (виплати) належної громадянам заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, навіть якщо такі громадяни перебувають (перебували) на публічній службі.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Згідно з частиною 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідного висновку дійшов Конституційний суд України у рішеннях від 22.02.2012 р. №4-рп/2012, від 15.10.2013 р. №8-рп/2013, від 15.10.2013 р. №9-рп/2013.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що строк звернення до суду з вимогами про зобов'язання відповідача виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 448 237,12 грн., компенсації за весь час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 4563, 95 грн. та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у сумі 8 481, 80 грн. - не пропущений позивачем.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку звернення до суду із адміністративним позовом - відмовити.
Клопотання відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити певні дії без розгляду - задовольнити частково.
Позовну заяву ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в частині позовних вимог про зобов'язання Дніпропетровського апеляційного господарського суду визнати ОСОБА_3 звільненою з роботи у Дніпропетровському апеляційному господарському суді у відповідності з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працію України - залишити без розгляду.
У задоволенні решти вимог клопотання відповідача - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст ухвали складено 22 листопада 2016 року .
Суддя Р.А. Барановський