79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" листопада 2016 р. Справа № 907/562/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Марка Р.І
суддів Желік М.Б.
Костів Т.С.
з участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 7621 від 13.10.2016р. (вх. № 01-05/4998/16 від 24.10.16)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р.
у справі № 907/562/16, суддя В.Кривка
за позовом: Ужгородського міського центру зайнятості, м. Ужгород
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Ужгород
про: стягнення 29 680, 69 грн.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. позов Ужгородського міського центру зайнятості до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення 29 680, 69 грн. - задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Ужгородського міського центру зайнятості 29 680, 69 грн. та 1 378,00 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. у справі № 907/562/16, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 7621 від 13.10.2016р. (вх. № 01-05/4998/16 від 24.10.16), в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. скасувати та прийняте нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що відповідно до ч.3 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, а не з роботодавця, як це було встановлено місцевим господарським судом. Наголошує на те, що 30.12.2013 року гр. ОСОБА_1 було знято з обліку, як безробітну в Ужгородському центрі зайнятості, а поновлено на роботі відповідно до витягу наказу Військового комісара Закарпатського ОВК 10.02.2014 р., тобто вважає, що у позивача не було підстав зняти з обліку гр. ОСОБА_1 , як безробітню.
Згідно автоматичного розподілу справ КП “Документообіг господарських судів”, 24.10.2016р. справу за № 907/562/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 7621 від 13.10.2016р. на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. у справі № 907/562/16 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 21.11.2016р.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2016р. виправлено описку, а саме: замість дати призначення до розгляду справи на “21.11.2016р. об 10 год. 00 хв.”, слід читати на “28.11.2016р. об 10 год. 30 хв.”.
03.11.2016р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Закарпатської області залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На адресу канцелярії суду надійшло клопотання від 15.11.2016 року, в якому відповідач просить судовий розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач та відповідач участі своїх уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 28.11.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про те, що рішення господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. у справі №907/562/16 є законним і обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 грудня 2012 року згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №242 від 28.12.2012 було припинено перебування на державній службі громадянки - ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням штату (п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю).
Як встановлено судом, 21.01.2013 року (персональна картка 070113012100011) гр. ОСОБА_1 було надано статус безробітної.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року (справа №807/213/13 - а) гр. ОСОБА_1 поновлено на державній службі, на посаді начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі вищенаведеного рішення суду, наказом №2 від 10.02.2014 року гр. ОСОБА_1 поновлена на посаді начальника групи бухгалтерського обліку відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області 13.02.2014 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно даних персональної картки №070113012100011 Ужгородського міського центру зайнятості, гр. ОСОБА_1 знята з обліку безробітного 30.12.2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи, за час перебування на обліку в Ужгородському міському центру зайнятості гр. ОСОБА_1 . Ужгородським міським центром зайнятості було виплачено допомогу по безробіттю у сумі - 29 680,69 грн., що підтверджується розрахунком виплат за видом забезпечення "допомога по безробіттю" та виписками банку по відповідному рахунку.
24 березня 2016 року Ужгородський міський центр зайнятості звертався з повідомленням до відповідача з вимогою щодо відшкодування сплачених коштів. Проте такі вимоги були залишені відповідачем без належного реагування, коштів сплачено не було.
Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Закарпатського окружного адміністративного суду. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року по справі №807/1858/14 позовні вимоги були задоволені повністю та стягнуто з відповідача суму 29 680, 69 грн. виплачених коштів по безробіттю.
Ухвалою від 30.03.2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд вказану вище постанову скасував, провадження у справі закрив, з мотивів, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з цим, позивач в установленому порядку звернувся до господарського суду Закарпатської області про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 суми в розмірі 29 680, 69 грн. і просить розглянути спір по суті.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України №1533-III від 02.03.2000 року загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України №1533-III від 02.03.2000 року страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на випадок безробіття №1533-III від 02.03.2000 року,передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що оскільки Закарпатським окружним адміністративним судом фактично визнано наказ про звільнення гр. ОСОБА_1 незаконним та скасовано його, при цьому цей наказ став підставою для втрати гр.. ОСОБА_1 заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підґрунтям для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю, тому позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у відповідності до ст.ст.34, 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що відповідно до ч.3 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, а не з роботодавця, як це було встановлено місцевим господарським судом.
Як зазначалось вище, згідно ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Виходячи з наведеного, суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 29 680, 69 грн., наданих гр. ОСОБА_1 за час перебування на обліку в Ужгородському міському центру зайнятості як безробітній, підлягають відшкодуванню ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі про те, що 30.12.2013 року гр. ОСОБА_1 було знято з обліку, як безробітну в Ужгородському центрі зайнятості, а поновлено на роботі відповідно до витягу наказу Військового комісара Закарпатського ОВК 10.02.2014 р., тобто вважає, що у позивача не було підстав зняти з обліку гр. Беспалько, як безробітню, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Статтею 7 цього Закону передбачено такий вид забезпечення безробітного як допомога по безробіттю. При цьому, загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Ужгородським міським центром зайнятості було знято з обліку гр.. ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 45 ЗУ «Про зайнятість населення» реєстрація безробітної гр.. ОСОБА_1 припинилася у зв'язку з написанням особистої заяви про зняття її з реєстрації як безробітної і відмови від соціальних послуг. Чинним законодавством України не передбачено заборону громадянам самостійно відмовитися від соціальних послуг.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи доведено суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 29 680,69 грн., правомірність звернення Ужгородського міського центру зайнятості з позовом до суду та обґрунтованість Законом заявлених вимог, в зв'язку з чим позовні вимоги є обумовлені законом, підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем в установленому порядку не спростовані та не заперечені, тому підлягають до задоволення повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні місцевого господарського суду у даній справі.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.10.2016р. в справі за номером 907/562/16 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 7621 від 13.10.2016р. залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови виготовлений 30.11.2016р.
Головуючий-суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.
Суддя Костів Т.С.