Номер справи 668/1449/16-ц Головуючий в І інстанції Майдан С.І.
Номер провадження 22-ц/791/2376/16 Доповідач: Цуканова І.В.
«21» листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючогоЦуканової І.В.,
суддів:Вейтас І.В.,
Склярської І.В.,
секретарЗварич С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними та визнання права спільної сумісної власності на майно,
У січні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що на праві власності за договором дарування його матері - ОСОБА_8 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Загальна вартість даного житлового будинку на момент укладання договору дарування від 30.12.2004р. становила 157662,00 грн. Крім того, вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці, яка на підставі договору дарування земельної ділянки від 30.12.2004р. також належить ОСОБА_8 на праві приватної власності.
11 грудня 2013 року між ОСОБА_8, з одного боку, та ОСОБА_5, ОСОБА_6, з іншого, було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_8 передала в іпотеку згаданим особам житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,0785га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Зазначений договір було укладено в забезпечення виконання зобов'язань Іпотекодавця (ОСОБА_8.) за договором позики від 11.12.2013р. в сумі 2977392,50 грн.
05 грудня 2014 року між сторонами іпотечного договору від 11.12.2013р. було укладено договір про задоволення вимог Іпотекодержателем, згідно якому об'єкт іпотеки передано у власність Іпотекодержателям, в рахунок виконання зобов'язання Іпотекодавця перед Іпотекодержателями.
Позивач посилався, що при укладенні іпотечного договору від 11.12.2013р. він як особа, яка здійснила істотні поліпшення житлового будинку, внаслідок чого стала його співвласником, своєї згоди на укладення такого договору не надавав, тому вказаний договір був укладений з порушенням його прав як власника у спільній сумісній власності на житловий будинок.
За таких обставин, іпотечний договір від 11.12.2013р. та договір про задоволення вимог Іпотекодержателів від 05.12.2014р., відповідно до якого ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, за думкою позивача, укладені з порушенням вимог закону та призвели до незаконного позбавлення його права у спільній сумісній власності.
10 жовтня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_6, ОСОБА_5 чи будь-яким іншим особам перешкоджати будь-яким шляхом в користуванні ним житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Заява обґрунтована тими обставинами, що ОСОБА_7 зареєстрований в даному будинку і постійно в ньому проживає. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.08.2016 року відкрито виконавче провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 і зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 27.01.2016р. і ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20.07.2016 року про виселення його із житлового будинку за вищевказаною адресою до закінчення касаційного провадження. На підставі вказаної ухвали Вищого спеціалізованого суду України державний виконавець Суворовського районного відділу державної виконавчої служби постановою від 28.09.2016 року зупинив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №668/8959/15, виданого Херсонським міським судом Херсонської області від 02.09.2016р. 04 жовтня 2016 року відповідачі по даній справі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зрізали і замінили замки на житловому будинку, чим позбавити його доступу до житла. Крім того, з будинку було таємно викрадене належне йому майно, по даному факту СВ Херсонського ВП ГУНП здійснюється розслідування у кримінальному провадженні №12016230040005611 за ч.5 ст. 185 КК України. У зв'язку з тим, що відповідачі перешкоджають його проживанню у спірному будинку, незважаючи на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України про зупинення виконання судового рішення про виселення, а іншого житла у нього немає, у позивача існують побоювання, що відповідачі, на яких оформлене право власності на будинок, на підставі оспорюваних договорів можуть до винесення судового рішення по справі розпорядитися спірним майном, що може значно утруднити виконання рішення у разі задоволення позову.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.10.2016 року заяву ОСОБА_7 задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок загальною площею 408,2кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що належить на праві власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 В решті заяву ОСОБА_7 залишено без задоволення.
В апеляційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_6, просять ухвалу скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, відсутність підстав на задоволення заяви про забезпечення позову.
В письмових запереченнях ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги не визнав, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, як ухвалену відповідно до норм права, просив розглянути справу у свою відсутність.
В судове засідання апеляційного суду з'явився представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 та представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10
При розгляді справи апеляційним судом представники відповідачів уточнили, що ухвала про забезпечення позову ними оскаржується лише в частині, якою заяву ОСОБА_7 задоволено, тобто в частині накладення арешту на житловий будинок. В іншій частині ухвала суду від 11.10.2016р. ніким не оскаржена.
Заслухавши доповідача, представників відповідачів, перевіривши відповідність ухвали вимогам закону, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п.п. 1,3,4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст. 151 ЦПК), ящо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Згідно п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З позову ОСОБА_7 вбачається, що предметом позову є визнання іпотечного договору від 11.12.2013р. і договору про задоволення вимог Іпотекодержателів від 15.12.2014р., укладених між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, недійсними та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке є предметом оспорюваних договорів.
З огляду на предмет позову та зазначені позивачем обставини суд дійшов висновку, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення при задоволенні позову, а вид забезпечення позову - накладення арешту на житловий будинок, який просить застосувати позивач, повністю відповідає позовним вимогам.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи, ґрунтується на нормах права.
Ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, тому підстав для її скасування не вбачається.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційних скарг про фактичну відсутність спору між сторонами, з посиланням на сплив шестирічного строку з моменту виникнення спірних правовідносин, оскільки питання дотримання (недотримання) позивачем строку звернення до суду має досліджуватися судом при розгляді справи по суті.
Повідомлення судом позивача про час розгляду заяви про забезпечення позову, в той час як відповідачі про такий розгляд не повідомлені, не суперечить змісту ч.1 ст. 153 ЦПК України, тому, за думкою судової колегії, не свідчить про порушення судом принципу рівності сторін перед судом.
Безпідставними є також посилання відповідачів про наявність підстав для зобов'язання позивача внести заставу на забезпечення вимоги про накладення арешту на майно з огляду на таке.
Згідно ч.4 ст. 153 ЦПК України суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.6 вищевказаної постанови №9 від 22.12.2006р., особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Оскільки:
- з обставин справи не вбачається, що позивач, подавши заяву про забезпечення позову, зловживає своїми правами;
- відповідачі не довели існування ризику для них у спричиненні збитків при накладенні судом арешту на житловий будинок;
- визначати задаток чи не визначати, є правом, а не обов'язком суду;
- право особи, щодо якої забезпечено позов на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, передбачено ч.1 ст. 155 ЦПК України,
то, за думкою судової колегії, підстави для забезпечення вимог позивача про накладення арешту внесенням застави відсутні.
Так як ухвала суду про відмову позивачу в забезпеченні позову шляхом заборони ОСОБА_6 та ОСОБА_5 чи будь-яким іншим особам перешкоджати будь-яким шляхом в користуванні ОСОБА_7 житловим будинком ніким не оскаржується, то колегія суддів юридичної оцінки ухвалі суду у вказаній частині не дає.
Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.2 ст.307 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року в частині накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В.Цуканова
Судді: І.В.Вейтас
І.В.Склярська