Номер провадження: 22-ц/785/6846/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Колесніков Г. Я.
22.11.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Колеснікова Г.Я.,
суддів - Ващенко Л.Г., Плавич Н.Д.,
за участю секретаря - Сібової А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк) про порушення прав споживача, визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року,
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.
Зазначав, що 19 вересня 2006 року він підписав з ВАТ «КБ «Надра» кредитний договір про видачу йому 68000 доларів США для споживчих потреб, зі строком на 72 місяця та процентною ставкою за користування кредитними коштами 9 відсотків річних. Відповідно до п.3.4.2. кредитного договору кредит повинен повертатися рівними платежами в розмірі 1407 доларів США, а з 3 лютого 2009 року відповідно до додаткової угоди № 1 - 835 доларів США щомісяця. Вказував, що в умовах кредитного договору банк вказав занижені значення показників суттєвих умов договору, а саме процентну ставку у розмірі 9 відсотків, тоді як встановлений договором щомісячний платіж відповідає 14 відсоткам.
Вважає, що умови кредитного договору про надання споживчого кредиту є несправедливими і такими, що призводять до істотного порушення його прав та обов'язків з огляду на те, що банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком щомісячного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі. Вважає, що в момент укладання кредитного договору був введений в оману банком щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки. Крім того вважає, що відповідачем не були дотримані вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до порушення його прав, як споживача фінансових послуг, його обману так як його волевиявлення не відповідало його внутрішньої волі. Так як недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, вважав обґрунтованими свої вимоги щодо визнання договору застави, договору поруки недійсними. Також вважає, що умови відповідно до п.3.4.1. кредитного договору позбавляють його можливості приймати участь та визначати, на що скеровувати кошти, які він сплачує в рахунок погашення кредиту, є порушенням його майнових прав, пов'язаних з володінням отриманих коштів, тому що він не може визначати спрямованість коштів, які він сплачує за погашення кредиту, що є нечесною підприємницькою діяльністю та тягне за собою визнання договору недійсним.
Посилаючись на зазначені обставини просив визнати :
- що умови кредитного договору № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року, укладеного між ним та банком порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» і не відповідають чинному законодавству України;
- недодержання банком вимог, що ставляться до правочинів;
- що щомісячний платіж зазначений в п.3.4.2. кредитного договору в сумі 1407дол. США не відповідає відсотковій ставці в розмірі 9 відсотків річних, визначеній сторонами в п.1.3.1 кредитного договору,
а також визнати недійсними :
зазначений вище кредитний договір,
- договір застави від 19 вересня 2006 року, укладений між ним та банком в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором;
- договір поруки ОД14/09/2006/840-П/162 від 19 вересня 2006 року укладений між ОСОБА_4 та банком в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.2-3).
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 11 листопада 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано, що умови договору кредитного договору № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра» порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству України.
Визнано недодержання ПАТ КБ «Надра» вимог, що ставляться до правочинів. Визнано, що щомісячний платіж зазначений в п.3.4.2. кредитного договору № ОД14/092006/840-К/162 в сумі 1407 доларів США не відповідає відсотковій ставці в розмірі 9 відсотків річних, визначеній сторонами в п.1.3.1 кредитного договору.
Визнано недійсними:
-кредитний договір № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» ;
-договір застави від 19 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року, та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2851;
-договір поруки ОД14/09/2006/840-П/162 від 19 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ КБ «Надра» в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року.
Стягнуто з ПАТ КБ «Надра» на користь держави судовий збір в сумі 487грн. 20коп. (а.с.122-127).
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с.130-135).
Позивач та його представники в жодне із трьох призначених апеляційним судом судових засідань не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що відповідно до правил ч.2ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи (а.с.159,171,180).
Заслухавши суддю-доповідача, представника банка, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та витребуваної цивільної справи Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області №2-689/11за позовом Ізмаїльської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (далі- справа№2-689/11), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі суд першої інстанції керувався ст.ст.11,23 Закону України«Про захист прав позивача», ст.ст.203,215,229,230,236,626-628, 638 ЦК України та виходив, зокрема з того, що :
-умови кредитування, які встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню позивача, вимогам закону та були приховані від позивача, який був введений в оману при підписанні договору щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би банку, погашаючи кредит в порядку, визначеному у договорі;
-зазначений в п.3.4.2 кредитного договору платіж в сумі 1407 доларів США не відповідає відсотковій ставці в розмірі 9% річних та фактично становить 14 %.
Проте з такими висновками висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Апеляційним судом встановлено, що 19 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ОД14/092006/840-К/162 , згідно з яким банк надав кредит у розмірі 68 000 доларів США для придбання транспортного засобу марки «Lexus ES 350» 2006 року випуску зі сплатою згідно із п.1.3.1. договору 9 % річних на строк до 18 вересня 2012 року, а останній зобов'язався належним чином використати та повернути кредит у повному обсязі в порядку та на умовах забезпеченості, повернення,строковості, платності та цільового використання грошових коштів в порядку і на умовах, визначених договором (п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.3.2. договору плата за управлінням кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,40 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом ( без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити банку) зазначеної у п.1.1. цього договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, на протязі яких позичальник користувався кредитом .
Пунктом 3.4.2. договору встановлено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п.1.3.1.,1.3.2. цього договору платежі шляхом здійснення перерахування на рахунок №2909680007525 мінімально необхідного платежу у валюті кредиту
Згідно до п.3.4.2. договору щомісячна сума мінімального необхідного платежу складає 1407 доларів США (а.с.10-11).
03 лютого 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, за умовами якої щомісячна сума мінімального необхідного платежу становить 835 доларів США, а кінцевий термін погашення кредиту подовжено до 18 вересня 2015 року (а.с.230).
З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором 19 вересня 2006 року між сторонами укладено договір застави транспортного засобу марки «Lexus ES 350» 2006 року випуску (а.с.12).
Крім того, 19 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки(а.с194).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що кредитний договір було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. ОСОБА_2 був ознайомлений з умовами погашення кредиту, тривалий час - із вересня 2006 року по вересень 2009 року виконував умови договору, сплачував кредит, відсотки та комісію за користування кредитом та сплатив станом на 17 вересня 2009 року 45 779,35 доларів США.
Крім того суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до умов договору, наведених вище, сплата 1407 доларів США включала в себе кошти на погашення тіла кредита, відсотків за користування кредитом та плату за управління кредитом, а не були відсотковою ставкою в розмірі 9% річних, як помилково вважав суд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для застосування положень ст.ст.203,215,230 ЦПК України та ст.ст. 11,23 Закону України « Про захист прав споживача» для визнання кредитного договору таким, що порушує чинне законодавство України та є недісним немає, так як позивач не довів такі порушення, в тому числі введення його в оману з боку відповідача чи обман.
При цьому суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги заяву представника банка про визнання позову, оскільки повноваження представника банку, зазначені у довіреності не наділяли його такими повноваженнями (а.с.46).
Крім того, суд помилково вважав можливим при визнанні договорів недійсними одночасно застосувати ст.ст. 229,230 ЦК України (а.с.126).
Помилковим є і висновок суду про введення позивача в оману щодо належного погашення ним кредиту на рахунок 2909.
Як видно із письмових пояснень банка рахунок №2909680007525 є загальним рахунком Одеського РУ для погашення кредитів, виданих на придбання авто.
Банк передбачав усі погашення за програмами кредитування для зручності позичальників, тому останні мали можливість здійснювати погашення кредитів по всій Україні.
В кожному відділенні банку передбачався окремий рахунок, в якому обовязково вказувався номер відділення банку, де здійснювалося погашення кредиту.
Так, наприклад, виходячи з наданих позивачем до суду першої інстанції копій квитанцій вбачається, що ОСОБА_2 погашав кредит у 14 відділенні Одеського РУ, розташованого в м.Одесі по вул.Пушкінський, 54, тому рахунок в квитанції № NL-99 від 09 липня 2007 року на суму 1410 доларів США, еквівалент 7120,50 грн., та в квитанції № NL-22 від 06 серпня 2009 року на суму 835 доларів США, еквівалент 6415,31 грн. про внесення коштів вказаний саме як №2909280140501.
Таким чином, у разі здійснення ОСОБА_2 погашення кредиту у другому відділенні банку, то в квитанції також був би вказаний рахунок 2909, але з номером другого відділення банку.
При цьому представник банка зазначив, що рахунок 2909- це транзитний рахунок, на який вносилася загальна сума погашення, згідно кредитного договору, а потім працівниками банку здійснювався розподіл (кредит-2203, прострочений кредит -2207, проценти-2208, прострочені проценти-2209).
Формування здійснювалося тільки після підписання кредитного договору, договору застави, договору поруки у відповідності до внутрішніх положень банку (а.с.231,249-251).
Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилась заборгованість, внаслідок чого банк у лютому 2010 року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, яка станом на 17 жовтня 2011 року складала 390 153,43 грн.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2012 року позов банка задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № ОД14/092006/840-К/162 від 19 вересня 2006 року в сумі 390 153,43 грн., з яких заборгованість: за кредитом -293 276,73 грн., за відсотками-14 596,64 грн., за комісією-12 679,73 грн., пеня за порушення строку сплати ануітетного платежу-15 268,74 грн.,штраф 54 330,64 грн.(а.с.215-218).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилені, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2012 року залишено без змін (а.с.242-246).
Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 оскаржив зазначені рішення в касаційному порядку (а.с.55).
З огляду на відсутність у справі №2-689/11 даних про те, що вона витребувалася до Вищегоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід дійти висновку, що суддя-доповідач відмовив ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у звязку з тим, що касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із справи №2-689/11 вбачається, що в суді першої інстанції представник ОСОБА_2 ОСОБА_6 у червні 2011 року посилався на те, що вважає кредитний договір, договір застави та договір поруки недійсними, а його представник ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції в письмових поясненнях посилався на недотримання судом норм Закону України «Про захист прав споживача», надавав графікі погашення по ануітету,( які надані позивачем ОСОБА_2 й у справі №500/1214/13-ц яка розглядається) та просив визнати наведені вище договори недійсними на підставі ст.203,215 ЦК України (а.с.203, 219-221, 222-229,232-236)
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням суду, що набрало законної сили, з позивача за оспореним ним кредитним договором вже стягнуто кредитну заборгованість, отже, умови кредитного договору досліджувались та оцінювались, а згідно з ч. 2 ст.223 ЦПК України не дозволяється оспорювати в іншому процесі раніше встановлені судом факти і правовідносини.
У зв'язку з наведеним та відсутністю підстав для визнання недійсним кредитного договору, відсутні й підстави для визнання недійсним похідного договору, а саме - договору застави, укладеного банком з ОСОБА_2
Відповідно до ч. 1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору поруки, а ОСОБА_4 не давала йому повноважень на представлення його інтересів, тому рішення суду підлягає скасуванню і в цій частині.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року скасувати.
У позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» про порушення прав споживача, визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно,
Суддя апеляційного суду
Одеської області ОСОБА_8