Справа № 492/67/16-ц
Провадження № 2/515/1417/16
Татарбунарський районний суд Одеської області
25 листопада 2016 року м.Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Шевиріна А.О.,
за участю секретаря - Чумаченко Д.М.,
представника позивача - адвоката ОСОБА_1,
представника відповідача - адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язання, -
20 січня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням зміни його підстави, просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість у зв'язку з невиконанням зобов'язання у загальному розмірі 63330грн.16коп., що складається з основної суми заборгованості у розмірі 6500грн., 5% за кожен день прострочення заборгованості у сумі 56550грн., 3% річних у сумі 92грн.96коп. та інфляційних витрат у розмірі 187грн.20коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_4, працюючи з ОСОБА_3 в одній будівельній бригаді, мав з позивачем усну домовленість щодо оновлення (купівлі) електроінструментів на суму 5000 грн., а також отримав від позивача аванс у розмірі 1500грн., однак будівельні роботи не виконав та покинув у травні 2015 року бригаду. Зазначив також, що відповідач на час виходу з бригади зобов'язався повернути 6500грн., проте цього не зробив. В подальшому ОСОБА_4 на підтвердження визнання зобов'язання про повернення грошових коштів за попередньою домовленістю наприкінці осені 2015 року власноручно та добровільно написав розписку, датовану 27.07.2015 року, за змістом якої зобов'язався виплатити суму заборгованості та відсотки у розмірі 5% від суми за кожен день прострочення. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 продовжує порушувати взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_3 вважав, що є підстави для стягнення з нього суми заборгованості з обумовленими сторонами відсотками з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Крім того, зазначила, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини з оновлення, тобто фактичної купівлі-продажу електроінструменту, які визнавалися відповідачем до моменту звернення до суду. Зазначила також, що сторони перебували у зобов'язальних правовідносинах з приводу виконання будівельних робіт, які ОСОБА_4 також не виконав, отримавши наперед авансом суму у розмірі 1500 грн. Представник вказала, що новацією за домовленістю сторін борг на загальну суму 6500грн. було змінено позиковим зобов'язанням, що підтверджується власноруч та добровільно написаною ОСОБА_4 розпискою.
Позивач в судових засіданнях, які мали місце 21.10.2016 року та 03.11.2016 року, пояснив, що виконує будівельні роботи в м.Арциз у складі будівельної бригади, яку очолює. Зазначив, що між членами бригади, до складу якої протягом 2014-травня 2015 року входив і ОСОБА_4, існувала домовленість, за якою всі члени повинні періодично вносити кошти на купівлю інструментів, які з плином часу зношуються та виходять з ладу. Зазначив також, що на початку 2015 року один з перфораторів, яким працювала бригада, поламався, і відповідач мав придбати новий на суму 5000 грн. Крім того, вказав, що на початку 2015 року бригада виконувала роботи у церкві м.Арциз. ОСОБА_4 отримав авансом гроші за виконання своєї частки робіт у розмірі 1500 грн., однак в травні 2015 року покинув бригаду, не повернувши вказану суму та не виконавши необхідні роботи. Крім того, ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_4 визнавав суму заборгованості у розмірі 6500 грн., та у липні 2015 року сторони дійшли усної домовленості щодо необхідності повернення грошей до 30.07.2015року та стосовно розміру відсотків, які сплачуватиме відповідач у разі неповернення грошей у вказаний строк. Зазначена усна домовленість була зафіксована у вигляді розписки, підписаної ОСОБА_4 у присутності двох свідків наприкінці осені 2015 року.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що розписка 27 липня 2015 року ОСОБА_4 не підписувалася, будь-які кошти ані 27.07.2015 року, ані в подальшому на момент її написання позивач відповідачу не передавав, сама розписка є нікчемним документом, оскільки сторони договір позики не укладали, при цьому відповідач зазнавав з боку ОСОБА_3 психологічного тиску, про що свідчить сам факт підписання розписки наприкінці осені 2015 року із зазначенням невірної дати, за змістом якої відповідач приймав на себе борг з відсотками у розмірі більше 30000 грн. Зазначив також, що сторони перебували у трудових відносинах, оскільки ОСОБА_3 був фактичним керівником будівельної бригади та брав на роботу її членів, в тому числі і ОСОБА_4 Вказав, що як роботодавець позивач надавав робітникам інструмент, яким вони виконували роботи, при цьому інструмент належав виключно позивачу, вартість робіт, строки та інші умови підряду обговорювалися ОСОБА_3, як керівником, безпосередньо з клієнтами, і інші учасники будівельної бригади до цього ніякого відношення не мали, відтак між позивачем та найманими працівниками зобов'язальні відносини не виникали. Крім того, представник відповідача зазначив, що аванс у розмірі 1500грн. ОСОБА_3 безпосередньо ОСОБА_4 не видавав, оскільки ці гроші на початку 2015 року передавав відповідачу батюшка церкви м.Арциз Геннадій в рахунок будівельних робіт, які ОСОБА_4 частково виконав, відтак обов'язку щодо повернення цих грошей саме ОСОБА_3 у відповідача немає. Вказав також, що сторони не перебували у будь-яких інших правовідносинах з приводу придбання або зберігання електроінструменту, жодні правочини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладалися, вартість цього інструменту, час його придбання та виходу з ладу є не встановленими, і тому підстави для стягнення з відповідача суми у розмірі 5000 грн. також відсутні.
Відповідач у судовому засіданні, яке мало місце 21.10.2016 року, позовні вимоги визнав частково на суму 1500 грн., зазначивши, що дійсно взяв гроші у цьому розмірі від батюшки церкви м.Арциз Геннадія, з яким ОСОБА_3 мав домовленості щодо здійснення ремонтних робіт у церкві, однак роботи повністю не виконав через залишення бригади у травні 2015 року, і тому готовий повернути позивачу вказану суму. Зазначив також, що у 2014-2015 роках працював у бригаді на ОСОБА_3 та виконував роботи за вказівкою позивача. Послався на те, що дійсно мали місце усні домовленості щодо оновлення електроінструментів, однак у 2015 році ОСОБА_4 не мав суми у розмірі 5000грн., яку наполегливо вимагав повернути ОСОБА_3, і тому відповідач був змушений у грудні 2015 року написати розписку на умовах, які продиктував позивач.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви з огляду на таке.
В судовому засіданні встановлено і не заперечується сторонами, що у період 2014- травень 2015 року відповідач працював у будівельній бригаді, яку очолював ОСОБА_3, та виконував роботи на умовах, про які домовлявся з замовниками позивач.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали показання, що тривалий час працюють в будівельній бригаді позивача, до якої приблизно у 2014 році взяли ОСОБА_4 Зазначили, що в бригаді існує домовленість про те, що ОСОБА_3 здійснює пошук клієнтів, обговорює з ними вартість будівельних робіт та інші умови, отриманий прибуток розподіляє між учасниками бригади, при цьому кожний робітник повинен придбавати або компенсувати вартість інструментів, які з часом виходять з ладу. Свідки пояснили, що наприкінці 2014 року - на початку 2015 року з ладу вийшов перфоратор, що коштував приблизно 5000 грн., який мав замінити ОСОБА_4, однак не зробив цього. Пояснили також, що знали, що ОСОБА_4 отримав суму у розмірі 1500 грн. у якості авансу за роботи на церкві в м.Арциз, однак вказані роботи не виконав та покинув бригаду у травні 2015 року. Крім того, зазначили, що наприкінці осені 2015 року разом з ОСОБА_3 їхали на автомобілі по місту Арциз та побачили біля одного з магазинів ОСОБА_4, якого запросили в машину для врегулювання ситуації, де відповідач добровільно та власноручно написав розписку, в якій зобов'язався повернути суму боргу у розмірі 6500грн. з відсотками, розмір яких ще у липні 2015 року усно по телефону погодили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому свідок ОСОБА_5 пояснив, що наприкінці липня перебував поруч з позивачем в його машині та чув, як ОСОБА_3 домовляється з відповідачем про розмір заборгованості та відсотків, строки її повернення, що в подальшому були відображені в розписці, і ОСОБА_4 погоджувався на ці умови.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що в липні 2015 року дізналася про фінансові проблеми свого сина ОСОБА_4, коли ОСОБА_3 почав приходити до них додому та вимагати повернути гроші у розмірі 6500грн., при цьому про жодні проценти, що нараховуються, позивач не повідомляв. Зазначила також, що 20.10.2015 року після повернення сина додому побитим та без куртки написала заяву до поліції. Крім того, зазначила, що 13.12.2015 року відповідач повідомив їй, що написав розписку на умовах ОСОБА_3, при цьому деталей їхньої домовленості не розкривав.
З матеріалів висновку Арцизького РВ ГУМВС України в Одеській області ЄО №2412 від 20.10.2015 року відносно ОСОБА_3 вбачається, що 20.10.2015 року ОСОБА_7 звернулася до органу поліції з заявою, в якій просила вжити заходи до позивача, який висловлює словесні погрози її сину ОСОБА_4, а також вимагає від нього гроші у розмірі 30000 грн. (а.с.115).
Зі змісту висновку Арцизького РВ слідує, що співробітниками поліції опитано ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які пояснили, що у період з 2014 року по травень 2015 року працювали разом з ОСОБА_4 в бригаді та виконували різні будівельні роботи, в тому числі і на території церкви, розташованої по вул.Вокзальній в м.Арциз, при цьому між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існувала усна домовленість, за якою відповідач погоджувався купувати будівельні інструменти, однак цього не зробив. Пояснили також, що 24.07.2015 року позивач подзвонив відповідачу, який в усній формі дав згоду на повернення грошей у розмірі 6500грн., а також на сплату 5% від вказаної суми у разі її неповернення. З висновку органу поліції також слідує, що було опитано ОСОБА_4, який підтвердив, що працював в будівельній бригаді у ОСОБА_3, яку, через проблеми зі здоров'ям, вимушений був покинути та залишився винним позивачу 6500грн. за користування інструментом, однак заперечував факт телефонної розмови, в якій ОСОБА_4 погоджувався повернути зазначену суму з відсотками (а.с.127).
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 не раніше 02 листопада 2015 року у присутності ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 написано розписку, датовану 27 липня 2015 року, зі змісту якої вбачається, що відповідач 27.07.2015 року позичив у ОСОБА_3 кошти у розмірі 6500 грн., та зобов'язався їх повернути позивачу протягом 3-х днів до 30.07.2015 року, а також сплатити відсотки у розмірі 5 % за кожний день прострочення (а.с.4).
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом ч.ч.1,2 ст.16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, обравши відповідний спосіб захисту своїх прав та інтересів, передбачений цивільним законом.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК).
Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
З огляду на зазначене суд вважає, що для правильного вирішення спору необхідним є визначення характеру правовідносин, що виникли між сторонами, дослідження змісту та істотних умов договорів чи правочинів, якщо такі укладалися між позивачем та відповідачем, а також встановлення підстав для настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 у разі їх порушення.
В судовому засіданні встановлено, не заперечувалося сторонами та підтверджено показаннями свідків, що на момент написання розписки грошові кошти ОСОБА_4 у ОСОБА_3 не позичалися, їх фактична передача від позивача відповідачу не відбувалася, при цьому сам документ було написано після спливу не менше 3 місяців від дати, вказаної у ньому.
Відтак, суд доходить висновку, що вказана боргова розписка, не зважаючи на її формальний зміст, не є належним доказом укладення договору позики між сторонами.
Доказів на підтвердження укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інших правочинів, які передбачали б підстави передачі або повернення відповідачем позивачу коштів у вказаному розмірі, а також понесення ним відповідальності за невиконання договірних умов, матеріали справи не містять.
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_4 мав заборгованість за договором користування електроінструментом у розмірі 5000 грн., суд не бере до уваги та вважає цей розмір не доведеним, оскільки в матеріалах справи не містяться докази на підтвердження існування такого договору з зазначенням власника інструмента, його вартості, порядку користування, підстав настання відповідальності за виведення його з ладу, тощо. З аналогічних підстав суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо здійснення будівельних робіт у розмірі 1500 грн.
З огляду на зазначене суд вважає недоведеним перебування сторін у зобов'язальних відносинах, що унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості з відсотками ані за договором позики, ані у зв'язку з невиконанням іншого зобов'язання.
Доводи представника позивача щодо заміни боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 позиковим зобов'язанням за новацією суд оцінює критично з огляду на таке.
За змістом ч.2 ст.1053 ЦК України заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
З урахуванням того, що позивачем не доведено факту укладення між ним та ОСОБА_4 основних договорів, на підставі яких виник борг у розмірі 6500грн., беручи до уваги те, що зі змісту розписки не вбачається домовленість сторін щодо заміни боргу відповідача за будь-яким іншим договором позиковим зобов'язанням, а, навпаки, слідує, що сторони укладають договір позики як основний, суд доходить висновку про недоведеність новації боргу та неможливість стягнення з відповідача заборгованості з цієї підстави.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Частиною 1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх стягнення з позивача немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10,11,14, 57-60, 62-64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: