04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" листопада 2016 р. Справа№ 910/15193/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко О.В.
секретар Каніковський А.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)
від відповідача: Вовна О.М. (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду міста Києва
від 22.09.2016 року
у справі №910/15193/16 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
про стягнення 438413,16 грн.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про стягнення 438413,16 грн., з яких: 225206,96 грн. основного боргу, 100547,19 грн. пені, 193144,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 9514,22 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останніх зобов'язань згідно договору на розрахунково-касове обслуговування №2/132876 від 16.04.2009 та договору на відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки Visa Business Electron №1775 від 16.04.2009.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року в позові відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження в останньому тимчасової адміністрації. Також суд зазначив, що позивач скористався наданим йому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правом та подав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кредиторську вимогу за договорами №2/132876 від 16.04.2009 та №1775 від 16.04.2009 та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних №488 від 07.04.2016 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та кредит", до якого включено вимоги позивача на суму 225206,96 грн. до сьомої черги вимог кредиторів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року у справі №910/15193/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 22, 28, 82, 87 ГПК України При цьому скаржник зазначає, що відповідачем, в порушення вимог статей 4, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неправомірно визначив позивача як іншого кредитора, відніс зобов'язання по сплаті належних йому коштів до сьомої, а не четвертої черги, не виплатив йому гарантовані Фондом грошові кошти в розмірі 200000 грн., а суд безумовно прийняв таке твердження відповідача та тим самим здійснив неправильне застосування норм матеріального права. Також позивач зазначає, що обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився та за договорами банківського рахунку вкладників; зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 21.10.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.11.2016 року.
18.11.2016 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначив про те, що апеляційна скарга не містить законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню. При цьому відповідач зазначив, що чинним законодавством встановлений спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, іншого порядку задоволення вимог кредиторів, ніж у встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спосіб, чинним законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
22.11.2016 р. через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо посилання позивача у справі на порушення судом першої інстанції вимог статей 4, 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 р. у справі №910/15193/16 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15193/16 передано на розгляд колегії суддів, у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 22.11.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.11.2016 року.
Представники сторін з'явилися в судове засідання апеляційної інстанції та надали пояснення по суті спору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
16.04.2009 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі відділення №2 Філії "Центральне РУ" (банк) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування №2/132876 (далі - договір №2/132876), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті (далі - рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.
Також 16.04.2009 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі відділення №2 Філії "Центральне РУ" (банк) було укладено договір про відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки Visa Business Electron №1775 (далі - договір № 1775), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту картковий рахунок, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003 і надає клієнту (його довіреній особі) міжнародну платіжну картку (у гривнях або доларах США) відповідно до заяви-анкети клієнта, у якій визначається тип (вид) платіжної картки, а також здійснює всі операції по картрахунку, здійснені з використанням платіжної Картки (її реквізитів), відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, Правил платіжних систем VISA Incorporated, що не суперечать нормативно-правовим актам НБУ і чинному законодавству України, цього договору.
Спір виник внаслідок того, що позивач здійснював спроби перевести кошти та будь-які перекази позивача відповідачем взагалі не було проведено, у зв'язку з чим позивач вимагає повернення суми залишку коштів на рахунку та нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно з п.п. 3.3.2, 3.3.3 договору №2/132876 банк зобов'язався вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків законодавством України та банківськими правилами. Здійснювати розрахункове-касове обслуговування рахунку у визначений час з 9-00 до 15-00 крім суботи, неділі та святкових днів.
Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" №47/222-70-21/487 від 15.04.2016 р. залишок коштів на рахунках клієнта станом на 11.10.2015 р. становить 225206,96 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно з ч. 2 статті 1066 Цивільного кодексу України банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Колегією суддів встановлено, що 15.02.2015 р., 26.02.2015 р., 03.04.2015 р., 06.05.2015 р., 15.06.2015 р., 01.09.2015 р. позивач звертався до банку про виконання розрахункових операцій, у виконанні яких банком було відмовлено.
Отже, банк всупереч вищевказаної норми закону не зміг забезпечити право позивача на безперешкодне розпорядження його коштами, що знаходяться на його рахунках, відкритих в банку на підставі договору.
Відповідно до ч. 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 17.09.2015 р. на підставі постанови Правління Національного банку України №612 "Про віднесення Публічного Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №171 від 17.09.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Відповідно до постанови Правління Національного банку України №898 від 17.12.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №230 від 18.12.2015 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи із суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регулюються статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до п. 1 ч. 5 якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Водночас, в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Тобто, вкладниками в розумінні наведеної норми Закону визнаються лише фізичні особи.
Натомість, відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Згідно з положеннями ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність", умовами договору банківського рахунка між сторонами у справі склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже, у такому разі позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 25.03.2015 у справі №910/9232/1, від 01.04.2015 у справі №910/5560/14 та від 10.06.2015 у справі №927/1379/14.
Врахувавши викладене, суд першої інстанцій вірно встановив, що позивач у справі є кредитором банку, на якого розповсюджується обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню, оскільки станом на момент звернення позивача з позовом до суду розпочата процедура ліквідації банку.
Відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.
Виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався наданим йому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правом та подав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кредиторську вимогу за договорами №2/132876 від 16.04.2009 та №1775 від 16.04.2009 та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних №488 від 07.04.2016 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та кредит", до якого включено вимоги позивача на суму 225206,96 грн. до сьомої черги вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними (ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Посилання скаржника щодо порушення відповідачем вимог статей 4, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в зв'язку з чим на думку скаржника відповідачем неправомірно визначено позивача як іншого кредитора та віднесено зобов'язання по сплаті належних йому коштів до сьомої, а не четвертої черги, спростовуються положеннями пункту 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16.07.2015 N 629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку".
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 438413,16 грн., з яких: 225206,96 грн. основного боргу, 100547,19 грн. пені, 193144,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 9514,22 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останніх зобов'язань згідно договору на розрахунково-касове обслуговування №2/132876 від 16.04.2009 та договору на відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки Visa Business Electron №1775 від 16.04.2009 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо порушення судом процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 77 ГПК України, слід зазначити наступне.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Перебування представника ОСОБА_2 у відрядженні не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, з доданої позивачем до клопотання про відкладення довіреності від 18.11.2015 р. вбачається, що вона видана на представництво інтересів позивача, окрім ОСОБА_2 ще чотирьом особам: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року у справі №910/15193/16 - без змін.
2. Матеріали справи №910/15193/16 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
О.В. Тищенко