04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" листопада 2016 р. Справа№ 910/9401/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Корсакової Г.В.
Михальської Ю.Б.
За участі представників сторін:
Від позивача: Цимбаліст В.В.
Від відповідача: Ковтун Т.О.
Третя особа-1: не з'явився
Третя особа-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/9401/16 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Комунального підприємства "Київський метрополітен"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на строні позивача:
1) Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2)Київська міська рада
про виселення з нежилих приміщень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/9401/16 задоволено позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Комунального підприємства "Київський метрополітен", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київська міська рада, а саме:
- прийнято рішення про виселення Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03055, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) з нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень (загальною площею 750,90 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 214,60 кв.м., на 2 поверсі - 181,20 кв.м., на 3 поверсі - 182,60 кв.м., у підвалі - 172,50 кв.м.) по вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А', м. Київ;
- зобов'язано Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (03055, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) передати Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А ідентифікаційний код 03366500) нежитлові приміщення (загальною площею 750,90 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 214,60 кв.м., на 2 поверсі - 181,20 кв.м., на 3 поверсі - 182,60 кв.м., у підвалі - 172,50 кв.м.) по вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А', м. Київ.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що орендодавець висловив заперечення щодо продовження терміну дії Договору, у зв'язку з чим Договір припинив свою дію 17.09.2009, а тому обумовлені підстави для подальшого знаходження відповідача у приміщенні (загальною площею 750,90 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 214,60 кв.м., на 2 поверсі - 181,20 кв.м., на 3 поверсі - 182,60 кв.м., у підвалі - 172,50 кв.м.) по вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А', м. Київ - відсутні. Нормативно суд послався на припис ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови укладеного між сторонами Договору.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі №910/9401/16, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить наведене рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суперечить нормам матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також судом було зроблено невірні висновки щодо правовідносин сторін спору, у зв'язку з чим необґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт наголошує на тому, що рішеннями Київської міської ради від 25.03.2010 № 459/3897 «Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва» та від 31.03.2011 № 91/5478 «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду» позивачу надано дозвіл укладати на новий термін договір оренди з Комунальним підприємством "Київський метрополітен" щодо майна по вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А', яке закріплено за позивачем на праві господарського відання.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі №910/9401/16 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду складом сформованої колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 23.09.2016 по справі №910/9401/16 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі №910/9401/16 було прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження та призначено до розгляду на 19.10.2016.
18.10.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній наголошував на тому, що оскаржуване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням обставин справи і підстави для його скасування - відсутні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 розгляд справи відкладено на 02.11.2016.
Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/9401/16.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.11.2016 для розгляду справи №910/5059/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Корсакова Г.В., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 справу № 910/9401/16 прийнято до провадженян колегії суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Корсакова Г.В., Михальська Ю.Б., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 02.11.2016.
В судовому засіданні 02.11.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі №910/9401/16 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача в судовому засіданні 02.11.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на його відповідність нормам матеріального та процесуального права.
Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання 02.11.2016 представників не направив, причин неявки суд не повідомив. Про розгляд справи повідомлений належним чином (поштове повідомлення 0411615882313).
Київська міська рада в судове засідання 02.11.2016 представників не направила, причин неявки суд не повідомила. Про розгляд справи повідомлена належним чином (поштове повідомлення 0411615882321).
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 17.09.2008 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (орендодавець) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендар) укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 10/3249 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1109/3942 додаток 1 пункт 2 листа Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 07.12.2007 № 29/283-1013, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А' для комунального підприємства, яке частково фінансується з бюджету міста або району.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що об'єктом оренди є: нежитлові приміщення, загальною площею 750,90 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 214,60 кв.м., на 2 поверсі - 181,20 кв.м., на 3 поверсі - 182,60 кв.м., у підвалі - 172,50 кв.м. згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.
Згідно з п. 9.1 Договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 17 вересня 2008 по 17 вересня 2009.
Пунктом 9.3 Договору було передбачено, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради
Відповідно до пункту 9.5 договору оренди договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
17.09.2008 сторонами Договору було підписано акт приймання - передачі, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування об'єкт оренди.
Позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача із орендованих ним приміщень за Договором, оскільки незважаючи на припинення Договору орендар приміщення не звільнив та продовжує їх використовувати.
Відповідач в свою чергу стверджує, що Договір є чинним, оскільки жодних заяв про закінчення терміну дії Договору до відповідача не надходило.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
У відповідності до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
В пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.
Відповідно до статті 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
23.09.2009 орендодавець направив орендарю лист від 22.09.2009 № 155/105-4248 про закінчення дії договору оренди № 10/3249 від 17.09.2008, в якому повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору оренди 17.09.2009, просив надати розпорядчі документи для укладення договору оренди, в разі невиконання цих умов звільнити орендоване приміщення та передати його представнику орендодавця за актом приймання-передачі.
На підтвердження направлення вказаного листа та отримання його відповідачем позивачем подано копії фіскальних чеків та повідомлення про вручення поштового відправлення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, волевиявлення орендодавця (позивача) відносно припинення Договору в зв'язку з закінченням строку його дії 17.09.2009 і небажання продовжувати орендні відносини, підтверджується його листом від 22.09.2009 № 155/1/05-4248, який в межах встановленого Законом місячного терміну надіслано відповідачеві, що підтверджується фіскальними чеками поштової установи № 3947 від 23.09.2009 та № 3946 від 23.09.2016 (направлення на юридичну та фактичну адреси відповідача) та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, які приймаються судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надіслання позивачем відповідачу повідомлення про закінчення строку дії договору оренди. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що припис статті 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює обов'язку орендодавця пересвідчуватися про отримання орендарем відповідного листа, а лише визначає необхідність складання такої заяви та надіслання/надання/направлення її орендарю.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу приписів ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та з урахуванням п. 9.1, п. 9.5 Договору строк його дії припинився 17.09.2009 у зв'язку з закінченням строку його дії та висловленням орендодавцем заперечень щодо його продовження на новий строк, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського кодексу України прийняття Київською міською радою рішення про продовження строку дії Договору, а тому у відповідача відсутні правові підстави для подальшого використання спірного приміщення саме на умовах оренди по Договору, у зв'язку з чим у нього наявний обов'язок повернути відповідне майно позивачу, що узгоджується і з приписами ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Таким чином, вимоги позивача про виселення відповідача з приміщення та зобов'язання передати позивачу нежитлові приміщення (загальною площею 750,90 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 214,60 кв.м., на 2 поверсі - 181,20 кв.м., на 3 поверсі - 182,60 кв.м., у підвалі - 172,50 кв.м.) по вул. Володимирська, б. № 42, літ. А,А', м. Київ - є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню.
Доводи апелянта в обгрунтування підстав скасування оскаржуваного судового рішення на те, що рішеннями Київської міської ради від 25.03.2010 № 459/3897 «Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва» та від 31.03.2011 № 91/5478 «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду» позивачу надано дозвіл укладати на новий термін договір оренди з Комунальним підприємством "Київський метрополітен" щодо майна по вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А', яке закріплено за позивачем на праві господарського відання - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необгрунтований з огляду на наступне.
Статтею 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з п. 1.1. Договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1109/3942 додаток 1 пункт 2 листа Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 07.12.2007 № 29/283-1013, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) за адресою: вул. Володимирська, б. № 42, літ.А,А' для комунального підприємства, яке частково фінансується з бюджету міста або району, і вказане рішення органу місцевого самоврядування, як правова підстава передачі відповідачу в оренду нерухомого майна - було вичерпано шляхом його виконання.
При цьому, пунктом 9.3 Договору було передбачено, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради. Проте, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідне рішення органу місцевого самоврядування має стосуватися продовження правовідносин сторін саме за укладеним Договором. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського кодексу України прийняття Київською міською радою рішення про продовження строку дії саме Договору.
В свою чергу, рішеннями Київської міської ради від 25.03.2010 № 459/3897 «Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва» та від 31.03.2011 № 91/5478 «Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду» дозволено позивачу переукласти договори оренди нежилих приміщень, які закріплені на праві господарського відання за КП «Київжитлоспецексплуатація», зокрема і з відповідачем. Вказані рішення не містять дозволу органу місцевого самоврядування на продовження строку дії вже існуючих (або припинених) договорів, оскільки вказані рішення є самостійною правовою підставою для укладення нового договору оренди на визначених вказаними рішеннями умовах у встановленому законом порядку, тобто з дотриманням процедури укладення договору оренди. При цьому, відповідач не позбавлений права вимагати укладення відповідного договору у визначений законом спосіб.
Посилання апелянта на лист - довідку КП «Київжитлоспецексплуатація» від 14.01.2015 № 155/1/05-111,в якій останнім зазначається, що договір оренди від 17.09.2008 № 10/3249 станом на 14.01.2015 є чинним - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки, по-перше, спірні правовідносини сторін регулюються законом та умовами укладеного Договору, які підлягають застосуванню при вирішенні спору між сторонами. Висловлена позиція у листі - не є ні правочином у розумінні приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, ні пропозицією до укладення договору у розумінні ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України та не є формою договору у розумінні ст. 639 Цивільного кодексу України, і в сукупності з встановленими обставинами справи не може бути прийнята судом апеляційної інстанції в якості належного та допустимого доказу наявності між сторонами чинних договірних правовідносин оренди по Договору в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Також, суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи встановив, що 26.07.2016 (тобто до прийняття оскаржуваного рішення) відповідачем через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилався зокрема як на підставу відмови у позові на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності щодо заявлених вимог, нормативно обґрунтовуючи довод у цій частині приписами ч. 1 ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Абз. 7 п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17 травня 2011 року N 7 зазначено, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
З огляду на наведені приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки орендні правовідносини є такими, що тривають у часі, і після закінчення строку дії Договору 17.09.2009 у відповідача кожен день виникає обов'язок звільнити орендоване приміщення, тобто відповідне порушення є триваючим у часі, і відповідне право пред'являти вимогу про виселення і повернення орендованого приміщення у позивача виникає кожен день, а тому строк виконання даного зобов'язання виникає у відповідача кожен день. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності станом на момент прийняття рішення не сплив щодо обов'язку відповідача повернути спірне приміщення протягом трьох років, які передували зверненню до суду першої інстанції, і відповідно, підстави для його застосування згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України - відсутні.
При цьому, трирічний строк позовної давності в контексті спірних правовідносин щодо його спливу можливий лише щодо майнових вимог позивача до відповідача, зокрема щодо відшкодування плати за користування майном, тощо, адже строк виконання саме такого зобов'язання пов'язується з конкретною датою.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/9401/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/9401/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/9401/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/9401/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Г.В. Корсакова
Ю.Б. Михальська