23.11.2016 року Справа № 904/5875/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 16/05 від 16.05.2016 року
від відповідача-1: юрисконсульт другої категорії структурного підрозділу апарату управління Служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_2, довіреність № 1690 від 27.10.2016 року
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/5875/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль", м. Київ
до
відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Одеса
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Дніпротехтранс", м. Дніпро
про стягнення 98 760, 00 грн. заборгованості за надані послуги, 2 408, 39 грн. 3% річних, 5 925, 58 грн. інфляційних втрат, 21 875, 10 грн. пені
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Державного підприємства "Одеська залізниця", відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Дніпротехтранс" про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 128 969, 07 грн., з яких: 98 760, 00 грн. основна сума боргу за надані послуги; 2 408, 39 грн. 3% річних; 5 925, 58 грн. інфляційні втрати; 21 875, 10 грн. пеня.
За вказаною позовною заявою ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2016 року порушено провадження у справі № 904/5875/16.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2016 року у даній справі Державне підприємство "Одеська залізниця" замінено його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця".
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/5875/16 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль" заборгованість за надані послуги у сумі 98 760, 00 грн., 3% річних у сумі 2 408, 39 грн., інфляційні втрати у сумі 5 925, 58 грн., пеню у сумі 21 875, 10 грн. та судовий збір у сумі 1 934, 54 грн.; у позовних вимогах до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Дніпротехтранс" відмовлено.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог відносно відповідача-1, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором підряду № ТК22/02 від 23.03.2015 року щодо своєчасної оплати вартості наданих йому послуг з технічного обслуговування блоків систем "Дельта-СУ", факт надання яких позивачем відповідачу-1 підтверджується актами здачі-приймання послуг № 1 від 25.03.2015 року, № 2 від 25.03.2015 року, № 3 від 26.03.2015 року, № 4 від 26.03.2015 року, наявності боргу відповідача-1 за надані послуги у загальній сумі 98 760, 00 грн., передбаченої умовами договору відповідальності за невиконання зобов'язань з оплати наданих послуг у встановлений договором строк у вигляді пені та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. В задоволенні позовних вимог до відповідача-2, який на підставі договору поруки № 23/03/1 від 23.03.2015 року поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати наданих позивачем відповідачу-1 послуг за договором підряду № ТК22/02 від 23.03.2015 року на суму не більше ніж 99 990, 00 грн., а також за сплату боржником штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг, місцевий господарський суд відмовив у зв'язку з припиненням поруки, оскільки позивач не надав доказів звернення позивача з вимогою до відповідача-2 про виконання забезпеченого порукою зобов'язання протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у даній справі норм процесуального права, відповідач-1 просить скасувати прийняте судом рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 зазначає про те, що судом першої інстанції безпідставно не задоволено його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 916/2047/16, яка знаходиться в провадженні господарського суду Одеської області, чим порушено норми ст. 79 ГПК України. Предметом позову у справі № 916/2047/16 є визнання недійсним того ж договору, на підставі якого позивач заявляє вимогу у даній справі про стягнення заборгованості, що, на думку відповідача-1, свідчить про пов'язаність даних справ, а вирішення справи № 916/2047/16 може істотно вплинути на вирішення даної справи. Не задовольнивши клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, місцевий господарський суд прийняв рішення про стягнення заборгованості за договором підряду № ТК22/02 від 23.03.2015 року, дійсність якого оспорюється у справі іншого суду. Також, відповідач-1 посилається на ті обставини, що місцевий господарський суд, розглядаючи справу та зазначаючи про свою правову можливість визнати недійсним повністю чи частково спірний договір, не скористався цим правом та не надав оцінки дійсності спірному договору.
31.10.2016 року до апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про сплату відповідачем-1 заборгованості за спірним договором підряду у сумі 98 760, 00 грн., а також про оплату відповідачем-1 на користь позивача на виконання оскаржуваного рішення суду судового збору у сумі 1 934, 54 грн. До пояснень додані відповідні докази.
Відповідно до наданого позивачем до апеляційного господарського суду 23.11.2016 року відзиву на апеляційну скаргу та пояснень представника позивача у судовому засіданні позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Позивач зазначає, що зупинення провадження у справі до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним договору, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи. Розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, перевірив правомірність договору підряду № ТК22/02 від 23.03.2015 року і надав оцінку всім доказам при стягненні заборгованості по наданим послугам за вказаним договором підряду, тобто підстави для зупинення місцевим господарським судом провадження у даній справі були відсутні. Позивач зазначив про сплату відповідачем-1 на користь позивача на виконання рішення суду у даній справі заборгованості за спірним договором у сумі 98 760, 00 грн. та судового збору у сумі 1 934, 54 грн., а також про те, що 10.10.2016 року господарським судом Одеської області по справі № 916/2047/16 винесено ухвалу, відповідно до якої суд затвердив укладену між позивачем та відповідачем-1 мирову угоду від 10.10.2016 року, провадження у справі припинив.
23.11.2016 року до апеляційного господарського суду надійшла підписана представниками позивача та відповідача-1 заява, якою сторони повідомили суд про досягнення згоди щодо укладення у даній справі мирової угоди від 21.10.2016 року та навели прохання затвердити мирову угоду і припинити провадження у справі. Додатком до заяви є мирова угода від 21.10.2016 року.
Відповідач-2 у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив. Про дату, час та місце проведення судових засідань відповідач-2 повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення відповідачу-2 поштових відправлень, якими останньому направлені в копії відповідні ухвали апеляційного господарського суду (а.с. 47, 50, т. 2).
За наведених обставин неявка відповідача-2 у судові засідання апеляційного господарського суду не перешкоджає перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Апеляційний господарський суд відкладав розгляд апеляційної скарги з 31.10.2016 року на 23.11.2016 року.
У судовому засіданні 23.11.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль" (підрядник) та Державне підприємство "Одеська залізниця" (замовник), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", відокремленим підрозділом якого без статусу юридичної особи є регіональна філія "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи (а.с. 102-180, т. 1), уклали договір підряду № ТК22/02 (на виконання послуг з технічного обслуговування блоків систем "ОСОБА_2 -СУ") (далі - Договір) (а.с. 12-15, т. 1).
Відповідно до п. 1.1. зазначеного Договору підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника на свій ризик і відповідно до умов цього Договору послуги з технічного обслуговування (ТО) блоків системи "Дельта-СУ" згідно додатку №1 та здати результати послуг замовнику, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконані підрядником послуги відповідно до умов цього Договору.
Згідно з п.1.2. Договору підрядник виконує послуги з технічного обслуговування блоків системи "Дельта-СУ" за рахунок власних сил та засобів на суму, яка не перевищує вказану у п. 3.1. Договору.
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що вартість послуг на технічне обслуговування блоків системи "Дельта-СУ" визначається на підставі додатку №1, який є невід'ємною частиною Договору.
Підрядник зобов'язується надати передбачені у Договорі послуги й особисто здати їх результати замовнику (п. 2.1.2. Договору).
Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані підрядником послуги відповідно до умов цього Договору (п. 2.2.1. Договору).
Відповідно до пункту 3.1. Договору сума Договору складає 99 990, 00 грн. з ПДВ 16 665, 00 грн.
Вартість послуг з технічного обслуговування блоків системи "Дельта-СУ" визначена на підставі Додатку №1, який включає всі витрати підрядника (п. 3.2. Договору).
За умовами п. 4.1. Договору розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 120 банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних послуг.
Даний Договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року, а в частині виконання обов'язків - до повного їх виконання сторонами (п.5.1. Договору).
Здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами за актом приймання-передачі наданих послуг з послідуючим оформленням акту приймання-передачі послуг згідно Додатку №3 (п. 6.6. Договору).
Додатком № 1 до Договору є "Найменування та вартість технічного обслуговування блоків системи Дельта-СУ", який включає найменування робіт з технічного обслуговування з зазначенням об'єктів технічного обслуговування, рівня складності та вартості технічного обслуговування по кожному об'єкту (а.с. 16-17, т. 1).
На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач-1 прийняв обумовлені Договором послуги, що підтверджується наступними актами здачі-приймання послуг з технічного обслуговування блоків систем СКПРТ "Дельта-СУ":
№1 від 25.03.2015 року на суму 23 192, 28 грн. (а.с. 20, т. 1)
№2 від 25.03.2015 року на суму 17 587, 32 грн. (а.с. 23, т. 1)
№3 від 26.03.2015 року на суму 15 461, 40 грн. (а.с. 25, т. 1)
№4 від 26.03.2015 року на суму 42 519, 00 грн. (а.с. 27, т. 1)
Загальна вартість наданих позивачем відповідачу-1 послуг за наведеними актами здачі-приймання послуг становить 98 760, 00 грн.
Акти здачі-приймання послуг підписані повноважними представниками позивача та відповідача-1, містять відтиски печаток підприємств.
В силу приписів частини першої статті 193 ОСОБА_3 кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
З огляду на наведені вище правові норми та умови Договору щодо строку оплати вартості наданих послуг (п. 4.1.), а також з огляду на дати підписання актів здачі-приймання наданих послуг, строк оплати вартості наданих позивачем відповідачу-1 послуг за спірним Договором та за спірними актами здачі-приймання наданих послуг у сумі 98 760, 00 грн. на дату звернення позивача з позовом до суду є таким, що настав.
Доказів повного або часткового погашення боргу у зазначеній сумі на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі відповідач-1 не надав до суду першої інстанції, як не надав і заперечень щодо наявності основного боргу за надані послуги у сумі 98 760, 00 грн. та не спростував шляхом надання належних доказів доводи позивача щодо наявності основного боргу у вказаній сумі.
За наведеного, місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 на користь позивача основного боргу у сумі 98 760, 00 грн.
Під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції до матеріалів справи надано докази оплати відповідачем-1 позивачу заборгованості за Договором у сумі 98 760, 00 грн. згідно платіжного доручення № 1949 від 18.10.2016 року (а.с. 41, т. 2). Тобто, відповідач-1 оплатив на користь позивача суму основного боргу за спірним Договором після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина перша статті 199 ОСОБА_3 кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Відповідно до пункту 7.4. Договору за невиконання своїх зобов'язань, передбачених п. 4.1. даного Договору, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
За приписами частини шостої статті 232 ОСОБА_3 кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено частиною першою статті 230 ОСОБА_3 кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Позивач, окрім вимоги про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 основного боргу у сумі 98 760, 00 грн., заявив вимогу про стягнення солідарно з відповідачів на свою користь 3 % річних, розрахованих від суми основного боргу, визначеної окремо за кожним актом здачі-приймання наданих послуг, за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг з 19.09.2015 року по 13.07.2016 року, у сумі 2 408, 39 грн., інфляційних втрат, розрахованих від суми основного боргу, визначеної окремо за кожним актом здачі-приймання наданих послуг, із застосуванням індексів інфляції за жовтень 2015 року - червень 2016 року, у сумі 5 925, 58 грн. та пені, розрахованої від суми основного боргу, визначеної окремо за кожним актом здачі-приймання наданих послуг, за загальний період прострочення зобов'язання з оплати наданих послуг з 19.09.2015 року по 22.03.2016 року та із застосуванням обмеження в розрізі суми боргу за кожним актом щодо періоду нарахування штрафних санкцій (пені), передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, у сумі 21 875, 10 грн.
Місцевий господарський суд, встановивши прострочення оплати відповідачем-1 суми основного боргу та здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені (розрахунок перевірено і апеляційним господарським судом), правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3% річних у сумі 2 408, 39 грн., інфляційних втрат у сумі 5 925, 58 грн. та пені у сумі 21 875, 10 грн.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль" (кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Дніпротехтранс" (поручитель) уклали договір поруки № 23/03/1 (а.с. 33-34, т. 1).
У відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Державним підприємством "Одеська залізниця" (далі іменується "боржник") щодо виконання обов'язків з оплати послуг, наданих кредитором боржнику за Договором підряду № ТК22/02 (на виконання послуг з технічного обслуговування блоків систем "Дельта-СУ") від 23.03.2015 року, укладеним між кредитором та боржником (далі -основний договір), на суму не більше ніж 99 990, 00 грн., а також за сплату боржником штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг за основним договором (п. 1.1. договору поруки).
Відповідно до п. 1.2. договору поруки, у випадку порушення боржником обов'язку з оплати послуг, зазначеного в п. 1.1. цього договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку з оплати послуг за основним договором самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк протягом 5 (п'яти) робочих днів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора (п. 2.1. договору поруки).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016 року, а в частині виконання обов'язків - до повного їх виконання сторонами (п. 3.1. договору поруки).
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
За умовами пункту 3.5. договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Аналіз норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ОСОБА_3 процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання.
Відтак, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Відповідно, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі № 6-53цс14.
Позивач не надав жодних доказів звернення з вимогою до відповідача-2, як того вимагає п. 2.1. договору поруки, протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (до 19.03.2016 року та до 22.03.2016 року за відповідними актами). Звернення позивача до відповідача-2 з позовом до суду мало місце лише 14.07.2016 року.
За таких обставин заявлені позивачем вимоги до відповідача-2 як до поручителя за договором № ТК22/02 від 23.03.2015 року та, відповідно, солідарного боржника не можуть бути задоволені у судовому порядку у зв'язку з припиненням поруки.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні заявлених позивачем вимог до відповідача-2.
Враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище положення законодавства, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що обставини оплати відповідачем-1 на користь позивача основного боргу за Договором після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі не є тими обставинами, які існували на дату прийняття рішення та можуть бути підставою для його скасування.
У разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду відповідач-1 не позбавлений можливості подати до органу, який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, відповідні докази для врахування їх у межах виконавчого провадження.
Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у даній справі у зв'язку з не задоволенням судом першої інстанції клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 916/2047/16. Розгляд господарським судом Одеської області справи № 916/2047/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Контроль" про визнання недійсними договорів підряду, у тому числі спірного Договору, не перешкоджає з'ясуванню місцевим господарським судом відповідних обставин при розгляді даної справи та не є перешкодою для самостійної оцінки доказів у сукупності з метою винесення законного і обґрунтованого рішення.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції, зазначивши у прийнятому ним рішенні, що у межах справи, що розглядається, суд не вбачає перешкод для самостійної оцінки доказів, жодної оцінки доводам відповідача-1 щодо наявності підстав для визнання недійсним спірного Договору, які є підставами позову у справі № 916/2047/16, не надав, що є порушенням у даному випадку норм процесуального права.
Проте, допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не підпадає під ознаки, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК України, тобто не є тим порушенням, яке є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Зі свого боку, апеляційний господарський суд на стадії перегляду оскаржуваного судового рішення, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі до вирішення справи № 916/2047/16, не вбачає підстав самостійно досліджувати питання щодо дійсності спірного Договору, оскільки ухвалою господарського суду Одеської області від 10.10.2016 року у справі № 916/2047/16 затверджено укладену між позивачем та відповідачем-1 мирову угоду та припинено провадження у справі.
Також, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання позивача та відповідача-1 про затвердження укладеної ними у даній справі мирової угоди від 21.10.2016 року та, відповідно, припинення провадження у справі.
ОСОБА_3 процесуального кодексу України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК України щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наведеними у абзаці четвертому пункту 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII ОСОБА_3 процесуального кодексу України".
Відповідно до статті 49 ОСОБА_3 процесуального кодексу України судовий збір, сплачений відповідачем-1 за подання апеляційної скарги, відноситься на відповідача-1.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/5875/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/5875/16 залишити без змін.
Повна постанова складена 28.11.2016 року.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Н.В. Пархоменко
Суддя А.Є. Чередко