Справа № 761/12225/14-ц
Провадження № 2/761/256/2016
23 серпня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Гуменюк А.І.
при секретарях Бешировій Ж.В., Савенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, Українського центру оцінювання якості освіти, про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) 24 квітня 2014 року звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач № 1), Міністерства освіти і науки України (далі - Відповідач № 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Український центр оцінювання якості освіти, про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2014р. № 241-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти»; поновлення на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти; солідарне стягнення із Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.
Згідно заяви, поданої на адресу суду 21 липня 2014 року, крім раніше пред'явлених позовних вимог, просила також суд ухвалити судове рішення, яким визнати її звільнення незаконним без наказу Міністерства освіти і науки України та без наказу Українського центру оцінювання якості освіти, солідарно стягнути із Відповідачів № 1 та № 2 та Українського центру оцінювання якості освіти на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Крім того, згідно заяви від 12 листопада 2015 року, Позивачем також притягнуто до участі у справі Український центр оцінювання якості освіти в якості відповідача (далі - Відповідач № 3) та згідно якої вона просила суд також ухвалити судове рішення, яким визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача № 1 про її звільнення з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти; визнати її звільнення незаконним без наказу про звільнення Міністерства освіти і науки України та без наказу про звільнення Українського центру оцінювання якості освіти, поносити на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти та солідарно стягнути із Відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Крім того, згідно заяви від 16 червня 2016 року, представник Позивача уточнив позовні вимоги в частині щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, просив суд ухвалити судове рішення, яким стягнути солідарно із Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України та Українського центру оцінювання якості освіти на користь Позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу у період із 24 березня 2014 року по 16 червня 2016 року у розмірі 293 055, 64 грн.
Позовні вимоги з урахуванням уточнень, обґрунтовані тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 241-р від 23.03.2014р. її було звільнено з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 частини першої статті 41 Кодекс законів про працю України). Вказує, що підставою звільнення Відповідачем № 1 обрано одноразове грубе порушення трудових обов'язків, але її не повідомлено про яке саме одноразове грубе порушення йдеться, в яку дату воно здійснено, яку регламентуючу норму порушено - які саме трудові обов'язки вона порушила та чим передбачено, що ці трудові обов'язки вказані як саме її (як посадової особи) трудові обов'язки, не зазначено у чому виражається саме одноразовість та грубість невідомо якого порушення. Вважає, що оскільки підставою звільнення обрано одноразове грубе порушення трудових обов'язків, а фактично їй закидається, як порушення, кілька спірних наказів. Тим самим, фактично її звільнення проведено за кілька порушень, у зв'язку з чим звільнення з формулюванням «за одноразове грубе порушення», на її думку, є перевищенням Відповідачами меж своїх повноважень. Крім цього, зазначає, що Відповідачами порушено вимоги щодо порядку звільнення. Зокрема, було порушено: Порядок розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затверджений Постановою КМУ від 11.04.2014р. № 298; параграф 8 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою КМУ від 18.07.2007р. № 950; пункт 8 Положення «Про Український центр оцінювання якості освіти», затвердженого постановою КМУ від 31.12.2005р. № 1312. Внаслідок безпідставного та протиправного порушення її прав, остання просить також стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, Українського центру оцінювання якості освіти середню заробітну плату за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.
У судовому засіданні з урахуванням поданих заяв про уточнення, представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
У судовому засіданні представник Відповідача № 1 заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Міністра освіти і науки директора Українського центру оцінювання якості освіти. В обґрунтування своєї пропозиції щодо доцільності звільнення Позивача із займаної посади зазначено, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду директора Українського центру оцінювання якості освіти допустила дії, які мають всі ознаки грубого порушення чинного законодавства України, та які підтверджуються Актом комісії перевірки фактів дотримання вимог законодавства від 21.03.2014р., зокрема, залучення працівників Українського центру оцінювання якості освіти до роботи у вихідні та святкові дні. Крім того, зауважила, що проведеною перевіркою також встановлено факти безпідставного прийняття Позивачем на роботу працівника, який не відповідає кваліфікаційним вимогам. Тим самим, зауважила, що оскільки Позивачем допущено неодноразове грубе порушення трудового законодавства, зокрема, як в частині залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні, так і в частині щодо безпідставного прийняття на роботу працівника, який не відповідає кваліфікаційним вимогам, вважає, що Позивача було звільнено з роботи на законних підставах. Крім того, в частині щодо солідарного стягнення середнього заробітку, також заперечувала, мотивуючи тим, що Позивач перебувала у трудових відносинах саме із Відповідачем № 3 і, що Відповідач № 1 наділений лише правом призначення Позивача на посаду та її звільнення з посади. З вищевикладених обставин просила суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник Відповідача № 2 також заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що у межах повноважень Міністром освіти і науки України було видано наказ від 18.03.2014р. № 110-К «Про перевірку дотримання вимог законодавства», яким було ініційовано проведення перевірки фактів порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 і, що за результатами перевірки діяльності Українського центру оцінювання якості освіти був складений акт за підписами всіх членів комісії та директора центру. Зауважив, що в акті зазначені численні порушення вимог законодавства, у зв'язку з чим, члени комісії в акті перевірки зазначили про необхідність клопотати перед Кабінетом Міністрів України про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Зокрема, під час проведення перевірки встановлено безпідставне та з порушенням передбаченого законодавством порядку залучення працівників Центру до роботи у вихідні та святкові дні у період з червня 2013 року по лютий 2014 року, що є грубим порушенням. Крім того, зауважив, що комісією також встановлено суттєві порушення з боку Позивача при прийнятті на роботу осіб, кваліфікаційні характеристики яких не відповідали кваліфікаційним вимогам, зокрема, працівника на ім'я ОСОБА_2., який спочатку, згідно наказу Позивача від 09 вересня 2013 року, обіймав посаду провідного спеціаліста наукового забезпечення та якого, згодом, наказом Позивача від 25 лютого 2014 року, було переведено на посаду провідного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення, та яким, в ході проведення перевірки, було повідомлено, що він виконував обов'язки водія, а не обов'язки, передбачені його посадовими інструкція за посадами, які він обіймав. При цьому також зауважив, що на час переведення, вказаний працівник не мав вищої освіти та досвіду у галузі тестології чи освітніх вимірювань. При цьому підтвердив, що дійсно Позивач була звільнена без відповідного наказу Відповідача № 2, проте, вважає, що відсутність дублюючого наказу є лише підставою для притягнення посадових осіб кадрової служби Відповідача № 2 до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, але не є підставою для скасування розпорядження про звільнення Позивача та визнання її звільнення незаконним. Тим самим, оскільки звільнення Позивача відбулося в межах та у спосіб, передбачений законодавством, просив суд у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні представник Відповідача № 3 також заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи тим, що на його думку, викладені Позивачем факти не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Зокрема, зауважив, що Позивачем у заяві про уточнення позовних вимог допущено декілька арифметичних помилок при підрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, зауважив, що позовні вимоги в частині щодо відсутності наказу Відповідача № 3 про звільнення Позивача не відповідають фактичним обставинам, оскільки такий наказ видавався, а також зауважив, що із наказом від 24.03.2014р. № 81, Позивач була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис у графі «із наказом ознайомлена». Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши показання, в якості свідка, ОСОБА_1, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до пунктів 1, 8 Положення про Український центр оцінювання якості освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1312 «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» (далі - Положення), Український центр оцінювання якості освіти - є бюджетною установою, що належить до сфери управління МОН.
Центр очолює директор, який призначається на посаду за поданням МОН і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено в судовому засіданні, на посаду директора Центру ОСОБА_1 була призначена 11 січня 2011 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 січня 2011р. № 6-р, наказу Міністерства освіти і науки України від 05 січня 2011 року № 21-к та наказу Центру оцінювання якості освіти від 11 січня 2011року № 16 - ОК.
З матеріалів справи вбачається, що Міністр освіти і науки України, керуючись абзацом першим пункту 9 Положення про Український центр оцінювання якості освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1312, вніс на розгляд Уряду пропозицію від 21.03.2014р. № 1/10-636 стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти, за результатами розгляду якого Прем'єр - міністром України внесено на розгляд Кабінету Міністрів України подання № 10293/0/1-14 від 23.03.2014р. про звільнення Позивача з посади директора Центру, яке в подальшому підтримане Урядом, в результаті чого було видане оскаржуване розпорядження від 23.03.2014р. № 241-р.
В обґрунтування своєї пропозиції щодо доцільності звільнення Позивача із займаної посади, Міністром освіти і науки України зазначено що ОСОБА_1 на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти допустила дії, які мають всі ознаки грубого порушення керівником підприємства та підтверджуються Актом перевірки фактів дотримання вимог законодавства директором Українського центру оцінювання якості освіти ОСОБА_1, складеним 21.03.2014р. (далі акт перевірки), яким, зокрема встановлено факти порушення директором Українського центру оцінювання якості освіти ОСОБА_1 вимог законодавства, а саме, залучення працівників Центру до роботи у вихідні та святкові дні, а також порушення чинного законодавства в частині щодо безпідставного прийняття на роботу працівника, який не відповідав кваліфікаційним вимогам.
За результатом виявлення фактів порушення вимог законодавства з боку директора Українського центру оцінювання якості освіти ОСОБА_1 та у відповідності до статті 147 КЗпП України, внесено клопотання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до статті 41, п. 1 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року визначено, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судом необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалось при звільнені ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Таким чином, при звільненні особи за п. 1 ст. 41 КЗпП України є обов'язковим наявність таких фактів (складових), як одноразовість грубого порушення трудових обов'язків, дані порушення мають бути грубі і завдання таким порушенням (чи можливість завдання) шкоди. При цьому, найбільш ґрунтовним аргументом в даному випадку буде доведення причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим одноразовим порушенням трудових обов'язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення.
Згідно з позицією Верховного суду України, яка була викладена в Ухвалі від 21 липня 2010 р., характер проступку та обставини, за яких його вчинено, не свідчать про те, що таке порушення трудових обов'язків є грубим.
Аналізуючи положення ст. 41 КЗпП України, звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених для їх застосування.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України звільнення є одним із заходів стягнення за порушення трудової дисципліни. Відповідно до ст.ст. 139, 140, 142 КЗпП України та п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.071984р. № 213 (далі Типові правила), порушення трудової дисципліни визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Отже, порушення трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання працівником визначених його трудовою функцією обов'язків та не ставиться законодавцем у залежність від форми трудового договору.
Статтею 149 КЗпП України встановлений порядок застосування дисциплінарних стягнень, відповідно до якого, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Допитана в суді, як свідок, Позивач показала, що із актом перевірки її було ознайомлено 21 березня 2014 року о 16.00 годині, тобто, за декілька хвилин до закінчення робочого дня і, що при цьому їй не було повідомлено у якій проміжок часу вона може надати свої пояснення на акт перевірки. Зауважила, що на наступний день, 22 березня 2014 року, відділ кадрів не працював, оскільки це був вихідний день, проте через пробне тестування, цей день був для неї робочим днем, в який вона надала свої пояснення на акт перевірки, разом з тим, вже 24 березня 2014 року, у понеділок, її було ознайомлено із розпорядженням Відповідача № 1 від 23 березня 2014 року про її звільнення. При цьому зауважила, що наказ про її звільнення Відповідач № 2 не видавав. Заперечувала викладені в акті перевірки обставини, мотивуючи тим, що наказ про роботу у вихідні дні був завжди із обґрунтуванням компетентних осіб, якими ставилося питання щодо роботи у такі дні та погоджувалися із юристом Центру. При цьому вона також зауважила, що згідно календарного плану роботи Центру, якого вона неухильно дотримувалася, також була передбачена робота у вихідні дні, у тому числі, через проблеми із технічним обладнанням. Тому вважає своє звільнення незаконним.
Аналізуючи норми КЗпП України, у справі, в якій оспорюється незаконне звільнення, суд вважає, що саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. При цьому, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
В ході розгляду справи стороною Відповідачів не було доведено факту саме одноразового грубого порушення ОСОБА_1 трудових обов'язків, а також причинно-наслідкового зв'язку між одноразовим порушенням трудових обов'язків і шкідливими наслідками, які спричинило або могло спричинити це порушення.
При цьому, як вбачається із акту перевірки, порушення, які сторона Відповідачів вважає одноразовим грубим порушенням, мають системний характер, оскільки актом перевірки встановлено, що залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні відбувалося у період, починаючи із червня 2013 року і по лютий 2014 року. Крім того, в частині щодо прийняття на роботу працівника, кваліфікаційні характеристики якого не відповідали кваліфікаційним вимогам, дії Позивача також мають системний характер, оскільки наказом Позивача від 03 вересня 2013 року ОСОБА_2. був переведений на посаду провідного спеціаліста відділу наукового забезпечення Центру, а наказом Позивача від 25 лютого 2014 року, він був переведений на посаду провідного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення. При цьому також вбачається, що в акті перевірки відображено вчинення Позивачем дисциплінарного проступку, строк притягнення за який завершився на момент його виявлення, чим порушено вимоги статті 148 КЗпП України.
Таким чином, прийняття рішення про звільнення Позивача фактично відбулось у спосіб та на підставах, які не передбачені конкретно п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Вказані дії, на думку суду, є порушенням трудових прав Позивача. Крім цього, з викладених висновків в акті перевірки не можна достовірно встановити наявність відповідальності Позивача та порушення нею умов трудового законодавства та розміру завданої шкоди, а отже Відповідачами не доведена правильність формулювання причин звільнення Позивача.
При цьому, припиняючи трудовий договір із Позивачем з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України, Відповідач № 2, як уповноважений орган, наказ про звільнення Позивача не видав.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно наказу Відповідача № 3 від 24 березня 2014 року № 81о/с «Про звільнення ОСОБА_1.», Позивача було звільнено з посади директора Центру згідно розпорядження Відповідача № 1 від 23 березня 2014 року № 241-р.
При цьому а ні розпорядження Відповідача № 1, а ні наказ Відповідача № 3 не містять дати, з якої Позивач повинна була бути звільненою з роботи, тому відсутність наказу Відповідача № 2 про звільнення Позивача з роботи за вище викладених обставин дає підстави суду також задовольнити позов в частині щодо визнання звільнення Позивача з цих підстав незаконним.
Крім того, судом також встановлено, при звільненні, Позивача було позбавлено можливості надати письмові пояснення. Оскільки із матеріалів справи вбачається, що свої пояснення Позивач надала від 22 березня 2014 року, проте, у Відповідача № 2 їх було зареєстровано лише 24 березня 2014 року, в день коли Позивач вже була звільнена з роботи.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.
При цьому судом встановлено, що оспорюване розпорядження Відповідачем № 1 було прийнято на позачерговому засіданні Кабінету Міністрів України 23 березня 2014 року, у вихідний для Позивача день, із яким Позивача було ознайомлено 24 березня 2014 року, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки звільнення Позивача є незаконним з вищевикладених підстав, вона підлягає поновленню на роботі з 24 березня 2014 року.
Крім того, Чинним законодавством передбачена особлива процедура призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, які полягають у необхідності погодження даного питання з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 № 818 «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203», затверджено Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок).
Даний Порядок визначає процедуру погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих держадміністрацій призначення на посаду та звільнення з посади (крім звільнення за власним бажанням) керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - підприємство), крім керівників підприємств, установ, організацій Збройних Сил та інших військових формувань, МВС, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу ( п.1 Порядку).
За змістом п. 4 Порядку, пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади погоджується:
керівника підприємства, яке зареєстроване на території м. Києва - з головою Київської міської держадміністрації;
Згідно п. 5 Порядку, голова місцевої держадміністрації під час розгляду пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства враховує усні чи письмові пояснення особи, що звільняються.
За дорученням голови місцевої держадміністрації пропозиція керівника центрального органу виконавчої влади щодо призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства розглядається в галузевому структурному підрозділі місцевої держадміністрації, який готує відповідні пропозиції.
Пропозиції галузевого структурного підрозділу місцевої держадміністрації та висновок голови місцевої держадміністрації про результати проведеної співбесіди зазначаються у картці погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства, яка складається за формою згідно з додатком.
Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, місцезнаходженням Відповідача № 3 було: м. Київ, вул. Чорновола, 24, тобто на території Київської міської державної адміністрації.
Разом з тим, відповідного погодження від Голови Київської міської державної адміністрації на звільнення Позивача із займаної посади Відповідачем № 1 не отримувалося. При цьому, під час розгляду справи в суді, сторона Відповідачів заперечувала що звільнення Позивача підпадає під дію зазначеної постанови, проте, вказану позицію сторони Відповідачів, суд оцінює критично, оскільки вона спростовується вищевказаним Порядком.
Таким чином, звільнення Позивача, у тому числі, відбулось без погодження із Головою Київської міської державної адміністрації, чим порушено встановлену процедуру звільнення.
При цьому, вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, перевіривши розрахунки сторони Позивача, суд вважає за необхідне задовольнити їх частково та стягнути із Відповідача № 3 на користь Позивача компенсацію за час вимушеного прогулу, тобто з 24 березня 2014 року по день ухвалення рішення в сумі 283 692 грн. 84 коп., яка розрахована відповідно до довідки Відповідача № 3 № 02-20-15/603, виходячи з наступного: (середньоденна заробітна плата за період з 01.01.2014р. по 28.02.2014р. = 468,14 грн. х 606 (загальна кількість днів вимушеного прогулу з 24.03.2014р. по 23.08.2016р.) = 283 692,84 грн.
При розрахунку середнього заробітку, суд використовував лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового законодавства". Так, відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих - робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
За таких обставин, присуджений на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 283 692,84 грн., підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Крім того, Позивач просить суд ухвалити судове рішення, яким скасувати оспорювань нею розпорядження Відповідача № 1. Позов в цій частині задоволенню не підлягає, з таких підстав.
За змістом частин 1, 3, 7 та 8 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Акт Кабінету Міністрів України, визнаний Конституційним Судом України таким, що відповідає Конституції України, внаслідок внесення змін до Конституції України стає неконституційним.
Акт Кабінету Міністрів України може бут оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
З огляду на викладене, оскільки такий спосіб захисту, яка скасування судом розпорядження Кабінету Міністрів України діючим законодавством не передбачений, позов в цій частині є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.
Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
В ході судового розгляду справи, стороною Позивача належним чином не обґрунтовані позовні вимоги в частині щодо солідарного стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, у зв'язку з чим вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Крім того, виходячи із вимог статті 88 ЦПК України, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на користь держави із Відповідача № 2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., із Відповідача № 3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 836 грн. 92 коп. та із Міністерства юстиції України, як представника Відповідача № 1, на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.
При цьому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судового рішення в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти з 24 березня 2014 року та в частині щодо присудження заробітної плати у межах платежу за один місяць.
З урахуванням викладеного, на підставі статті 43 Конституції України, ст. ст. 41, 95, 147, 148, 149 Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України», керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, Українського центру оцінювання якості освіти, про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - з а д о в о л ь н и т и частково.
Визнати незаконним розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року № 241-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти».
Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти.
Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти (Код ЄДРПОУ 34187201) з 24 березня 2014 року.
Стягнути із Українського центру оцінювання якості освіти (Код ЄДРПОУ 34187201) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) кошти у розмірі 283 692 (двісті вісімдесят три тисячі шістсот дев'яносто два) гривні 84 коп. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - в і д м о в и т и.
Стягнути із Міністерства юстиції України (Код ЄДРПОУ 00015622) користь держави судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривню 20 коп.
Стягнути із Українського центру оцінювання якості освіти (Код ЄДРПОУ 34187201) на користь держави судовий збір у розмірі 2 836 (дві тисячі вісімсот тридцять шість) гривень 92 коп.
Стягнути із Міністерства освіти і науки України (Код ЄДРПОУ 38621185) користь держави судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривню 20 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Українського центру оцінювання якості освіти з 24 березня 2014 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.