04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/8452/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тищенко А.І.
Коротун О.М.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 15.11.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року
по справі № 910/8452/16 (суддя: Чебикіна С.О.)
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА»
до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»
про відшкодування шкоди в порядку регресу 8 066,58 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» 8 066,58 грн. страхового відшкодування та 1 378 грн. судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/8452/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», розгляд справи № 910/8452/16 призначено на 15.11.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.11.2016 року у зв'язку з перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тищенко А.І., Коротун О.М. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року справу № 910/8452/16 прийнято до провадження у визначеному складі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 15.11.2016 року представник ПрАТ «Київський страховий дім» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі. Представник відповідача просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» у судове засідання 15.11.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 15.11.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши наявні в справі матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати виходячи з наступного.
Як вбачається з довідки Відділу державтоінспекції ХМУ ГУМВС України в Харківській області та постанови Дзержинського районного суду м. Харкова, 02.10.2014 року в м. Харкові, по вул. Ак. Ляпунова - пр. Леніна, ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не впевнився, що це буде безпечно та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2. Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2.
Постановою Дзержинського районного суду Харківської області ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього штраф.
Пошкоджений автомобіль був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №06/6757411/2107/14 від 10.06.2014 року.
Відповідно до рахунку №Ч5-00000068 від 07.10.2014 року, вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП склала 16 999,00 грн.
Як вбачається з страхового акту від 07.11.2014 року, позивачем встановлено факт настання страхового випадку та вирішено виплати страхове відшкодування на загальну суму 16 503,53 грн. Зазначені кошти в розмірі 16 503,53 грн. позивачем було виплачено страхувальнику, що підтверджується платіжним дорученням №0050457 від 10.11.2014 року.
З матеріалів справи також вбачається, що у відповідності до полісу № АІ/1598122 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу "Great wall Hover", д.н. НОМЕР_3, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди. Вказаним договором передбачено ліміт відповідальності за шкоду завдану майну у розмірі 50 000,00 грн. та франшизу у розмірі 1000,00 грн.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідачем добровільно було частково відшкодовано позивачу 8 436,95 грн.
У зв'язку з частковим погашенням регресної вимоги за стягненням решти суми страхового відшкодування в розмірі 8 066,58 грн. позивач звернувся до суду.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що страхувальнику було виплачене страхове відшкодування в розмірі 16 503,53 грн. Натомість, відповідач виплатив страхове відшкодування в порядку регресу лише 8 436,95 грн. Не сплаченою залишилась сума в розмірі 8 066,58 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідності до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, суд першої інстанції послався на пункт 22.1 статті 22 та статтю 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якими передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи та відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.
Натомість, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що відповідно до звіту з визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ автомобіля НОМЕР_2 на момент 05.10.2014 року складає 0,53, тобто 55%.
На переконання колегії суддів позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування, а саме - щодо застосування до таких правовідносин положень ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки, відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки, відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки: по-перше, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди; по-друге, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що перехід права вимоги за наведеними нормами права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування») слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: по-перше, право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; по-друге, регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Крім того, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема, виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України).
Зважаючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - ПрАТ «Страхова компанія «Провідна», виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування, отримав від останнього права кредитора, а не регресу до ПрАТ «Київський страховий дім», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля НОМЕР_1 перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до ПрАТ «Київський страховий дім», оскільки, за договором страхування відповідальності (Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Відповідно до підпункту б) п. 7.39 вказаної Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Так, у відповідності до звіту № 98-D/20/1 від 20.11.2014 року з визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ на момент 05.10.2014 року, складеного ТОВ «Експертум-АВЕ» на замовлення відповідача, коефіцієнт фізичного зносу для складових КТЗ становить 0,53.
Відтак, застосувавши значення вказаного коефіцієнта для нових складників, які підлягають заміні при ремонті автомобіля НОМЕР_2, калькуляції від 29.01.2015 року № 712-1287, вартість матеріального збитку, що прирівнюється до вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, склала 9 436,95 грн. Окрім того, з указаної суми відповідачем було вирахувано 1000,00 грн. франшизи, передбаченої полісом АІ/1598122.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, враховуючи зазначені обставини, умови полісу № АІ/1598122 та положення чинного законодавства, відповідач обґрунтовано та правомірно відшкодував позивачу 8 436,95 грн., а тому у позивача відсутні обґрунтовані підстави щодо стягнення з відповідача додатково 8 066,85 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України «Про страхування», а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.
При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку, у відповідності до спеціального законодавства, страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. №6-49цс14 та від 02.12.2015 р. №6-691цс15).
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позов ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» до ПрАТ «Київський страховий дім», стягнувши з відповідача 8 066,85 грн. На переконання колегії суддів, позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому у позові слід відмовити.
У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/8452/16 - скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/8452/16 - задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року у справі № 910/8452/16 - скасувати.
3. Прийняти по справі № 910/8452/16 нове рішення суду, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 8 066,58 грн. - відмовити.
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 25; код 23510137) на користь приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41; код 25201716) 1515,80 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
5. Видачу відповідного наказу по справі № 910/8452/16 доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/8452/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді А.І. Тищенко
О.М. Коротун