Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" листопада 2016 р.Справа № 922/3067/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури (м. Дергачі, Харківська обл.) в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (м. Харків)
до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (смт. М. Данилівка, Харківська обл.), 2. Дергачівської районної державної адміністрації (м. Дергачі, Харківська обл.)
про визнання недійсним договору та повернення ділянки
за участю представників сторін:
прокурор - Горгуль Н.В. (сл.посвідчення №036152 від 29.10.2015 року);
позивача - Тимошенко Г.Ю. (дов. №01-53/9619 від 30.12.15 року);
1-го відповідача (ФОП ОСОБА_2) - ОСОБА_1 (дов.б/н від 08.11.2016 року);
2-го відповідача (Дергачівської районної державної адміністрації) - Ярова Л.Л. (довіреність №01-49/200 від 18.01.2016)
Керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 та Дергачівської районної державної адміністрації, в якій просить суд:
1) визнати незаконним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №875 від 16.10.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2";
2) визнати недійсним договір оренди землі від 16.10.2007, укладений між Дергачівською райдержадміністрацією і ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), зареєстрованого в Харківській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040869300001.
3) зобов'язати повернути ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) земельну ділянку водного фонду загальною площею 15,3049 га (кадастровий номер НОМЕР_2), в тому числі: під водою - 7,7814 га, під технічними гідроспорудами - 0,2301 га, пасовища - 7,0206 га, під чагарники - 0,2728 га на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що водне господарство не тотожне рибному господарству, а отже, станом на 2007 рік, 2-й відповідач не мав повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у користування 1-го відповідача.
В відзиві на позовну заяву представник 2-го відповідача (Дергачівської РДА) (вх.№37205 від 07.11.2016) вважає позовну заяву необґрунтованою, посилаючись на пропущення прокурором строку позовної давності, також вказує на те, що основне цільове призначення земельної ділянки невідривно пов'язане з категорією землі, а категорію землі районна державна адміністрація не змінювала. Крім того, представник відповідача посилається на те, що розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації видано 16.10.2007, а зміни набули чинності з 01.01.2013, тому районна державна мала повноваження на розпорядження цими землями в 2007 році.
09.11.2016 року до канцелярії суду (вх.№37817) від прокурора надійшли письмові пояснення, в яких останній підтримав позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, строк позовної давності не порушено, оскільки прокуратурі стало відомо про порушення вимог земельного законодавства в 2016 році.
09.11.2016 року до канцелярії суду (вх.№37808) від представника 1-го відповідача (ФОП ОСОБА_2) надійшла заява про застосування строку позовної давності.
10.11.2016 року до канцелярії суду від 1-го відповідача (ФОП ОСОБА_2) надійшли відзив на позовну заяву (вх.№38354) та пояснення у справі (вх.№38353), в яких 1-й відповідач зазначив, що прокурором не обґрунтовано підстави представництва інтересів Держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та не викладено підстави неспроможності ХОДА представляти свої інтереси самостійно (відсутність фінансування та сплати судового збору, невжиття заходів посадовими особами ХОДА у даному питанні тощо), не вжито заходів щодо встановлення винних осіб, які на думку прокурора не вжили відповідних заходів (встановлені прокурором та стали підставою для представництва прокурором інтересів держави). Крім того, 1-й відповідач вважає, що в даному випадку прокурором не доведено кому та яку шкоду, її розмір в тому числі та натуральне вираження, заподіяно внаслідок "нібито" протиправних дій Дергачівської районної державної адміністрації та в чому дана шкода полягає. 1-й відповідач також зауважив, що прокурором не надано доказів порушення вимог діючого на той час законодавства, які були б підставою для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки. Крім того, 1-й відповідач зазначив, що тільки після набрання чинності з 01.01.2013 Закону України від 06.09.2012 № 5245 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та направлення Державним агентством водних ресурсів України всім обласним та районним державним адміністраціям роз'яснень стосовно визначення їх повноважень повноваження щодо розпорядження землями водного фонду частково почали здійснювати обласні державні адміністрації. Отже, враховуючи, що закон не має зворотної сили у часі, районна державна адміністрація мала на той момент повноваження на розпорядження цими землями водного фонду, а тому підстави для задоволення позовних вимог прокурора відсутні.
В судовому засіданні 10.11.2016 року було оголошено перерву до 14 листопада 2016 року о 11:00 год.
Ухвалою господарського суду від 14.11.2016р., за клопотанням 1-го відповідача, продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку ст. 69 ГПК України, до 28.07.2015 року.
В судовому засіданні 21.11.2016 року прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні 21.11.2016 року підтримав позов прокурора, та просив суд задовольнити його.
Представник 1-го відповідача (ФОП ОСОБА_2) в судовому засіданні 21.11.2016 року підтримав свій відзив, проти позову заперечував.
Представник 2-го відповідача (Дергачівської районної державної адміністрації) в судовому засіданні 21.11.2016 року підтримав свій відзив, проти позову заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації 16.10.2007 №875 (а.с. 14) передано ФОП ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 15,3049 га, в тому числі: під водою - 7,7814 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2301 га, пасовища - 7,0206, під чагарниками - 0,2728 га на території Дергачівської міської ради за межами населеного пункту для товарного риборозведення строком на 25 років.
На підставі вказаного розпорядження, 16.10.2007 р. між Дергачівською районною державною адміністрацією (позивач, орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (1-й відповідач, орендар) укладено договір оренди вказаної земельної ділянки (далі - договір, а.с. 15), який зареєстровано 17.01.2008 за №040869300001 Харківською регіональною філією ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах".
Відповідно до п.1 договору, орендодавець на підставі розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації 16.10.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2" надає, а орендар приймає в платне користування земельну ділянку водного фонду для товарного риборозведення, яка знаходиться на території Дергачівської міської ради, за межами населеного пункту.
Прокурор вважає, що розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації 16.10.2007 №875 "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2," на підставі якого укладено спірний договір оренди з ФОП ОСОБА_2, винесене поза межами повноважень 2-го відповідача, у зв'язку з чим прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання незаконним зазначеного розпорядження, визнання недійсним спірного договору та повернення спірної земельної ділянки.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно з п.2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", державна адміністрація здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які входять до системи органів виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на 16.10.2007 р.)(далі - ЗК України), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
Згідно з ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.
Водночас, ч. 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 3 та 7 цієї статті.
Прокурор та позивач вважають, що у законодавстві поняття "водне господарство" та "рибне господарство" різняться за змістом, а тому передбачають різні види господарської діяльності, у зв'язку з чим, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, 1-й відповідач не мав повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у користування 2-го відповідача. Такі повноваження, на думку прокурора та позивача, належать обласній державній адміністрації, тобто, позивачу.
Проте, суд не може погодиться із зазначеними висновками прокурора та позивача, виходячи з наступного.
Суд зазначає, що ані Земельний кодекс України, ані Водний кодекс України (на момент виникнення спірних правовідносин) не містили визначень понять "водне господарство" та "рибне господарство".
В той же час, поняття "водне господарство" визначене у Концепції розвитку водного господарства України, затвердженій постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: це - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Тобто, завданням водного господарства є, зокрема, забезпечення потреб народного господарства у водних ресурсах.
Водночас, поняття "рибне господарство", визначене у п. 1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 № 1192 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого, - це галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.
Отже, рибне господарство є галуззю народного господарства, забезпечення якого водними ресурсами є завданням водного господарства.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що водне та рибне господарства, співвідносяться один з одним, як загальне та часткове, тобто водне господарство включає в себе рибне господарство, а останнє не може існувати окремо від першого.
Вищевикладену позицію підтверджує також наступне.
Відповідно до преамбули та ст. 1 Водного кодексу України (в редакції станом на 16.10.2007 р.), водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. Водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території; використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
Отже, водні ресурси (які забезпечуються саме водним господарством) можуть використовуватись, зокрема, для рибництва.
За таких обставин, позиція прокурора та позивача про те, що, станом на на 2007 рік, надання земельної ділянки для рибгосподарських потреб відносилось до повноважень обласної державної адміністрації є помилковою та спростовується вищевикладеним.
Суд також зазначає, що посилання прокурора у позові на Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" є недоречним, оскільки вказаний закон був прийнятий у 2011 році, тобто, на момент виникнення спірних правовідносин цей закон не існував.
Враховуючи викладене, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства, 2-й відповідач під час винесення спірного розпорядження діяв у відповідності до діючого на той час законодавства.
Отже, підстави для визнання незаконним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №875 від 16.10.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2", відсутні.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 16.10.2007, укладеного між Дергачівською райдержадміністрацією і ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), зареєстрованого в Харківській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040869300001, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди, суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду, згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України, з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це, судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а, отже, й дійсність укладеного договору, що оспорюється.
Дослідивши умови договору оренди земельної ділянки від 16.10.2007, укладений між Дергачівською райдержадміністрацією і ФОП ОСОБА_2, суд зазначає, що умови цього договору оренди та порядок його укладення повністю відповідають положеннями земельного законодавства та не суперечить їм.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що суд визнав розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №875 від 16.10.2007 "Про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2", таким, що було прийняте у відповідності до діючого на той час законодавства, підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 16.10.2007, укладеного між Дергачівською райдержадміністрацією і ФОП ОСОБА_2, зареєстрованого в Харківській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040869300001, відсутні.
Крім того, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно, внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, суд наголошує, що, навіть, якщо б Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області (органом виконавчої влади) й були б допущені при прийнятті її головою спірного розпорядження, вони все одно не могли б бути підставою для позбавлення землекористування 1-го відповідача у справі, який не вчиняв жодних порушень та не знав і не міг знати про вірогідність певних порушень з боку 2-го відповідача при прийнятті її головою спірних розпоряджень.
Враховуючи викладене, вимога про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку водного фонду на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації також підлягає відхиленню як похідна від вимог про визнання незаконним спірного розпорядження та визнання недійсним спірного договору.
За таких підстав, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Оскільки судом, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, та відмовлено у позові в повному обсязі, підстави для застосування строків позовної давності відсутні.
Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.11.2016 р.
Суддя Г.І. Сальнікова