"21" листопада 2016 р.Справа № 916/2469/16
за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів: 1. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси; 2. Фермерського господарства "ВЕСТА-ЮГ"
про визнання недійсним договору
Суддя Літвінов С.В.
Представники:
Прокурор: Риженко М.Ю. - посвідчення №033852 від 15.06.2015р.;
Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №220/770/д від 25.12.2015р.;
Від відповідача1: ОСОБА_2 - довіреність №129 від 21.01.2016р.;
Від відповідача2: ОСОБА_3 - довіреність №б/н від 01.09.2016р.;
СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі, якою є Міністерства оборони України до відповідачів: 1. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси; 2. Фермерського господарства "ВЕСТА-ЮГ" про визнання недійсним договору №1-2014 від 04.08.2015, укладений між квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси та фермерським господарством «Веста-Юг про вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальшої реалізації, випасу худоби та заготівлі сіна.
Ухвалою суду від 12.09.2016 року порушено провадження у справі № 916/2469/16 та призначено справу до розгляду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2016р. строк розгляду справи продовжено до 23.11.2016р. відповідно до ст. 69 ГПК України.
Відповідачі надали відзив на позов відповідно якого просять суд відмовити прокурору в задоволені позовних вимог з підстав викладених у відзивах.
17.10.2016р. відповідач 2 звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання відповідача 2 суд вважає його необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства тому відмовляє в задоволені цього клопотання.
В судовому засіданні 21.11.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив наступне.
Статтею 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також: у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням), брати участь у розгляді справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також: вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року за № 3-рп99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств "з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Відповідно до вимог ст. 13 Земельного кодексу України, ст.ст. 9, 14 Закону України „Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
Поряд із цим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п.1 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, п. 44 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» (далі - Положення) і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Самовільне використання сторонніми особами земельних ділянок, що належать до земель оборони, укладення незаконних договорів щодо земельних ділянок вказаної категорії спричиняє шкоду інтересам держави та порушує права держави в особі Міністерства оборони України.
04.08.2014 між КЕВ м. Одеси (Сторона-1) та фермерським господарством «Веста-Юг» (далі - ФГ «Веста-Юг», Сторона-2) укладено договір №1-2014 відповідно до умов якого з метою організації співпраці між Сторонами і з метою залучення додаткових джерел фінансування та відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», Сторони за цим Договором домовилися про вирощування сільськогосподарських культур, які надані Стороні - 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони - 2 діяти, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація, випасу худоби та ^ заготівлі сіна (далі - договір №1-2014).
У подальшому, до договору №1-2014 укладено додаткову угоду №1 від 23.03.2015 та додаткову угоду №2 від 18.05.2015. Так, згідно умов вказаних додаткових угод Сторона-1 повинна перераховувати Стороні-2 грошові кошти із розрахунку 695 грн. за один гектар на рік, строк дії договору продовжено до 30.08.2022 (термін сім сільськогосподарських років).
Проте, військовий прокурор вважає, що договір №1-2014 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, як цивільно-правова угода, вчинена з порушенням норм чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі, якою є Міністерства оборони України до відповідачів: 1. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси; 2. Фермерського господарства "ВЕСТА-ЮГ" про визнання недійсним договору №1-2014 від 04.08.2015, укладений між квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси та фермерським господарством «Веста-Юг про вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальшої реалізації, випасу худоби та заготівлі сіна.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728 від 1983 року Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району (далі - Чабанська КЕЧ району), правонаступником якої на даний час є квартирно-експлуатаційний відділ (далі -КЕВ) м. Одеси, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області у 1983 році були надані у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (далі - Чорноморська селищна рада), на яких зокрема розміщено «Чабанський» військовий полігон.
Відтак, згідно зі ст.ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», вищевказані землі відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
04.08.2014 між КЕВ м. Одеси (Сторона-1) та фермерським господарством «Веста-Юг» (Сторона-2) укладено договір №1-2014 відповідно до умов якого з метою організації співпраці між Сторонами і з метою залучення додаткових джерел фінансування та відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», Сторони за цим Договором домовилися про вирощування сільськогосподарських культур, які надані Стороні - 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони - 2 діяти, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація, випасу худоби та заготівлі сіна.
У подальшому, до договору №1-2014 укладено додаткову угоду №1 від 23.03.2015 та додаткову угоду №2 від 18.05.2015. Так, згідно умов вказаних додаткових угод Сторона-1 повинна перераховувати Стороні-2 грошові кошти із розрахунку 695 грн. за один гектар на рік, строк дії договору продовжено до 30.08.2022 (термін сім сільськогосподарських років).
Відповідно до п. 1.2. договору Сторони домовилися, що обробіток землі буде здійснюватися наступним чином: Сторона - 1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки, для вирощування сільськогосподарських культур; Сторона - 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільськогосподарських культур та заготівлі сіна, які обумовлені договором.
Пунктом 3.1. договору Сторони погодили, що Сторона-1 зобов'язується залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитись Стороною-2, земельні ділянки («Чабанського» військового полігону, розташованого в Одеській області, Комінтернівський район, смт. Чорноморське), що надані Стороні-1 у безстрокове користування, згідно Державного акту від 1983 року серії Б № 031728, площею 2020 га, терміном на три сільськогосподарські роки.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору Сторона-2 перераховує Стороні-1 грошові кошти у сумі 777 700 тис. грн., тобто з розрахунку 385 гривень за один гектар на рік.
Як вбачається зі змісту договору №1-2014 то вказаний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.
На підставі загального аналізу глави 77 Цивільного кодексу України (спільна діяльність) та умов договору, укладеного між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що за своєю правовою природою вчинений правочин підпадає під ознаки договору про спільну діяльність.
Відповідно до частини 1 статті 1130 цього Кодексу за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Згідно з частиною 2 статті 1131 Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес. Як зазначено судом та вбачається з умов спірного договору про вирощування сільськогосподарських культур із застосуванням інноваційних технологій, цей договір містить всі ознаки спільної діяльності.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено самостійні окремі підстави недійсності господарського зобов'язання; може бути визнано недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що: 1) не відповідає вимогам закону, 2) вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, 3) укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них спеціальної компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
За приписами статті 3 цього Закону об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Статтею 5 Закону унормовано, що Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (частина 2 вказаної статті).
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, який визначив механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами.
Орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України (пункт 3 Порядку).
Відповідно до пункту 4 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства (пункт 5 Порядку).
Таким чином, встановлення зазначеними законодавчими приписами особливого порядку укладення певних видів господарських договорів з державними підприємствами, свідчить про відповідний обов'язок сторін бути обізнаним з його положеннями та неухильно його дотримуватися.
Установлено, що договір №1-2014 укладено без відповідного рішення Кабінету Міністрів України про його погодження.
Враховуючи вищевикладене, КЕВ м. Одеси з порушеннями вимог чинного законодавства (Цивільного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони», вищезазначених підзаконних нормативно-правових актів), щодо укладання договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб'єктами владних повноважень, укладено договір №1-2014 від 04.08.2014.
Оскільки, відповідно до оспорюваного договору КЕВ м. Одеси фактично передав ФГ «Веста-Юг» земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, зміст договору №1-2014 від 04.08.2014 суперечить нормам діючого законодавства України та підлягає визнанню недійсним.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Враховуючи укладення спірного договору з порушенням вимог законодавства, що відповідно до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним, суд вважає задовольнити позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України повністю.
Згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути пропорційно з відповідачів на користь Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378грн..
Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір №1-2014 від 04.08.2015, укладений між квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13, код 08038284) та фермерським господарством «Веста-Юг (66442, Одеська область, Ананьївський район, с. Волинське, вул. Перемоги,8, код 34280915) про вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальшої реалізації, випасу худоби та заготівлі сіна.
3. Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13, код 08038284) на користь Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України ( 65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код 38296363, МФО 820172, ДКСУ м. Київ, р/р 35216073082762) витрати по сплаті судового збору у розмірі 689грн.
4. Стягнути з фермерського господарства «Веста-Юг (66442, Одеська область, Ананьївський район, с. Волинське, вул. Перемоги,8, код 34280915) на користь Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України ( 65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код 38296363, МФО 820172, ДКСУ м. Київ, р/р 35216073082762) витрати по сплаті судового збору у розмірі 689грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано та складено 28 листопада 2016 р.
Суддя С.В. Літвінов