28.11.16р. Справа № 904/10076/16
За позовом Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Дніпро)
до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором на виконання послуг по об'єкту № 319 від 09.12.2014 у загальному розмірі 97 703 грн. 69 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 34 від 22.09.2016)
ОСОБА_2 - представник (довіреність № 666 від 02.12.2014)
від відповідача: ОСОБА_3 - головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність № 10/0/112-16
від 04.01.2016)
Дочірнє підприємство "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) заборгованість за виконані роботи відповідно до договору на виконання послуг по об'єкту "Поточний ремонт вул. Кооперативна, ОСОБА_4, Апостолівського району" № 319 від 09.12.2014 у загальному розмірі 97 703 грн. 69 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 61 876 грн. 28 коп. - основний борг;
- 32 485 грн. 26 коп. - інфляційні втрати;
- 3 342 грн. 15 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на виконання послуг по об'єкту "Поточний ремонт вул. Кооперативна, ОСОБА_4, Апостолівського району" № 319 від 09.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт з поточного ремонту асфальтобетонного покриття вулиці Кооперативної в селі Велика Костромка, Апостолівського району, які були прийняті відповідачем відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 30.12.2014 та, відповідно, наявністю боргу у сумі 61 876 грн. 28 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 14.01.2015 по 01.11.2016, фактично з січня 2015 року по вересень 2016 року у сумі 32 485 грн. 26 коп. та 3% річних за період прострочення з 14.01.2015 по 01.11.2016 у сумі 3 342 грн. 15 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 28.11.2016.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 72843/16 від 28.11.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 08.11.2016 документи.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду від 28.11.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що умовами договору передбачено обов'язок щодо оплати виконаних робіт по мірі надходження бюджетних коштів, але станом на теперішній час відповідач не отримав кошти з державного бюджету, а отже, не перерахував їх позивачу. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що умовами спірного договору не передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних порушення грошових зобов'язань.
У судове засідання 28.11.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 28.11.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.
Представником відповідача у судовому засіданні 28.11.2016 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, який він просив врахувати під час прийняття рішення по справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 28.11.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 09.12.2014 між Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - замовник, відповідач) та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - генеральний підрядник, позивач) було укладено договір на виконання послуг по об'єкту "Поточний ремонт вул. Кооперативна, ОСОБА_4, Апостолівського району" № 319 (далі - договір, а.с.11-13), за умовами якого на підставі розпорядження голови облдержадміністрації від 07.05.2014 № Р-260/0/3-14 "Про розподіл коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах" (із змінами), за завданням замовника, генеральний підрядник зобов'язується на свій ризик відповідно до проектної документації виконати послуги по об'єкту "Поточний ремонт вул. Кооперативна, ОСОБА_4, Апостолівського району", а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані послуги (пункт 1.1. договору).
У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 09.12.2014 та діє до 31.12.2014; діє до повного його виконання, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).
Так, у розділі 3 договору сторонами була визначена ціна договору, а саме: ціна послуг розрахована на підставі кошторисної документації за рахунок субвенції з державного бюджету місцевому бюджету та дорівнює: ціна послуг без ПДВ - 51 563 грн. 57 коп.; ПДВ (20%) - 10 312 грн. 71 коп.; ціна послуг з ПДВ 61 876 грн. 28 коп. (пункт 3.1. договору).
У пукнтах 5.1. та 5.2. договору сторони визначили, що початок виконання послуг - з моменту підписання договору та до 31.12.2014, але роботи можуть бути виконані достроково. Місце виконання послуг: вул. Кооперативна, с. Велика Костромка, Апостолівського району.
Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, у пунктах 4.3. та 4.4. сторони передбачили, що здавання-приймання виконаних послуг оформляється актами виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки за формою КБ-3. Форма КБ-2В підписується трьома сторонами: генпідрядником, технаглядом, замовником. Замовник протягом 3 днів з дня отримання акту повертає підряднику підписаний акт виконаних робіт або мотивовану відмову прийняти послуги. У випадку мотивованої відмови замовника прийняти виконані послуги, сторони складають двосторонній акт із переліком необхідних доробок та строків їх виконання.
На виконання умов договору в грудні 2014 року позивачем були виконані роботи з поточного ремонту асфальтобетонного покриття вулиці Кооперативної в селі Велика Костромка, Апостолівського району на суму 61 876 грн. 28 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2014 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період, які наявні в матеріалах справи (а.с.14-15).
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Так, у розділі 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати, а саме:
- кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором послуг, по мірі надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника - розпорядника коштів (пункт 4.1. договору);
- оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок генерального підрядника згідно актів виконаних робіт та наданого ним рахунку, по мірі надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника (пункт 4.2. договору).
Так, у строки, визначені пунктом 4.1. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 61 876 грн. 28 коп. Вказане і є причиною спору.
Судом встановлено, що роботи виконані за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2014 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору; за обсягом та вартістю узгоджуються із проектно-кошторисною документацією. Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 61 876 грн. 28 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за грудень 2014 року, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень.
Крім того, доказів складання акту, передбаченого пунктом 4.4. договору, матеріали справи не містять, доказів протилежного сторонами суду не повідомлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Як було зазначено вище, у пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони визначили, що кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором послуг, по мірі надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника - розпорядника коштів; оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок генерального підрядника згідно актів виконаних робіт та наданого ним рахунку, по мірі надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника.
З приводу обов'язку надання рахунку суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).
Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.
При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).
Щодо зазначення в пунктах 4.1. та 4.2. договору умови оплати - по мірі надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника - розпорядника коштів, а також заперечення відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву з цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити таке.
На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.
Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі головного розпорядника бюджетних коштів.
При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, посилання в умовах договору на момент надходження бюджетних коштів на розрахункові рахунки замовника (розпорядника коштів) суперечать вимогам чинного законодавства, а отже, не може братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати. Отже, заперечення відповідача в цій частині не приймаються до уваги судом.
Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.1. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 61 876 грн. 28 коп. є таким, що настав 13.01.2015. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи не оплатив.
Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 61 876 грн. 28 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 61 876 грн. 28 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 14.01.2015 по 01.11.2016, фактично з січня 2015 року по вересень 2016 року у сумі 32 485 грн. 26 коп. та 3% річних за період прострочення з 14.01.2015 по 01.11.2016 у сумі 3 342 грн. 15 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включений місяць, в якому мав бути здійснений розрахунок та в якому, відповідно, заборгованість існувала неповний місяць (січень 2015 року).
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що в період прострочення з 14.01.2015 по 01.11.2016 інфляційні втрати з лютого 2015 року по вересень 2016 року складають 29 648 грн. 01 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 29 648 грн. 01 коп.
Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що період прострочення визначений позивачем вірно, арифметично розрахунок здійснений також правильно.
Отже, вимоги щодо стягнення 3% річних за період з 14.01.2015 по 01.11.2016 в сумі 3 342 грн. 15 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).
Ціна позову становить 97 703 грн. 69 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 465 грн. 56 коп. (1,5 відсотка ціни позову).
В той же час, відповідно до платіжного доручення № 1344 від 07.11.2016 позивачем було сплачено 1 466 грн. 53 коп. судового збору.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 97 коп. (1 466,53 - 1 465,56).
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, проспект Кірова, будинок 2; ідентифікаційний код 38598277) на користь Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (49000, м. Дніпро, вулиця Леніна, будинок 24; ідентифікаційний код 31950828) - 61 876 грн. 28 коп. - основного боргу, 29 648 грн. 01 коп. - інфляційних втрат, 3 342 грн. 15 коп. - 3% річних, 1 423 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (49000, м. Дніпро, вулиця Леніна, будинок 24; ідентифікаційний код 31950828) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 97 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 1344 від 07.11.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_5