24 листопада 2016 року м. ПолтаваСправа № 820/1850/16
Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі головуючого судді Єресько Л.О., суддів Канигіної Т.С. Ясиновського І.Г. , розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії, -
10 травня 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського окружного адміністративного суду (надалі - відповідач - 1 або ХОАС) , Державної судової адміністрації України (надалі - відповідач - 2 або ДСА України) , де просила:
- зобов'язати Харківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати їй як помічнику судді відділу організації судового процесу та інформаційних технологій Харківського окружного адміністративного суду за періоди: з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру"; з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року, виходячи із розміру посадового окладу, визначеного згідно із абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010 № № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 - VIІІ "Про забезпечення права на справедливий суд"; з 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року, виходячи із коефіцієнту 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з урахуванням усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу і премій, встановлених щомісячно відповідними наказами, і виплатити різницю між нарахованими сумами і фактично виплаченими коштами;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виконати вимоги абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", абзацу 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010 № № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 - VIІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" щодо фінансування видатків Харківського окружного адміністративного суду на виплату заробітної плати помічнику судді відділу організації судового процесу та інформаційних технологій Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що розмір посадового окладу посад, віднесених до шостої категорії посад державних службовців установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3. Пунктом 13 розділу ІІ Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" на Кабінет Міністрів України був покладений обов'язок у тримісячний строк з дня, набрання чинності цим Законом привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Проте Уряд ці вимоги не виконав і заробітна плата не виплачувалася відповідно до норм Закону, які набрали чинності з 26.10.2014 протягом заявленого періоду.
Позивач в судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, просила розгляд справи проводити у її відсутності.
Харківський окружний адміністративний суд також не направив в судове засідання уповноважених представників, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, просив проводити розгляд справи у їх відсутності.
В письмових запереченнях проти позову пояснювали, що протягом спірного періоду законодавчого механізму реалізації даного права не було, так як не були внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Відповідачем здійснюється управління бюджетними асигнуваннями та реалізуються будь-які бюджетні зобов'язання та платежі за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет, але на час виникнення спірних правовідносин відповідних призначень не було. Тому ХОАС не мав юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших, ніж це було передбачено додатками 46, 47 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (в редакцій, діючій на час виникнення спірних відносин). У зв'язку з тим, що були відсутні бюджетне фінансування та механізм нарахування та виплати позивачу заробітної плати, такі виплати не проводились.
Представник другого відповідача Державної судової адміністрації України Н.М. Пелих проти слухання справи у письмовому провадженні не заперечувала, залучила до матеріалів справи письмові заперечення проти позову та витребувані судом документи.
У письмових запереченнях зазначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Оскільки в період, за який позивач просить здійснити перерахунок та виплату коштів, Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 09.03.2006 №268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" видатки на реалізацію положень ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено, управління ДСА як розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахування та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 6 статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на зазначене, колегія суддів ухвалила розглядати справу в порядку письмового провадження.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла таких висновків.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 29.08.2011 і по теперешній час працює на посаді помічника судді відділу організації судового процесу та інформаційних технологій Харківського окружного адміністративного суду із присвоєнням 9 рангу державного службовця (а.с. 123, 133).
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 88-р від 24.02.2003 року посада помічника судді місцевого суду віднесена до 5-ї категорії посад державних службовців.
Згідно наявних матеріалів у справі, у спірному періоді до складу заробітної плати позивача включалися: оклад; надбавка за ранг; надбавка за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи (30% - 50 % від посадового окладу та надбавки за ранг); з жовтня 2015 року - надбавка за вислугу років на державній службі у розмірі 15% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (наказ ХОАС від 29.10.2015 № 05-08/274), а також премії (а.с. 124-166).
Протягом спірного періоду з жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року розмір окладу позивачу нараховувався відповідачем у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", виходячи з посадового окладу у розмірі 1218 грн, а з 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року - 2756 грн.
Позивач вважає, що означені дії відповідача не відповідають законодавству про оплату праці працівників апарату судів, а саме: абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VIІ "Про прокуратуру" та абзацу 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІ "Про забезпечення права на справедливий суд", у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Вказувала, що така поведінка уповноважених державних органів суперечить практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), чим порушено принцип юридичної визначеності та «законні сподівання», що виникли у позивача, на одержання оплати праці у належному розмірі, що у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є правом на майно.
Вирішуючи позовні вимоги, колегія суддів виходить із такого.
Структура заробітної плати державних службовців до жовтня 2014 року визначалася виключно приписами статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (чинного на момент виникнення та реалізації спірних відносин), згідно якої заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.
Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.
Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
При цьому, частиною 7 статті 33 вказаного Закону визначено, що умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вищевказаного положення Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (надалі - постанова КМУ № 268) та від 20.05.2009 № 482 «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету», згідно яких у спірному періоді до 08.09.2015 оклад помічника суду визначався у розмірі 1218 грн.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII , яким внесено зміни до ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Відповідно до частини 3 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції станом на 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом. Отже, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений у 2014 році, складає 1218 грн., відповідно розмір посадового окладу судді місцевого суду 12 180 грн., то згідно нового розміру посадового окладу, встановленого вищевказаною нормою, розмір посадового окладу працівника апарату суду, віднесеного до 6 категорії державного службовця має складати 3 654 грн., а розмір посадового окладу працівника апарату суду, віднесеного до 5 категорії посад державного службовця має складати 4 750 грн.
Інші складові заробітної плати державних службовців продовжували визначатися статтею 33 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та постановами КМУ.
Одночасно абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Необхідність приведення нормативно правових актів у відповідність із вищевказаними положеннями закону викликана тим, що у відповідності із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
За правилами статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції до 28 березня 2015 року), фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 БК, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Далі колегією суддів встановлено, що Кабінетом Міністрів України станом на 31.12.2014 не приведено у відповідність до вищезгаданої норми закону свої нормативно - правові акти, додаткового фінансування не виділено, а оплата праці працівників апарату суду продовжувала здійснюватися у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".
Однак, Державною судовою адміністрацією у жовтні - грудні 2014 року було застосовано компенсаторний механізм «вирівнювання» заробітних плат працівників суду шляхом додаткового фінансування фондів оплати праці судів за рахунок понадпланових надходжень судового збору до спеціального фонду, ці кошти були виплачені працівникам апаратів судів преміями та збільшеними надбавками.
За наявними в справі матеріалами позивачу нараховано та виплачено протягом жовтня - грудня 2014 року такі премії:
- у жовтні 2014 року - щомісячна премія у розмірі 110 % (а.с. 125), за 10 місяців 2014 року - 2 436 грн (ас. 126);
- у листопаді 2014 року - щомісячна премія у розмірі 85 % (а.с. 129), за 11 місяців 2014 року у розмірі окладу - 1218 грн. (а.с. 128):
- у грудні 2014 року - щомісячна премія у розмірі посадового окладу - 1218 грн. (а.с. 131), за 2014 рік - 4 872 грн. (а.с. 132).
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (надалі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Даною нормою фактично було зупинено дію абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". І весь цей час застосовувалася схема посадових окладів працівників апарату суду, яка була закріплена постановою КМУ № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.
12.02.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII, яким у новій редакції викладено Закон України "Про судоустрій і статус суддів". Зокрема, абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у цій редакції передбачено, що «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування. Оскільки Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" був опублікований 26.02.2015, то Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції набув чинності 29.03.2015.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 у справі № 826/4982/15 (номер судового рішення у ЄДРСР 47843201), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 (номер судового рішення у ЄДРСР 51091040), визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідності до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції станом на 01.01.2015, та у відповідності до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015. Зобов'язано Кабінет Міністрів України привести постанову № 268 у відповідність до ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015.
У процесі судового розгляду Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.09.2015 № 644 (набрала чинності 08.09.2015), якою внесено зміни, зокрема, до Додатку 47 до постанови КМУ від 09.03.2006 № 268, та встановлено, що місячний посадовий оклад (коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду) для помічників суддів складає 0,4.
У примітці до Схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України, від 02.09.2015 № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" зазначено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду".
Тож, у період з 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року помічникам суддів, в тому числі позивачу, виплачувався оклад на підставі цієї постанови у розмірі 2756 грн.
Отже у спірний період питання оплати праці державних службовців працівників апарату судів одночасно регулювалися кількома законами - Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, статтею 144 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", а з 29.03.2015 статтею 147 Закону України від 07.07.2010 № № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 - VIІІ "Про забезпечення права на справедливий суд", норми яких фактично зупинялися пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року Закону України від № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік".
Аналіз наведеного приводить колегію суддів до висновку, що дані правовідносини характеризуються недосконалістю та суперечливістю законодавчого регулювання та викликає складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних відносин, у зв'язку із поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.
Оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік", видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( в редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 28 березня 2015 року) станом на 31.12.2015 не передбачено, колегія суддів погоджується із доводами відповідачів про те, що останні не мали достатніх правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Cтосовно аналогічних за змістом спірних відносин Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 12.07.2016 у справі №820/4648/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986558) та від 13.07.2016 у справах №820/4653/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986554), №818/3372/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986562) сформовано правовий висновок, відповідно до якого оскільки з 26.10.2014 по 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16.01.2014 №719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та від 28.12.2008 №80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (у редакції з 28.03.2015) не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
З приводу заявлених порушених прав позивача колегія суддів дійшла таких висновків.
Суть права позивача на оплату праці та отримання заробітної плати відповідачами не порушена, оскільки протягом спірного періоду позивач отримувала заробітну плату у відповідності до постанови КМУ від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" із дотриманням мінімальної соціальної гарантії, а саме окладу не менше рівня мінімальної заробітної плати, що забезпечено постановою КМУ від 20.05.2009 № 482 «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету».
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
При цьому, заробітна плата позивача не складалася лише із одного окладу у розмірі мінімальної заробітної плати, він був базою для нарахування інших надбавок, передбачених ст. 33 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та відповідними постановами КМУ.
За змістом ст. 33 вищевказаного Закону обов'язковими складовими заробітної плати державного службовця є оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років (за наявності вислуги років), а також премії. Премії встановлюються у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів (абзац 1, підпункт 1 «в» та підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268).
Разом з тим, позивачу як працівнику апарату суду та державному службовцю, протягом оспорюваного періоду щомісячно виплачувалась надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи (від 30 % до 50%), а також премії, що перевищують мінімальний розмір у 10 відсотків посадового окладу.
При цьому слід прийняти до уваги, що встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та премії є правом керівника. Встановлення надбавок здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці, а премій - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці (абзац 1, підпункт 1 «в» та підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», пункт 14 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 р. № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», в редакції, яка діяла на період існування спірних відносин). Тобто, розміри надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та розміри премій не визначені законом, їх виплата є правом, а не обов'язком керівника за умови економії та достатності фонду заробітної плати.
Тобто, економія фонду заробітної плати, яка мала місце в оспорюваний період, використана і в майбутньому вона не може виникнути. І хоча розмір вказаної надбавки і премії встановлювався у тому числі у відсотковому значенні до посадового окладу, який був на той час встановлений у штатному розписі суду, однак, очевидно, що в разі встановлення посадового окладу у більшому розмірі, передбаченому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», та відповідно зменшення або взагалі відсутності економії фонду заробітної плати, ці виплати встановлювались би у меншому розмірі або взагалі не встановлювались.
До того ж, встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та премії, є правом керівника. Законом розмір даної надбавки і премії не визначений, постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 визначення їх розміру відносить до компетенції керівника відповідного державного органу. Тобто, фактично, встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та премії, визначення їх розміру є дискреційним повноваженням керівника державного органу у межах економії фонду заробітної плати.
Дане повноваження вже було реалізовано в період спірних відносин з урахуванням, зокрема, фінансових можливостей суду - розміру фонду оплати праці, наявності та розміру його економії, які існували на той час. Повторно використати дане право та переглянути розміри набавок за досягнення та премій (з огляду зменшення економії фонду заробітної плати через збільшення посадового окладу) в подальшому вже не буде можливим.
Щодо порушення права позивача на «законні очікування» у розумінні ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (надалі - Суд), зокрема, рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), колегія суддів дійшла таких висновків.
Стаття 1 першого Протоколу Конвенції не гарантує набувати щось у власність (Van der Mussele v. Belgium, 23.11.1983, § 48, Series A no.70), право на певний розмір пенсії (або іншої соціальної виплати) (Kjartan Asmundsson v. Iceland, no 60669/00, § 19 ECHR 2004 IX).
Також означена стаття не накладає жодних обмежень на державу у питанні встановлення тієї чи іншої системи соціального забезпечення чи інших виплат, чи їх зміни або скасування, встановлення типу чи розміру таких виплат, тим більше у ситуаціях бюджетної кризи з метою економії коштів чи більш справедливого їх перерозподілу у бюджетній сфері. Однак, якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні соціальні виплати чи інші виплати, то воно повинно розцінюватися як таке, що створює право власності, та викликає «законні очікування» отримати певне майно.
Концепція «законних очікувань» ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у рішеннях винесених щодо України, як ухвалених рішеннях по суті, в яких Суд виявив порушення конкретних положень Конвенції, так і тих, де таких порушень виявлено не було (ухвали про неприйнятність), які становлять значну частину практики Суду і також підлягають безумовному врахуванню для повноти розуміння правової позиції Суду.
ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на рішення від 26.06.2014 «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), точніше на ту його частину, де було встановлено порушення нашою державою статті 1 першого Протоколу Конвенції, з підстав встановлення втручання держави у право заявників.
Однак в цьому ж рішенні скарга в частині тих самих вимог заявників за інші періоди (загалом розглядалося 4 періоди в залежності від діючих законів у відповідний час) була визнана судом неприйнятною (§ 34-39). Зокрема, суд зазначив: «Суд нагадує, що за певних обставин «законні очікування» стосовно отримання «власності» можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантована можна вважати як таку, як має «законні очікування», якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування. Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами.
Не існує також доказів наявності чіткого ґрунту національної судової практики для підтримки вимог заявників. Зважаючи на те, що рішення Конституційного Суду […] підкреслювали недостатність національного законодавства у цій сфері, національні суди розглянули аргументи заявників і винесли рішення, які не можна вважати довільними або необґрунтованими.
Конституційний Суд критично оцінив правову техніку Парламенту, що була застосована для цих конкретних змін; однак парламент, обраний у демократичному порядку, все ж має право вільно обирати форму реалізації законотворчої функції у відповідності із Конституцією і у виборі розмірі соціальних виплат за конкретний період.
Таким чином, заявники не довели, що мали «законні очікування» на підвищення пенсії у зазначені періоди».
Аналогічні висновки Суду викладені і в ухвалі про неприйнятність від 03.06.2014 за заявою «Колесник та інші проти України» (№ 57116/10) та інш.
Стосовно критичної оцінки правової техніки Парламенту, яка застосовувалася для конкретних змін у законодавстві, мова йшла про випадки, коли Парламент фактично зупиняв дії норм соціальних законів чи змінював розмір виплат шляхом включення тих чи інших норм до законів про бюджет на відповідний рік, як це відбулося, зокрема і в даному випадку, коли з 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (надалі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Щодо судової практики з цього питання, то Верховний Суд України сформував свою правову позицію з даного питання у постановах від 12.07.2016 у справі №820/4648/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986558) та від 13.07.2016 у справах №820/4653/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986554), №818/3372/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986562), про було зазначено вище.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у позивача не виникли «законні очікування» на отримання означених коштів.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Л.О. Єресько
суддя суддя І.Г. Ясиновський Т.С. Канигіна