Дата документу Справа №
Єдиний унікальний №336/6816/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В.
Провадження №22-ц/778/2945/16 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
17 листопада 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:
Головуючого Онищенка Е.А.
Суддів Бєлки В.Ю.
Спас О.В.
При секретарі Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права особистої приватної власності, поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку в праві спільної власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно,-
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, про розірвання шлюбу.припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права особистої приватної власності, поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що 14.01.1989 року між нею та відповідачем було укладено шлюб.
В період сумісного проживання, а саме 11.12.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, на її ім'я було придбано ? частини житлового будинку по АДРЕСА_2.
Вважає зазначене майно особистою приватною власністю, оскільки воно було придбано за її особисті кошти, які вона отримана від продажу ? частки квартири, які належали їй на підставі договору дарування від 26.03.2002 року.
07 квітня 2014 року ними було придбано автомобіль марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Крім того, зазначала, що їй належала ? частина житлового будинку АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 25.10.2005 року.
31 жовтня 2014 року вона подарувала ОСОБА_5 1/3 частину вказаного будинку, а він в обмін на це передав їй у користування АДРЕСА_1, в якій зареєстрували її чоловіка ОСОБА_4
Фактично договір дарування був удаваним і приховав дійсні наміри щодо укладення договору міни.
Вважає, оскільки житлове приміщення, яке вона передала ОСОБА_5 було її особистою приватною власністю, то і вищезазначена квартира її особиста приватна власність.
Враховуючи вищевикладене просила суд розірвати шлюб, укладений 14 січня 1989 року між нею та ОСОБА_4;, припинити право спільної сумісної власності подружжя на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2, визнати зазначене житло в її особисту приватну власність; визнати за нею право власності на ? частину автомобіля марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за нею право власності на АДРЕСА_1.
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку в праві спільної власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно, який згодом уточнив.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 14.01.1989 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.11.2015 року.
11.12.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, ними за спільні кошти в розмірі 45 924 грн. було придбано будинок по АДРЕСА_2, який був відремонтований та реконструйований за спільні кошти, що значно збільшило його вартість.
Згідно звіту про оцінку вартості майна від 27.11.2015 року, вартість спірного будинку становить 559 146 грн.
07 квітня 2014 року ними було придбано автомобіль марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Згідно висновку про вартість автомобіля від 15.01.2016 року, його ринкова вартість становить 80 000 грн.
Враховуючи вищевикладене просив суд визнати ? будинку по АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4; поділити спільне майно подружжя та визнати за ним право власності на 3/8 частини будинку №22 по вул. Гризодубової у м. Запоріжжі; припинити право власності ОСОБА_3 на ? частку автомобіля марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; зобов'язати ОСОБА_4 сплатити на користь ОСОБА_3 ринкову вартість ? частини автомобіля в розмірі 40 000 грн.; визнати за ним право власності на автомобіль марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року провадження у справі в частині первісних позовних вимог ОСОБА_3 про розірвання шлюбу закрито.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року провадження у справі в частині первісних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права особистої приватної власності, поділ майна подружжя відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку в праві спільної власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно задоволено.
Визнано 3/4 частини АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Поділено спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним право власності на 3/8 частин АДРЕСА_2
Припинено право ОСОБА_3 на ? частину автомобіля марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини автомобіля марки ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, в розмірі 40 000 грн. шляхом перерахування зазначеної суми з депозитного рахунку територіального управління ДСА України в Запорізькій області на рахунок ОСОБА_3 в будь-якій фінансовій установі.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 951 грн. 20 коп. судового збору
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови задоволення первісних позовних вимог щодо визнання за нею права особистої приватної власності на ? частини АДРЕСА_2 і частині задоволення зустрічних позовних вимог щодо визнання ? частини АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_4 права власності на 3/8 частини спірного будинку, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.
Встановлено, що сторони знаходились у зареєстрованому 14 січня 1989 року шлюбі, який розірвано на підставі рішення суду від 03.11.2015 року, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них на мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. і.) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Позивач вважає, що 11.12.2004 року, вона на особисті кошти набула ? частини будинку АДРЕСА_2. Кошти на купівлю частини будинку вона отримала від продажу ? частин квартири АДРЕСА_4, який здійснила в цей же день. Зазначена квартира була подарована їй та доньці сторін ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю позивачки ОСОБА_7, при цьому позивач отримала в дар 3/4 частини житла, а ОСОБА_6 - 1/4 частину квартири. В тих самих частках учасники права спільної часткової власності набули право на будинок АДРЕСА_2.
Судова колегія погоджується з судом, що продаж цієї частки нерухомості в той же день, що і набуття 3/4 частин будинку АДРЕСА_2, свідчить про те, що джерелом набуття частини спірного будинку не були спільні кошти подружжя, а її придбання сталося за рахунок майна, що належало позивачці на час укладення правочину, а раніше було передано на підставі договору дарування.
Згідно ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, підставою для надання майну статусу об'єкта спільної сумісної власності подружжя є істотне збільшення вартості майна за рахунок спільних трудових чи грошових витрат подружжя, а визначальним критерієм при оцінці істотності такого збільшення, на думку суду, є значне підвищення цінності майна як предмету матеріального світу, поліпшення його якісних характеристик, що робить максимально ефективним його використання за призначенням.
Вважаючи, що відповідач довів здійснення такого поліпшення майна, яке є підставою для розповсюдження на нього статусу об'єкту спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов до вірного висновку, що спірна нерухомість набувалась подружжям в інтересах сім'ї з метою використання для постійного проживання, тобто як житло.
Відповідно ст. ст. 379, 380 ЦК України житлом є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них, а житловий будинок - це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням встановлених законом вимог і призначена для постійного у ній проживання.
Зважаючи на наведене, нерухомість, яку можна кваліфікувати як житло, повинна бути призначеною і придатною для постійного проживання.
Щодо вимог зустрічного позову, суд першої інстанції врахував ту обставину, що в листопаді 2004 року набутий позивачем і донькою сторін будинок був непридатним для проживання, що визнається сторонами, а також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_6, яка показала суду, що двоповерховий будинок на час його придбання являв собою коробку.
Про набуття будинку в інтересах сім'ї, для сумісного проживання її членів, свідчать як пояснення сторін і свідка, так і зміст договору купівлі-продажу, з якого випливає, що при укладенні договору купівлі-продажу сторони діяли як учасники цього правочину: позивач як покупець і законний представник неповнолітньої доньки, відповідач - як законний представник ОСОБА_6
Підтвердженням істотного збільшення вартості майна є звіт з оцінки майна, відповідно до якого вартість будинку на час вирішення спору становить 559 146 грн. порівняно з 45 924 грн., за які він був придбаний, що більш ніж в дванадцять разів перевищує вартість будинку на момент його купівлі.
Посилання представника позивача на те, що в договорі купівлі-продажу зазначена інвентарна вартість будинку, яка є меншою ніж його дійсна вартість являються неспроможними, оскільки, виходячи з презумпції правомірності правочину, договір купівлі продажу, який ніким не оспорювався, в тому числі в частині вартості продажу, є правомірним.
Доказів про те, що облаштування будинку здійснювалось за рахунок різниці коштів, отриманих від продажу квартири по вул. Бочарова і спрямованих на купівлю будинку АДРЕСА_2 не надано, тому при вирішенні спору суд правильно не взяв до уваги ці заяви позивача і її представника, тим більш, що стаття матеріального закону, яку суд знайшов за можливе застосувати, ставить істотне збільшення вартості майна в залежність як від грошових, так і від трудових затрат подружжя.
Позивач зазначає, що подружжя спільними фізичними зусиллями облаштовувало будинок, не укладаючи договорів з суб'єктами господарювання в сфері надання будівельних послуг або з будь-якими фізичними особами, і ці обставини в силу ст. 61 ЦПК України не потребують доказування.
Трудові затрати, що істотно збільшили вартість майна, і є самостійною підставою для застосування положень статті 62 СК, проте суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач брав участь в цьому і за рахунок грошових коштів як подружжя.
Позивач вважає, що протягом спільного проживання сторін в будинку АДРЕСА_2 його площа не збільшилася, ніяких переобладнань він не зазнав, тому немає підстав для констатації істотного збільшення його вартості, яка, на її думку, зумовлена лише знеціненням української гривні.
Наведені фактори: збільшення площі будинку, здійснення в ньому переобладнань, не є такими обставинами, які безумовно свідчать про істотність збільшення вартості майна як житла, а на збільшення вартості його, як зазначено судом, істотно впливає його облаштування і пристосування для постійного проживання, що і було виконано сторонами протягом усього часу користування цим будинком.
Посилання позивача на право відповідача у відповідності до п. 4 постанови Пленуму верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991 року № 7 вимагати лише відшкодування своїх затрат на будівництво є неспроможними, оскільки саме за роз'ясненнями в цьому пункті таке право мають члени сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 Житлового кодексу України обов'язок не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач брав участь в благоустрою будинку, а не господарських споруд, як подружжя здійснював поліпшення житла в інтересах спільного проживання однією сім'єю, тому суд застосовує наведені положення статті 62 СК України.
Згідно із ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а відповідно до ч. 1 ст. 70 СК при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка рівні, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Судова колегія згодна з судом першої інстанції, який вважає за можливе з урахуванням рівності часток подружжя, у відсутність заяв про відступ від рівності цих часток, визнаючи частку в праві спільної власності на нерухоме майно предметом спільної сумісної власності подружжя, присудити кожному з них по 3/8 частини спірного будинку.
В частині вирішення позову щодо припинення права власності позивача на належну їй частину неподільного майна, яким є транспортний засіб, суд першої інстанції вірно виходив з їх обґрунтованості.
Так відповідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки в праві спільної сумісної власності на майно допускається лише з його згоди.
Згідно ч.5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Позивач за зустрічним позовом бажає провести поділ цього майна саме шляхом припинення права ОСОБА_3 на належну їй частку з отриманням грошової компенсації вартості цієї частки в праві спільної сумісної власності подружжя, а відповідач за зустрічним позовом не заперечує проти такого способу поділу майна, за умови дотримання вимог закону про попереднє внесення вартості частки на депозит суду, суд першої інстанції знаходить всі підстави для прийняття визнання позову в цій частині і його задоволення.
З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновків: щодо визнання 3/4 частини будинку АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя; щодо поділу спільного майна подружжя, визнавши за кожним право власності на 3/8 частин спірного будинку; щодо припинення права ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля, та перерахування ОСОБА_4 вартості частини автомобіля.
Отже докази та обставини, ні які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: