Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний №317/1584/14 Головуючий у 1 інстанції: Мінгазов Р.В.
Провадження № 22-ц/778/4094/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
09 листопада 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Полякова О.З.,
ОСОБА_2,
при секретарі Бурак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 місцевої прокуратури №2 Запорізької області в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головного управління Держземагенства у Запорізькій області до ОСОБА_4, ОСОБА_3 районної державної адміністрації Запорізької області, треті особи: ОСК «Гриф-2006», Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику,
У квітні 2014 року ОСОБА_3 міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головного управління Держземагенства у Запорізькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції у Запорізькій області, треті особи: ОСОБА_3 районна державна адміністрація, ОСК «Гриф-2006», Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику.
В позові зазначав, що проведеною перевіркою за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області встановлені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок на території Долинської сільської ради. В результаті чого, розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51, на виконання якого, членам ОСК «Гриф-2006» було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК «Гриф-2006», зокрема ОСОБА_4, передано у власність земельну ділянку № 28 площею 0,1000га, кадастровий номер 2322183500:12:001:0627 для ведення садівництва, було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У подальшому, на підставі зазначеного Розпорядження, ОСОБА_4 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703021, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000340 від 20.03.2007 року.
Посилаючись на вищевикладене прокурор вважає, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку в порушення норм ст.ст. 118, 123 ЗК України, у зв'язку з чим державний акт серії ЯГ № 703021 підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку, яка не перебувала у його користуванні, на підставі технічної документації із землеустрою та без розроблення проекту землеустрою.
Посилаючись на викладене, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 703021 від 20.03.2007 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договору оренди землі №010726000340; скасувати запис про державну реєстрацію вказаного державного акту; визнати недійсним державний акт ЯГ № 703021 від 20.03.2007 року виданий на ім'я ОСОБА_4; зобов'язати відповідача повернути спірну земельну ділянку.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року залучено правонаступника позивача ОСОБА_3 місцеву прокуратуру №2 замість ОСОБА_3 міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Замінено неналежного відповідача - Реєстраційну службу Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, належним - ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Запорізької області.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду змінити в частині підстав для відмови у задоволенні позову виключивши мотивувальну частину судового рішення починаючи з абзацу 11 сторінки 2 по 8 абзац сторінки 6 включно, визначивши наступне мотивування для відмови у задоволенні позову:
«Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 0870/645/12 задоволено позов Запорізького міжрайонного прокурора з нагляду за застосуванням законів у природоохоронній сфері, визнано незаконним і скасовано розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва.
У подальшому прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, отриманого на підставі скасованого розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 та витребування спірної земельної ділянки на користь держави.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій у адміністративній справі № 0870/645/12 та винесено нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора щодо незаконності розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва.
Генеральна прокуратура України звернулась із заявою до Верховного Суду України про перегляд рішення суду касаційної інстанції у цій справі, яку ухвалою від 14.09.2015 прийнято до провадження, однак до теперішнього часу не розглянуто.
Відповідно до правової позиції, визначеної у постанові Верховного суду України від 23.10.2013 у справі № 6-93цс13, право, посвідчене державним актом на право власності на землю, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, а тому з огляду на приписи ч.І ст.16 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей акт не визнано недійсним (незаконним) у встановленому законом порядку.
Таким чином, на момент постановления рішення Запорізького районного суду від 03.08.2016 розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 є чинним, тому державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 на його підставі, не може бути визнаний недійсним, а спірна земельна ділянка - витребуваною на користь держави».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Дядюшевої К.Є., яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів в його неупередженості, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Судом першої інстанції встановлені такі обставини.
Розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 3,4778га за рахунок земель ОСК «Гриф-2006».
ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку № 28 площею 0,1000га, кадастровий номер 2322183500:12:001:0627 для ведення садівництва.
ОСОБА_4 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703021, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000340 від 20.03.2007 року.
Розпорядження №2/51 було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 року, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року було скасовано та ухвалено нове рішення , яким у задоволенні позову відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не містить норм щодо недійсності з моменту ухвалення розпорядження суб'єкта владних повноважень у випадку визнання його незаконності та скасування. Скасоване через декілька років після прийняття розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 не може бути підставою для витребування землі від добросовісного набувача, оскільки, воно були чинним на момент укладення оскаржуваної угоди.
Суд першої інстанції зазначив, що, позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимога скасувати реєстрацію державного акту права власності на земельну ділянку заявлено з підстав недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки, і задоволенню не підлягають, і, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог щодо недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки. Також зазначив про відсутність правових підстав для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимог про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку.
Також районним судом зазначено про те, що скасування розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки вони не відповідають загальним принципам права, тому що відповідачем по справі, на реалізацію скасованого розпорядження райадміністрації вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.
За висновками суду ОСОБА_4 набув спірну земельну ділянку на законних підставах, а тому підстав для застосування ст.388 ЦК України немає.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду вимогам ЦПК України (стс.ст.213-215) не відповідає.
З наведеними висновками суду щодо підстав для відмови у позові погодитися не можна, оскільки вони не в повній мірі погоджуються з фактичними обставинами справи , суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Про те, що вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, зазначено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) та постанові від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-93цс13), які мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. ст. 11, 31 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи за зверненнями фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними позовних вимог. Визначення предмета та підстав заявленого позову належить виключно позивачу.
Як вбачається з матеріалів справи за результатами перевірки, проведеної ОСОБА_3 міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у 2012 році, встановлено що розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва» на думку позивача винесено у порушення ст. ст. 118, 123 Земельного кодексу України та ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій».
Прокурор звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження.
На підставі розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 № 2/51 ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 0870/645/12 задоволено позов Запорізького міжрайонного прокурора з нагляду за застосуванням законів у природоохоронній, визнано незаконним і скасовано розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51.
У подальшому прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, отриманого на підставі скасованого розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 та витребування спірної земельної ділянки у власника.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій у адміністративній справі № 0870/645/12 та винесено нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора щодо незаконності розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином судом першої інстанції не враховано те, що отримання ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000га для ведення садівництва поєднано із розпорядженням ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».
Відповідно до правової позиції, визначеної у постанові Верховного Суду України від 23.10.2013 у справі № 6-93цс13, право, посвідчене державним актом на право власності на землю, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, а тому з огляду на приписи ч.І ст.16 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей акт не визнано недійсним (незаконним) у встановленому законом порядку.
Таким чином, на момент постановлення рішення Запорізького районного суду від 03.08.2016 розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 є чинним, тому державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 на його підставі, не може бути визнаний недійсним, а спірна земельна ділянка не може бути витребувана у ОСОБА_4
Саме зі вказаних підстав суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову.
Окрім цього визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2824цс15.
Вирішення позовних вимог щодо витребування майна є похідним від вирішення питання недійсності держаного акту на право власності, а підстави для витребування земельної ділянки на користь держави необхідно вирішувати , із застосуванням положень ст. 388 ЦК України.
Так, частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник, за умови, що це майно вибуло з володіння поза його волею.
Вказаних обставин у даній справі не встановлено.
За наслідками апеляційного розгляду справи колегія суддів вбачає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження в частині належного вмотивування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, як зазначено вище у даному рішенні.
Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: