21.11.2016
Справа № 497/1950/16-ц
Провадження № 2-о/497/93/16
21.11.2016 року Болградський районний суд Одеської області
в складі: головуючого - судді Раца В.А.
секретарі - Божевій І.Д
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Болграда цивільну справу за заявою заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, -
10.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із завою про встановлення факту смерті свого батька ОСОБА_2, мотивуючи тим, що він зареєстрований у м.Болграді як переселенець, а 30.09.2016 року у м.Шахтарськ Донецької області помер його батько ОСОБА_2, про що було видане лікарське свідоцтво про смерть №471 від 30.09.2016 року Муніципальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Шахтарськ", але оформити належним чином факт його смерті не має можливості, оскільки лікарське свідоцтво видане органом, що знаходиться на тимчасово окупованій території, про що отримав відмову з органу РАЦС.
Заявник в судове засідання надав заяву, якою підтримав свої вимоги, наполягав на їх задоволенні, розгляд справи просить провести у його відсутності.
Розглянувши подані документи та матеріали, суд прийшов до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Як вбачається зі змісту ст.ст. 10,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 8 частини 1 ст. 256 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до частини 2 ст. 256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Відповідно до роз'ясень, наданих в п. 13 Постанови..., суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Частиною 1 ст. 257 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Заявник зареєстрований у м.Шахтарськ, що підтверджується його паспортом громадянина України, але відповідно до довідки від 04.07.2016 року за № НОМЕР_1, взятий на облік внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Судом встановлено, що 30 вересня року у м. Шахтарськ помер ОСОБА_2, про що було видане лікарське свідоцтво про смерть №471 від 30.09.2016 року Муніципальною установою «Цент первинної медико-санітарної допомоги міста Шахтарськ", Який похований в с. Виноградівка Болградського району Одеської області, що підтверджено довідкою Виноградівської сільської ради від 21.11.2016 року за № 556/02-19.
06 жовтня 2016 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2., однак йому в цьому було відмовлено з посиланням на те, що було видане лікарське свідоцтво про смерть №471 від 30.09.2016 року Муніципальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Шахтарськ" та зазначений медичний документ виданий на території, де орган державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
За загальним правилом документи, видані органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово непідконтрольній території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, їх акти (рішення, документи) є недійсними і не створюють правових наслідків.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014р. №1085 «Про затвердження населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» м.Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади, у тому числі органи реєстрації актів цивільного стану тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Оцінюючи надане лікарське свідоцтво про смерть №471 від 30.09.2016 року Муніципальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Шахтарськ Міністерства охорони здоров'я Донецької народної республіки», суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду цієї справи необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.
Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Як роз'яснив ВССУ в Інформаційному листі «Про окремі питання застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті … для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також значення, яке має встановлення факту смерті ОСОБА_2 для реалізації особистих немайнових прав заявника, суд вважає, що надані заявником докази у їх сукупності, з урахуванням зазначеного вище лікарського свідоцтво про смерть №471 від 30.09.2016 року , підтверджують факт смерті ОСОБА_2 30 вересня 2016 року у м.Шахтарськ Донецької області.
За вказаних обставин заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 10,11,60,131,212-215, 256, 257-1, 259,294 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер 30 вересня 2016 року у місті Шахтарськ Донецької області.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть надати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.А. Раца