465/1802/16-ц
2/465/1757/16
Іменем України
17.11.2016 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова, в складі:
головуючого судді Ванівського Ю.М.
при секретарі Школьнікової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
Позивач звернувся до суду до відповідача з позовом, в якому просить зобов'язати ОСОБА_2 спростувати на загальних зборах гаражного кооперативу «Медик» недостовірну інформацію, яку ОСОБА_2 поширював неодноразово починаючи з 05.02.2016 року, а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень та витрати по сплаті судового збору.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що працює головою гаражного кооперативу «Медик» з 1997 року по теперішній час, що підтверджується протоколом зборів за 2013 рік про переобрання позивача головою вищезазначеного кооперативу. 05.02.2016 року при ознайомленні члена гаражного кооперативу «Медик», висловлював на адресу позивача і поширював серед членів кооперативу неправдиву інформацію, а той цинічні звинувачення, а саме: «Із внесків, що ми здаємо, до рук голови правління незаконно щомісяця прилипає більше двох тисяч гривень, а попросту він їх краде». Вказує, що таку неправдиву інформацію відповідач поширює серед членів кооперативу, а тому позивач був змушений був зібрати правління кооперативу, яке одноголосно підтримало його пропозицію щодо передання позову в суд на відповідача за приниження його честі, гідності та ділової репутації. Підтвердженням цьому служить протокол №2 засідання правління гаражного кооперативу «Медик» Франківської районної спілки автомобілістів м.Львова від 08.02.2016 року. Відповідач зазначає, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації серед членів кооперативу, позивач 05.02.2016 року отримав гіпертонічну кризу, а в подальшому 09.03.2016 року та 11.03.2016 року відчув головну біль, запаморочення, проте не такі критичні як 05.02.2016 року, що підтверджується медичною картою амбулаторного хворого форми №025/у за 08.02.2016 року. Окрім цього, поширення відповідачем недостовірної інформації призвело до того, що позивач крім фізичних страждань, відчув моральні страждання, які полягають в тому , що деякі члени кооперативу перестали з ним вітатися, а деякі думають, що ОСОБА_2 говорить правду, внаслідок чого позивач вимушений перед кожним з них виправдовуватися, що ще більше призводить до моральних страждань. Вказує, що бувають непоодинокі випадки, коли позивач ночами не може заснути і це ще більше його пригнічує. Вказує, що до поширення відповідачем неправдивої інформації користувався повагою серед членів кооперативу. На підставі наведеного просить позов задовольнити.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За нормою ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав, надав аналогічні пояснення викладені у позовній заяві та просив задоволити.
Відповідач в судовому засіданні позов заперечив. Додатково пояснив, що 9 чи 10 вересня відбувалися загальні збори. Голова правління зачитував лист міського голови, що сталася аварія і потрібні кошти на ремонт кабелю електрики, а саме 23 000 гривень. На загальних зборах бухгалтер сказала, що по рахунках 9100 гривень в місяць здають. А за його підрахунками члени кооперативу здають внески на загальну суму 11 600 гривень в місяць, а тому 2 500 гривень «в повітрі літають». А тому поставив питання про звіт ревізійно-контрольної комісії, який підписаний пан ОСОБА_13, голова комісії, виявилося, що за цілий рік голова разом з зарплатою, з податками і всіма витратами використав 115 989 гривень, а членами кооперативу було здано 130 200 гривень за цілий рік. За даним фактом відкрито кримінальне провадження.
В своїх письмових запереченнях відповідач вказує, що твердження ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки слів «…, а попросту він їх краде» він не говорив взагалі. Вказує на те, що ним, як членом гаражного кооперативу було висловлено свою власну оціночну думку стосовно діяльності (роботи) ОСОБА_1., як голови кооперативу. Відтак, вважає, що його висловлювання, переформулювано ОСОБА_1 не є цинічним звинуваченням, як зазначає останній, а є вмотивованим припущенням стосовно можливої неправомірної діяльності ОСОБА_1, яке сформовано ним на підставі встановлених ініціативною групою гаражного кооперативу «Медик» обставни щодо роботи ОСОБА_1, які викладено ним у заяві на імя начальника УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України. Висловлюючи свою думку, побудовану на встановленим ним обставинах (доказах), вказує, що він не мав на меті образити ОСОБА_1 чи тим більше принизити його честь та гідність, а просто констатував факт, який на його думку мав місце.
Відповідно до ст. 10 ЦК України громадяни України можуть мати майнові та особисті немайнові права.
Згідно ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Право фізичної особи на недоторканість своєї ділової репутації закріплене у ст. 299 ЦК України. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її честі, гідності та ділової репутації.
За змістом ст.32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, (ратифікованої Законом України 475/97-ВР від 17.07.97 р.), ст., ст. 94, 277 ЦК України, кожному гарантується право на недоторканність і захист її ділової репутації, та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Статтею 200 ЦК України та статтею 1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
В силу положень ст. 47 Закону України "Про інформацію", порушенням законодавства України про інформацію, що тягне дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, є поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", визначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти, опублікування її у пресі передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Судом встановлено, що згідно протоколу №1 загальних зборів членів кооперативу «Медик» Франківського р-ну м.Львова від 12 червня 2013 року головою правління кооперативу обрано ОСОБА_1.
Згідно Акту ревізійної комісії гаражного кооперативу «Медик» спілки автомобілістів Франківського р-ну м.Львова від 27 лютого 2016 року встановлено що зловживань коштами кооперативу немає. Звіти в податкову, пенсійний фонд здаються своєчасно. Жодних фінансових порушень з боку правління та бухгалтера немає.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що ОСОБА_2 нагнітає нездорову атмосферу в колективі, може хамити. ОСОБА_2 сказав що до кишені голови правління «прилипає» по 2000 гривень кожного місяця. Вказав, що був присутній при розмові коли ОСОБА_2 сказав, що голова правління краде гроші.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 казав, що ОСОБА_1 краде гроші з кооперативу. При цьому були присутні п'ятеро осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та він.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_2 казав, що ОСОБА_1 бере собі в кишеню по 2000 гривень.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що на загальних зборах було зачитано кошторис, який взагалі не співпадає. Жодних нецензурних висловлювань стосовно голови кооперативу при ньому сказано не було.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що 20 лютого о 17 годин був головою на загальних зборах кооперативу, проте протоколу зборів членів кооперативу цього засідання до сих пір немає. Відносно честі і гідності голови правління ОСОБА_1, то не був присутнім при такій розмові. З головою правління взагалі не говорить.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що всі ці події відбувалися приблизно весною, точної дати не пам'ятає. Закінчив роботу, поставив машину і зайшов в сторожку. На зміні був він, ОСОБА_1 та сторож. Хто тоді був сторожем нен пам'ятає. Голова правління дав зачитати документ. В той час зайшов пан ОСОБА_2 в сказав: «…що Ви там читаєте, голова правління кожного місяця бере по 2000 гривень собі в кишеню».
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що гроші збирали кожного місяця, проте куди вони йшли невідомо. Їздили в податкову і в міську раду, проте взагалі ніяких проектів затверджених немає. Вказав, що ОСОБА_2 не звинувачував голову кооперативу, що він є злодієм і не принижував його.
Дослідивши надані докази, заслухавши покази свідків, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт того, що ОСОБА_2 поширював інформацію про те, що голова правління кооперативу «Медик» краде гроші кожного місяця по 2000 гривень.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
За приписами ч.3, ч. 4 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Отже, при визначенні інформації неправдивою є введення законодавцем презумпції добропорядності, яка означає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК, п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Тому, суд приходить до висновку про те, що поширена інформація про позивача не є суб'єктивною оцінкою дійсних фактів та подій, оскільки вона подана у формі висновку, виразно, недвозначно вказано, що позивач краде кошти з внесків гаражного кооперативу «Медик». Ця інформація висловлена не у формі припущення чи можливості, а в імперативній, стверджувальній формі без використання гіпербол, алегорій, сатири, іронії, натяків, підтекстів, двоякого змісту тощо, з прямим посиланням на конкретні дії.
Поширена інформація не є оціночним судженням відповідача, оскільки інформація містить фактичні дані, які можна перевірити на предмет їх дійсності.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд повинен визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За приписами ч. 1 ст. 30 Закону України "Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
За змістом норми ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночні судження, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири.
Згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" обов'язковою ознакою оціночного судження, (як суб'єктивної думки і поглядів відповідача), - є неможливість перевірити оціночні судження на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
Суд також відзначає, що відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів того, що він не мав на меті принизити честь і гідність голови правління кооперативу «Медик» ОСОБА_1
Таким чином, на підставі аналізу наявних у справі доказів, в силу положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", суд дійшов висновку про наявність сукупності обставин, що входять до юридичного складу правопорушення, які можуть бути підставою для часткового задоволення даного позову.
Стаття 32 Конституції України передбачає, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.
Водночас, відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право на свободу думки і слова, проте метою такої свободи є право іншої особи на повагу до її честі, гідності та ділової репутації.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вибір способу захисту права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. У зв'язку з цим відповідно до статті 275, 277, 278 ЦК, глави 3 цього Кодексу, право на спростування є правом позивача і не залежить від того, чи було використано право на відповідь.
Оскільки доказів достовірності розповсюдженої інформації про позивача відповідачем не надано, вищевідзначена інформація підлягає спростуванню, як така, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на недоторканість честі, гідності та ділової репутації.
Відповідно до ч.4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила цю інформацію; за нормою ч. 6 ст. 277 ЦК України позивача має право на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" визначено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Згідно із ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України.
За таких обставин, суд вважає, що слід зобов'язати відповідача ОСОБА_2 спростувати на загальних зборах гаражного кооперативу «Медик» недостовірну інформацію, яку ОСОБА_2 поширював неодноразово починаючи з 05.02.2016 року, а саме: «Із внесків, що ми здаємо, до рук голови правління незаконно щомісяця прилипає більше двох тисяч гривень, а попросту він їх краде».
Конституція України закріплює право кожного на повагу до його честі та гідності, які належить до особистих невід'ємних прав людини. Гідність це об'єктивна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаковою, «рівною» із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма приводить до формування у кожної особи почутті гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання нею рівних прав усіх інших людей.
Статтями Конституції України передбачено: у ст.21, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними; у ст.28 - кожен має право на повагу до його гідності;
Відповідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканним. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Норма ст. 299 ЦК України передбачає право фізичної особи на недоторканість її ділової репутації. Остання може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Статтею 280 ЦК України передбачено право фізичної особи, особисте немайнове право, якої порушено, на відшкодування шкоди, а саме якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Діями відповідача завдано моральної шкоди позивачу, яка полягає у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживаннях, пов'язаних з розповсюдженням недостовірної інформації. У названій інформації має місце ствердження про об'єктивний факт, який порочить та принижує позивача, оскільки вчиняти злочини - є порушенням закону та суспільної моралі, суперечить системі етичних норм, правилам поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість.
Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є, зокрема пояснення сторін.
Тому заява позивача про те, що він відчуває фізичні або душевні страждання, є доказом факту заподіяння моральної шкоди, а оцінка цього доказу - прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач не надав.
За загальними правилами особа звільняється від відповідальності з відшкодування шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини, (ч.2 ст. 1166 ЦК України). Це є наслідком дії в цивільному законодавстві презумпції (припущення) винуватості, сутність якої полягає в тому, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною в цьому до тих пір, поки не доведе відсутність своєї вини.
У процесі розгляду справи відповідач не спростував цю презумпцію, внаслідок чого вона є юридичною підставою для висновку про наявність їх вини у заподіянні моральної шкоди позивачу.
Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з вимог ст.23 ЦК України, з врахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності.
Зважаючи на те, що саме позитивне вирішення спору є елементом моральної компенсації позивачці, способом сатисфакції, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі: 10 000 грн.
Відтак суд, оцінюючи зібрані у справі докази та виходячи іх вимог процесуального і матеріального права, приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відтак, вирішуючи питання стягнення судових витрат на підставі ст.88 ЦПК України, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача ОСОБА_2. на користь позивача судовий збір у розмірі 1378,00 грн., що було сплачено при поданні позовної заяви.
Керуючись ст.ст.10, 11, 15, 57, 60, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Зобовязати ОСОБА_2 спростувати на загальних зборах гаражного кооперативу «Медик» недостовірну інформацію, яку ОСОБА_2 поширював неодноразово починаючи з 05.02.2016 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1378 грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя Ванівський Ю.М.