Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
15 листопада 2016 року Справа № П/811/371/16
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дегтярьової С.В., суддів Брегея Р.І. та Жука Р.В., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача 1: Міністерства внутрішніх справ України
відповідача 2: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці
про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
за участю:
секретаря судового засідання - Черної О.Ю.,
позивача - ОСОБА_1,
представників:
позивача - ОСОБА_2,
відповідачів - не з'явилися,
ОСОБА_1 звернувся з позовом, неодноразово зміненим та уточненим, до Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці про:
- зобов'язання скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці №233 о/с від 14 березня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 6 листопада 2015 року.;
- звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 14 березня 2016 року на підставі п.64 «г» (за скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
- стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошові кошти в сумі 145190,35 грн., в тому числі:
- заборгованості з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по 14.03.2016 року в сумі 23300,34 грн.;
- заборгованості з грошового забезпечення за період з 01.10.2015 року по 06.11.2015 року в сумі 6963,32 грн.;
- вихідної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5624,22 грн.;
- допомогу на оздоровлення в сумі 4524,22 грн.;
- середнього заробітку, що виник в зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15.03.2015 року по 30.11.2016 року в розмірі 24310,03 грн.;
- компенсацію витрат на проїзд до м.Кіровограда та у зворотному напрямку до м.Кременчука на користь ОСОБА_1 у розмірі 900,00 грн. та на користь представника позивача ОСОБА_2 у розмірі 900,00 грн.;
- компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 28472,62 грн.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці №233 о/с від 14 березня 2016 року його було звільнено з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці з 6 листопада 2015 року. Позивач вважає своє звільнення з такої дати незаконним, оскільки у періоді до 14.03.2016 року він виконував свої обов'язки, в тому числі, і в якості відповідального за передачу на зберігання справ, документів, майна Кременчуцького відділу МВСУ на Південній залізниці. У зв'язку з чим ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідачів скасувати наказ про звільнення та в подальшому звільнити його з посади з 14 березня 2016 року за тією ж підставою. Додатково позивач просить суд стягнути з Міністерства внутрішніх справ України грошові кошти в сумі 145190,35 грн.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачами до суду подано заперечення на позовну заяву відповідно до яких позовні вимоги ними не визнаються у повному обсязі. Ними вказано, що з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» наказом МВС України від 06.11.2015 р. №1388 «Про організаційно-штатні зміни» було скорочено усі посади органів внутрішніх справ України. Враховуючи те, що позивача не було прийнято на службу в органи Національної поліції, останнього було законно звільнено зі служби в органах внутрішніх справ саме з 06.11.2015 р. відповідно до норм пунктів 10, 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 15.11.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено у строк до 21.11.2016 р., про що повідомлено під час проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.
Дослідивши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
З 18.07.2011 р. по 06.11.2015 р. ОСОБА_1 на станції Кременчук УМВС України на Південній залізниці проходив службу на посаді першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук УМВС України на Південній залізниці (а.с.12-16).
В зв'язку з ліквідацією органів МВС України на залізниці 27.07.2015 року позивачем було подано рапорт про згоду на перехід на посаду слідчого Кременчуцького відділу Головного Управління МВС України в Полтавській області (а.с.103-105).
На підставі вищевказаного рапорту та листа УМВС України в Полтавській області від 28.09.2015 р. №1/3-3293 УМВС України на Південній залізниці було винесено наказ від 30.09.2015 № 200 о/с, яким підполковника міліції ОСОБА_1 першого заступника начальника лінійного відділу - начальник слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук з 01.10.2015 р. відряджено до УМВС України в Полтавській області (а.с.22).
Однак, 19.10.2015 року Кременчуцьким міським відділом УМВС України в Полтавській області було видано наказ №304, яким створено комісію для прийому речових доказів, які рахуються за СВ ЛВ на ст. Кременчук УМВС України на Південній залізниці, до Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області. Контроль за виконанням даного наказу було покладено на позивача (а.с.24).
Відповідачем-2 в письмових запереченнях зазначено, що ОСОБА_1 прибув до УМВС України на Південній залізниці для отримання приписів на відрядження до УМВС в Полтавській області 06.11.2015 р., пояснюючи, що раніше прибути за документами не міг через те, що займався питаннями ліквідації лінійного відділу на станції Кременчук УМВС України на Південній залізниці (а.с.103-105).
Окрім того відповідачем-2 зазначено, що після надходження запиту з УМВС України в Полтавській області особова справа ОСОБА_1 за вих. № 36/8/1285 дск від 03.09.2015 р. була направлена до УМВС України в Полтавській області (а.с.103-105). В грудні 2015 року до ГУНП в Харківській області з ГУНП в Полтавській області надійшла особова справа ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що його не було призначено на службу до УМВСУ в Полтавській області. З огляду на те, що наказом УМВС України на Південній залізниці від 30.09.2015 р. № 200 о/с підполковник міліції ОСОБА_1 був відряджений для подальшого проходження служби до УМВС України в Полтавській області, його особова справа повторно була направлена до ГУНП в Полтавській області за вих. № 7/103 дек від 25.12.2015 р. (а.с.103-105).
15.01.2016 р. особову справу позивача було повернуто з ГУНП в Полтавській області до Ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці у зв'язку з тим, що станом на 11.01.2016 р. він не прибув для подальшого проходження служби до ГУНП в Полтавській області (а.с.103-105).
Вищевикладене підтверджується висновком Ліквідаційної комісії УМВС України на Південній залізниці від 14.03.2016 р., складеного за результатами службової перевірки, проведеної за фактом неприбуття ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до УМВС Вкраїни в Полтавській області (а.с.119-120).
За результатами перевірки видано наказ УМВС України на Південній залізниці від 14.03.2016 р. № 233 о/с, яким скасовано наказ УМВС України на Південній залізниці від 30.09.2015р. № 200 о/с в частині відрядження до УМВС України в Полтавській області позивача та звільнено ОСОБА_1 у запас Збройних сил з 6 листопада 2015 року. за п.64 «г» (за скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України відповідно до норм пунктів 10, 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.114).
14.03.2016 р. позивачем отримано трудову книжку (а.с.2-8, 33).
Згідно Постанови КМУ №730 від 16.09.2015 р. «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» вирішено УМВС в області ліквідувати як юридичну особу публічного права, ГУ Національної поліції в області створено як юридичну особу публічного права.
Правовідносини сторін регулюються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ №114 від 29.07.1991 р., (далі по тексту - Положення).
Відповідно до п.10 розд. ХІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 р. працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відповідно до п.11 розд. ХІ Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
Відповідно до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Судом встановлено, що позивач на службу в поліцію прийнятий не був.
Однак, з 06.11.2015 р. позивача звільнено за п.64 "г" (через скорочення штату), не було.
Судом встановлено, що позивач продовжував службу в органах і після 06.11.2015 р. Так, відповідач-2 зобов'язав ОСОБА_1 передати справи, документи, майно Кременчуцького УМВС України на Південній залізниці відповідно до наказу №304 від 19.10.2015 р.
Ухвалою від 18.08.2016 року суд зобов'язував Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці в письмовій формі пояснити, що саме стало підставою того, що позивач не був звільнений 06.11.2015 року, а це питання вирішене лише 14.03.2016 року. Натомість обґрунтованих пояснень відповідач не надав.
Судом встановлено, що позивача звільнено 14.03.2016 року, однак з 06.11.2015 року.
Позивач не заперечив у судовому засіданні наявності підстав для свого звільнення за п.64 "г" (через скорочення штату), натомість вважає, що виконуючи обов'язки до 14.03.2016 року, мав право на отримання грошового забезпечення та звільнення з 14.03.2016 року, а не з 06.11.2015 року.
Але, позивач звертаючись до суду, просив зобов'язати відповідачів скасувати наказ №233 о/с від 14 березня 2016 року в частині його звільнення з 6 листопада 2015 року. При цьому просить суд звільнити його із займаної посади 14 березня 2016 року на підставі п.64 «г» (за скороченням штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
З огляду на пояснення позивача, відсутність спору в частині самого звільнення та підстав звільнення, суд вважає за доцільне змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці в наказі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці №233 о/с від 14 березня 2016 року з 6 листопада 2015 року на 14 березня 2016 року.
Згідно п.1.6. Наказу МВС України від 31.12.2007 р. №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. За час відсутності особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ є матеріали службового розслідування на підставі мотивованого рапорту безпосереднього керівника про обставини невиходу на службу та наказ начальника органу внутрішніх справ, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення.
Судом встановлено, що до 14.03.2016 року будь-яких наказів щодо припинення виплати позивачу грошового забезпечення керівництвом не приймалось, інші підстави для припинення виплат були відсутніми.
З огляду на те, що ОСОБА_1 проходив службу в УМВС України на Південній залізниці, яке відповідно до відомостей з ЄДРПОУ (а.с.106-107) з 14.07.2015 року перебуває у стані припинення та на час розгляду справи не ліквідоване, суд вважає, що відповідати за позовними вимогами про стягнення грошового забезпечення належить саме УМВС України на Південній залізниці.
В позовних вимогах позивач просить стягнути заборгованість по грошовому забезпеченню за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по 14.03.2016 року в сумі 23300,34 грн. При цьому середньомісячним розміром грошового забезпечення вважає 5677,18 грн. (а.с.4).
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач в період з 06.11.2015 р. по 14.03.2016 р. проходив службу в УМВС України на Південній залізниці, тому позовні вимоги щодо оплати саме вимушеного прогулу не є обґрунтованими.
Натомість, виконуючи свої обов'язки, накази та вказівки керівництва до 14.03.2016 року, не будучи звільненим, позивач має право на виплату йому грошового забезпечення за період з 06.11.205 року по 14.03.2016 року.
Окрім цього, позивач просить суд стягнути грошове забезпечення за період з 01.10.2015 року по 06.11.2015 року в сумі 6963,32 грн.
Як встановлено судом з 01.10.2015 року позивач був задіяний у роботі комісії з передачі документів, по день звільнення позивачеві не виплачувалось грошове забезпечення.
Так, згідно довідки, наданої відповідачем-2, судом встановлено, що позивачу у жовтні 2015 року виплачено премію за вересень 2015 року в сумі 1072,61 грн. Інших коштів за жовтень та листопад 2015 року виплачено не було (а.с.21, 109). Тому підлягає стягненню грошове забезпечення за жовтень 2015 року та з 01.11.2015 року по 06.11.2015 року включно.
До матеріалів справи УМВС України на Південній залізниці надано довідку, відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення співробітника УМВС України на Південній залізниці ОСОБА_1 складає 172,69 грн., а середньомісячне - 5353,46 грн. (а.с.110).
В судовому засіданні позивач погодився з таким розміром розрахованого грошового забезпечення та обґрунтованих заперечень не подав. Більш того, судом встановлено, що розмір середньомісячного грошового забезпечення в сумі 5353,46 грн. є тотожним розміру, вказаному в грошовому атестаті (а.с.19).
Суд вважає, що стягненню з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 підлягає невиплачене грошове забезпечення з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року включно в сумі 29184,96 грн. (5 міс. х 5353,45 грн. + 14 дн. х 172,69 грн.). Тому позовні вимоги про стягнення 1078,70 грн. ((23300,34 грн. + 6963,32 грн.) - 29184,96 грн.) задоволенню не підлягають.
Окрім того, ОСОБА_1 просить суд стягнути вихідну допомогу при звільненні за скороченням штатів в розмірі 51095,60 грн., яку він розраховує з суми 5677,18 грн., яку вважає середньомісячним розміром грошового забезпечення.
Відповідно до п.10 постанови КМУ від 17 липня 1992 р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби у зв'язку із скороченням штатів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Судом встановлено, що при звільненні така допомога позивачу виплачена не була.
Так, як описано вище, місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 5353,46 грн., що підтверджується грошовим атестатом, а не в сумі 5677,18 грн., з якої вираховував позивач грошову допомогу (а.с.19). Вислуга у календарному обчисленні - 18 років (а.с.114).
Таким чином, розмір грошової допомоги, належний до стягнення становить 48181,14 грн.((5353,46 грн. х 50%) х 18 років). Тому позовні вимоги про стягнення 2914,46 грн. (51095,60 грн. - 48181,14 грн.) задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5624,22 грн. та допомоги на оздоровлення в сумі 4524,22 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.16.1 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Згідно 2.16.2. Інструкції №499 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
З огляду на те, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим даними нормами та не писав мотивованого рапорту на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, правові підстави для задоволення вимог про її стягнення відсутні, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.2.16.3 Інструкції №499 допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві за 2015 рік була виплачена допомога для оздоровлення у розмірі 1100,00 грн. (посадовий оклад) (а.с.19, 108). Посилання позивача на те, що вона повинна була бути виплачена в сумі 5624,22 грн. є необґрунтованим, оскільки документальних доказів наявності у УМВС України на Південній залізниці асигнувань для виплати допомоги на оздоровлення саме у розмірі 5624,22 грн. та подальшого прийняття наказу на виплату допомоги саме в такій сумі, позивачем суду не надано (а.с.19, 108). Більш того, відповідачем-2 в своєму запереченні вказано, що матеріальна допомога виплачена в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення. Таким чином, позовні вимоги в частині 10148,44 грн. (5624,22 грн. + 4524,22 грн.) задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку, що виник в зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні за період з 15.03.2015 року по 30.11.2016 року в розмірі 24310,03 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ст.117. в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З огляду на зміст частини 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ, норми якого з огляду на п.1 ч.1 ст.3 поширюються, зокрема, на військовослужбовців правоохоронних органів, встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
При цьому частиною другою зазначеного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Таким чином, із аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що права та гарантії встановлені Конституцією та законами України поширюються на військовослужбовців із врахуванням законодавчо встановлених особливостей, а не за умови, якщо вони безпосередньо визначені спеціальним законодавством, яке врегульовує питання, пов'язані з прийняттям, проходженням та звільненням зі служби в органах внутрішніх справ України.З огляду на викладене суд приходить до висновку про стягнення середнього заробітку, що виник в зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15 березня 2016 року (наступного дня після дня звільнення) по 15 листопада 2016 року (дата розгляду справи). Середній заробіток за цей період становить 42827,68 грн. (8 х 5353,46 грн.). При цьому стягненню підлягають суми в межах позовних вимог - 24310,03 грн., в тому числі, і за мінусом виплаченої допомоги по безробіттю (а.с.231).
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З'ясуванню в даному випадку підлягає те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на викладене, враховуючи ступінь вини роботодавця та можливості отримати відповідну сатисфакцію за порушеного права, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., відмовивши в частині 27472,62 грн. за відсутністю обґрунтованих доказів понесення моральних втрат в такому обсязі.
Щодо вимог про компенсацію витрат на проїзд до м. Кіровограда та у зворотному напрямку до м. Кременчука на користь ОСОБА_1 у розмірі 900,00 грн. та на користь представника позивача ОСОБА_2 у розмірі 900,00 грн. суд зазначає наступне.
В обґрунтування своїх вимог позивачем надано до суду квитки на проїзд автобусним транспортом до м. Кіровограда та у зворотному напрямку на загальну суму 242,08 грн. (74,05 грн. + 81,10 грн. + 86,93 грн.). Будь-яких інших документальних доказів здійснення витрат на проїзд позивачем до суду не надано, а тому суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на проїзд до м. Кіровограда та у зворотному напрямку підлягають задоволенню в частині 242,08 грн., тобто в документально підтвердженій.
Відповідно до ч.1 ст.265 КАС України, негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Тому суд вважає, звернути до негайного виконання дану постанову в частині стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 5353,46 грн.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159 - 163, 167 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника лінійного відділу - начальника слідчого відділення лінійного відділу на станції Кременчук Південної залізниці в наказі Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці №233 о/с від 14 березня 2016 року з 6 листопада 2015 року на 14 березня 2016 року.
3. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з грошового забезпечення з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року включно в сумі 29184,96 (двадцять дев'ять тисяч сто вісімдесят чотири грн. 96 коп.).
4. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) вихідну допомогу при звільненні за скороченням штатів в розмірі 48181,14 грн. (сорок вісім тисяч сто вісімдесят одна грн. 60 коп.).
5. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток, що виник в зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за період з 15 березня 2015 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 24310,03 грн. (двадцять чотири тисячі триста десять грн. 03 коп.).
6. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).
7. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати на проїзд до м. Кіровограда та у зворотному напрямку у розмірі 242,08 грн. (двісті сорок дві грн. 00 коп.).
8. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову суду в межах суми стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 5353,46 грн. звернути до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня отримання копії постанови у повному обсязі, апеляційної скарги.
Головуючий суддя С.В. Дегтярьова
Судді Р.І. Брегей
Р.В. Жук