Справа № 569/13377/16-а
23 листопада 2016 року
Рiвненський мiський суд Рівненської області в особі судді Кучиної Н.Г.,
з участю секретаря судового засідання Довбенко Г.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника Рівненського об'єднаного управління Пенсійного
фонду України Рівненської області ОСОБА_2,
pозглянувши у відкритому судовому засіданні в мiстi Рiвне
спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_1, позов ОСОБА_3 підтримала та просить суд визнати неправомірними дії відповідача які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії, призначеної як державному службовцю, згідно із ОСОБА_4 України «Про державну службу» в редакції, що діяла на дату призначення пенсії, починаючи з 01 грудня 2015 року, виходячи із 83% від заробітної плати, що значиться в довідці Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28 вересня 2016 року №40-412/ф, а також зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії згідно із ОСОБА_4 України «Про державну службу» в редакції, що діяла на дату призначення пенсії в розмірі 83 % від заробітної плати, що значиться в довідці Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28 вересня 2016 року №40-412/ф, починаючи 01 грудня 2015 року.
Представник Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, перебуваючи на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області, отримує пенсію за віком згідно положень статті 37 ОСОБА_4 України «Про державну службу».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 було підвищено посадові оклади працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, в тому числі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, де позивач працював на момент виходу на пенсію на посаді начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області.
Маючи право на перерахунок пенсії згідно статті 37 ОСОБА_4 України «Про державну службу» (в редакції на момент виходу на пенсію), позивач 28 вересня 2016 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та надав довідку встановленого зразка від 28 вересня 2016 року № 40-412/ф, в якій відображена заробітна плата за посадою начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області станом на 01 грудня 2015 року.
Згідно згаданої довідки сума заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, становила би 11368,80 грн.
Листом від 06 жовтня 2016 року № 862/10, а не рішенням, Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області відмовило позивачу у перерахунку пенсії як державному службовцю із посиланням на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ОСОБА_4 України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до окремих законів України, в тому числі і відповідно до ОСОБА_4 України «Про державну службу», а тому з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених названим ОСОБА_4, не призначаються, а раніше призначені пенсії - не перераховуються.
Суд вважає, що дії відповідача по відмові у перерахунку позивачу пенсії за віком відповідно до ОСОБА_4 України «Про державну службу» є протиправними, оскільки обмежують її конституційні права.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 37 ОСОБА_4 України «Про державну службу» (в редакції на момент призначення пенсії позивачу) передбачала, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 70 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 70 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Пенсія позивача ОСОБА_3, як державного службовця, обчислювалась виходячи із 83% заробітної плати, з урахуванням стажу держслужбовця та службовця Державної архітектурно-будівельної інспекції України, що не заперечується відповідачем, а тому вказана обставина не підлягає доказуванню у відповідності до частини першої статті 61 ЦПК України.
Порядок та умови визначення розміру заробітної плати для перерахунку пенсій державним службовцям визначався постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 845 (в редакції до 01 червня 2015 року) «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії».
Згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 845 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (з наступними змінами) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до ОСОБА_4 України «Про державну службу», визначається за вибором особи, що звернулася за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, поспіль перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи поспіль перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року № 581 встановлено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року № 432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. При цьому, премія та інші надбавки враховуються в середніх розмірах стосовно визначених законодавством таких виплат у відповідному державному органі, з якого особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично їй встановлені.
Відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України «Про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 2а-4753/09/2670» від 14 лютого 2011 року № 5-1, якою затверджено форму довідки про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до ОСОБА_4 України «Про державну службу», в довідці міститься графа «Інші виплати», до якої вносяться відомості про отримані особою виплати, для яких не передбачені окремі графи, з подальшим розшифруванням цих виплат в рядку «Інші виплати» та зазначено, що на всі виплати, включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також, в довідці зазначається на підставі яких первинних документів зазначена довідка видана (особових рахунків, платіжних відомостей або інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату).
Виходячи з наявних у відповідача документів вбачається, що позивач на момент призначення пенсії державного службовця виконав усі необхідні умови для такого призначення, а тому мав право і на перерахунок такої пенсії згодом.
Підпункт 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» визначив, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах установ, закладів та організацій, у тому числі за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій, посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників підвищуються відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 (Офіційний вісник України, 2002р., № 36, ст. 1699), з встановленням з 1 грудня 2015 року у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.
Таким чином, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 845 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», позивач набула право і на перерахунок призначеної пенсії, виходячи з положень законодавства, що були чинні на момент виходу її на пенсію.
Відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ОСОБА_4 № 213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ОСОБА_4 України «Про державну службу».
Таким чином, відповідач вважає, що і перерахунок пенсії не повинен проводитись у зв'язку з відсутністю правової норми. Проте таку позицію відповідача суд визнає хибною з огляду на наступне.
Аналіз вищевикладеного положення дає підстави для висновку, що воно поширюється на тих осіб, яким пенсії призначаються (на теперішній час) спеціальними законами, а не на тих, яким вони вже призначені (в минулому часі).
Крім цього, згадане положення ОСОБА_4 № 213-VIII не містить посилання на конкретні норми законів чи підзаконних актів щодо пенсійного забезпечення осіб, які скасовуються. Підстав вважати, що скасовуються всі норми, як ті, що стосуються призначення, так і ті, що стосуються перерахунку пенсій немає.
Суд визнає, що застосування Рівненським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області норм ОСОБА_4, які обмежують конституційні права позивача на соціальне забезпечення, є прямим порушенням Конституції України, Європейської соціальної Хартії (ратифікованої Україною), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколів до неї та принципів верховенства права і законності.
Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади.
Відповідно до частин першої та третьої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закон та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Стаття 37 ОСОБА_4 України «Про державну службу», до внесення в неї змін згідно ОСОБА_4 № 213-VIII, надавала право державним службовцям на перерахунок пенсії, з урахуванням підвищень заробітної плати працюючим державним службовцям згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013.
Застосувавши до позивача ОСОБА_4 № 213-VIII, відповідач фактично звузив його соціальні гарантії на достатній рівень матеріального забезпечення по старості (за віком), окрім того, застосував положення ОСОБА_4, які стосуються відміни призначення спеціального виду пенсії, а не їх перерахунків.
Відповідно до статті 1 ОСОБА_4 України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 ОСОБА_4 України «Про державну службу» регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів державної влади, прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього ОСОБА_4, якщо інше не передбачено законами України.
Згідно частини першої статті 58 Конституції України ОСОБА_4 та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно рішення ОСОБА_5 Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.
Частина перша статті 5 КАС України визначає, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, пункт 1 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (принцип законності) визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (частина четверта статті 9 КАСУ).
В абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини свого Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп ОСОБА_5 Суд України зазначив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного ОСОБА_4 України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
ОСОБА_5 Суд України в Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп зазначив, що в Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним ОСОБА_4 України межах і відповідно до законів.
Згідно пунктів 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої відповідно до ОСОБА_4 України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» № 137-V 14 вересня 2006 року, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до Розділу ІІ Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_6 право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується частиною другою та частиною третьою статті 22 Конституції України, згідно яких конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.
Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод» ОСОБА_5 Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзаци п'ятий, шостий пункту 4).
Крім того, ОСОБА_5 Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз'яснив своє розуміння словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». При цьому ОСОБА_5 Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного прав в жодному разі не може бути порушена».
Отже, визнання ОСОБА_4 правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно зазначених у них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_5 Суд України вважає скасування або обмеженням цих прав і свобод.
Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин Закон № 213-VIII, фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені Законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України та частини 1 статті 58 статті 21 та 24 Конституції України.
Варто зазначити, що частиною другою статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
ОСОБА_4 України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.
Європейський суд з прав людини ще в 1974 році у справі «Міллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви № 6849/72 від 16 грудня 1974 року) сформулював позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, у рішенні суду було зазначено, що у зв'язку із сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду, а як наслідок і на підвищення розміру пенсійної виплати внаслідок її перерахунку.
Згідно змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року Європейського суду з прав людини MALTZAN and Others v. Germany). Європейський суд з прав людини робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Враховуючи вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, сплата внесків із заробітної плати державного службовця надає право в майбутньому на використання позитивного права щодо перерахунку спеціального виду пенсії згідно ОСОБА_4 України «Про державну службу».
Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (Постанова № 462-VIII) схвалено заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5,6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наголошую, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру щомісячної пенсії, повинна застосовуватися в Україні.
Таким чином, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність «правомірних (законних) очікувань»є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Оскільки із заробітної плати позивача роботодавцями постійно утримувалися та сплачувалися до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому, на переконання суду, дії відповідача є прямим втручанням у її право на мирне володіння особистим майном (пенсією), яка повинна бути перерахована, в тому числі, через великий рівень інфляції.
Із системного аналізу частини першої статті 7 ОСОБА_4 України «Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV вбачається рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнобов'язкове державне пенсійне страхування.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
Також Конституційний суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за явими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кільківсно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».
Однак, предметом регулювання ОСОБА_4 № 213-VIII є інше коло питань, ніж пенсійне забезпечення державних службовців, а саме: реалізація заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів і приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України (пояснювальна записка до ОСОБА_4 № 213-VIII).
У пункті 4 мотивувальної частини свого Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ОСОБА_5 Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію ОСОБА_4 про Державний бюджет. Зокрема, ОСОБА_5 Суд України вважає, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. При прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
У зв'язку з цим ОСОБА_5 Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення ОСОБА_5 Суду України № 6-рп/2007).
Як зазначено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як вказано у статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого рішення нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення повинні грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Станом на грудень 2015 року позивач досягнула пенсійного віку та виконала усі необхідні умови щодо призначення та отримання пенсії за віком, передбаченої ОСОБА_4 України «Про державну службу», у зв'язку з чим, їй повинна виплачуватись така пенсія.
Враховуючи вищенаведене, та всупереч принципу верховенства права та законності, відповідач обмежив існуюче право позивача на пенсію за віком, а відтак його дії є протиправними.
Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та доведеними.
В системі аналізу спірних правовідносин, порушене право позивач підлягає захисту шляхом визнання протиправними дій Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із одночасним відновленням такого права шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме, перерахувати позивачу пенсію згідно ОСОБА_4 України «Про державну службу», виходячи із 83% від заробітної плати, що включена в надану ним відповідачу довідку встановленого зразка.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 45 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок пенсії здійснюється у наступні строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Приймаючи до уваги те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 28 вересня 2016 року, то його пенсія повинна бути перерахована та виплачена, починаючи з 01 жовтня 2016 року, а не з 01 грудня 2015 року.
Керуючись ст.ст.11,17,18,71,160,161,162,186 КАС України, суд, -
В И Р I Ш И В :
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3, призначеної як державному службовцю, згідно із ОСОБА_4 України «Про державну службу», виходячи із 83% від заробітної плати, що значиться в довідці Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28 вересня 2016 року №40-412/ф.
Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 згідно із ОСОБА_4 України «Про державну службу» в розмірі 83 % від заробітної плати, що значиться в довідці Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 28 вересня 2016 року №40-412/ф, починаючи 01 жовтня 2016 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Cуддя: