17 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
СитнікО.М., Леванчука А.О., Ступак О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року,
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 10 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 003-2900/840-0086, відповідно до якого останньому наданий кредит у розмірі 300 000 доларів США, зі сплатою 11,95 % строком до 10 вересня 2037 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_5 укладений договір поруки № 003-2900/840-0086-Р, відповідно до якого остання поручилася за виконання позичальником своїх зобов'язань. У зв'язку з порушенням боржниками умови кредитного договору, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 400 686,65 грн. Враховуючи те, що вказане рішення суду відповідачами не виконано, позивач просив стягнути з них відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 127 411,64 доларів США, що еквівалентно 2 014 084 грн 98 коп.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 014 084 грн 98 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 10 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 003-2900/840-0086, відповідно до якого останньому наданий кредит у розмірі 300 000 доларів США, зі сплатою 11,95 % строком до 10 вересня 2037 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_5 укладений договір поруки № 003-2900/840-0086-Р, відповідно до якого остання поручилася за виконання позичальником своїх зобов'язань. У зв'язку з порушенням боржниками умови кредитного договору, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 400 686,65 грн.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2013 року змінено рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2012 року, відповідно до якого у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу відмовлено, у зв'язку з припиненням поруки.
Рішення про стягнення боргу не виконано.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У п. 2.7 кредитного договору передбачено сплату процентів за користування кредитом до дати повного погашення кредиту.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Оскільки судове рішення від 12 липня 2012 року про стягнення кредитної заборгованості з боржника останній не виконав, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права кредитодавець має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що законом передбачено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.
Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
СитнікО.М. Леванчук А.О. СтупакО.В.