31 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Умнової О.В., Висоцької В.С., Гримич М.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Захід-Холдінг-Центр» про зміну підстави звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2016 року,-
В жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, вимоги якого змінив в ході розгляду справи, просив змінити статтю звільнення із ст. 38 КЗпП України на п.6 ст. 36 КЗпП України; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2015 року по 15 вересня 2015 року в сумі 1200 грн, а також з 15 вересня 2015 року по день розгляду справи судом; 10000 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідача 4032 грн за відпрацьовані надурочні години, 3600 грн за суміщення професій, так як виконував додаткову роботу кочегара, 8208 грн вихідної допомоги та 1216 грн недоплаченої компенсації за не використану щорічну відпустку.
Мотивував вимоги тим, що у листопаді 2014 року ОСОБА_4 влаштувався на роботу в ПП «Захід - Холдінг - Центр» на посаду охоронника та був призначений на об'єкт ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» з місячним окладом 2400 грн на місяць. З 01 вересня 2015 року ТОВ «Медичний центр «Гемофонд» розірвав договір про охорону з ПП «Захід - Холдінг - Центр», тому директор підприємства запропонував йому посаду охоронника на іншому об'єкті - «Київський завод шампанських вин», з окладом 2100 грн. Оскільки відбулася зміна істотних умов праці позивач, 02 вересня 2015 року, написав заяву про звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України на підставі п.4 ст. 32 КЗпП України та ч.3 ст.38 КЗпП України. ОСОБА_4 вважає, що відповідач безпідставно звільнив його з роботи за ст. 38 КЗпП України. Також позивач зазначає, що на об'єкті охорони - ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» мав надурочну роботу, а також здійснював роботу кочегара, проте йому грошові кошти за вказану роботу роботодавець не сплатив, у зв'язку з чим підприємство має перед ним заборгованість, тому звернувся з вищевказаним позовом до суду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 01 грудня 2014 був прийнятий охоронником в ПП «Захід - Холдінг - Центр» з окладом згідно із штатним розписом, з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність, відповідно до Наказу № 14-к (а.с.31).
Наказом №11 від 31 серпня 2015 року ПП «Захід - Холдінг - Центр» у зв'язку з розірванням договору на охорону об'єкта - ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» згідно з ч. 2 ст. 32 КЗпП України ОСОБА_4 переміщено із збереженням заробітної плати на посаді охоронника з 01 вересня 2015 року на об'єкт «Київський завод шампанських вин» (а.с.34).
ОСОБА_4, 02 вересня 2015 року, залишив на КПП підприємства «Київський завод шампанських вин» заяву, вказавши, що у зв'язку з припиненням обслуговування ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» та зміною істотних умов праці (розмірів оплати праці) на підставі ч.4 ст.32 КЗпП України останній просив звільнити його з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України, врахувавши ч.3 ст.32 та ч.3 ст. 38 КЗпП України, 04 вересня 2015 року (а.с.32).
Наказом №13-к від 04 вересня 2015 року ПП «Захід - Холдінг - Центр» ОСОБА_4 звільнено з роботи з 04 вересня 2015 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.35).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо зміни статті звільнення, виходив із того, що позивач був переміщений на інший об'єкт у м. Київ, розмір оплати його праці не змінювався, тобто істотні умови праці жодним чином не були змінені.
При цьому вірно зауважив, що підстави для розірвання трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП у роботодавця були відсутні, оскільки ОСОБА_4 не бажав працювати у відповідача, подавши відповідну заяву про звільнення з 04 вересня 2015 року. Як наслідок за відсутності зміни істотних умов праці, відсутні підстави для зміни статті звільнення та для стягнення на користь позивача вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку за ст. 44 КЗпП.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач після 01 вересня 2015 року на роботу не виходив, розрахунок був проведений після звернення позивача за розрахунком, що підтверджується відповідною відомістю на виплату грошей. (а.с. 91). При цьому, згідно досліджених графіків чергувань, письмових доказів у справі щодо намагання відповідача провести вчасно розрахунок з позивачем, судами правильно встановлено про відсутність підстав для застосування ст.117 КЗпП України.
Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволеннячастини позовних вимог щодо стягнення коштів за відпрацьовані надурочні години та за суміщення професій, оскільки позивачем не надано суду належних доказів щодо виконання ним надурочних робіт та роботи кочегара.
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з роз'ясненнями викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року (із змінами і доповненнями).
При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Умнова
В.С. Висоцька
М.К. Гримич