1 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоВолкова О.Ф.,
суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія» (далі - Компанія) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - регіональне управління ДПСУ, ДПСУ відповідно) про скасування постанови,
У травні 2012 року Компанія звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову регіонального управління ДПСУ від 20 квітня 2012 року № 118 про накладення штрафу на Компанію в розмірі 8500 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач протиправно застосував норми національного законодавства України, оскільки міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені Законом України від 10 січня
2002 року № 2920-ІІІ «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (далі - Закон № 2920-ІІІ). Компанія не має статусу перевізника на території України та не може нести відповідальність за правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень. Посадові особи відповідача допустили процедурні порушення під час притягнення позивача до відповідальності.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 6 серпня 2012 року задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не має статусу перевізника на території України, тому не може бути належним суб'єктом відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону № 2920-ІІІ.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 жовтня
2012 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 грудня 2015 року залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про правомірність притягнення позивача до відповідальності, оскільки останній не виконав вимоги статті 22-1 Закону України від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт»
Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що Компанія, яка здійснює міжнародні перевезення пасажирів залізничним транспортом, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та діє на підставі ліцензії згідно із законодавством держави місцезнаходження, є перевізником в розумінні Угоди про міжнародне пасажирське сполучення від 1 листопада 1951 року зі змінами та доповненнями від
8 жовтня 2004 року, Закону України від 5 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль»
У січні 2016 року Компанія звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд вказаної ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві Компанія просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від
6 серпня 2012 року залишити в силі.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року (справи №№ К/800/38401/13, К/800/38408/13, К/800/15148/13, К/800/25306/13), які, на думку Компанії, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ. Також додано копію постанови Верховного Суду України від 4 листопада
2015 року (справа № 2а-0370/3482/11, 21-3549а15).
Цими ухвалами суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до місцевого загального суду як адміністративного суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог у цих справах, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи ці рішення, не звернули увагу на те, що в силу вимог пункту 2 частини першої статті 18 КАС ці справи предметно підсудні іншому суду.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За змістом статей 1, 12 Закону № 2920-III рішення посадової особи органу охорони державного кордону України про накладення штрафу за невиконання обов'язку перевізника перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, оформлюється постановою.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2920-III цю постанову про накладення штрафу може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.
Пунктом 2 частини першої статті 18 КАС визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, у постанові Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року (справа № 2а-1870/7313/11, 21-3353а15) міститься правовий висновок, відповідно до якого право на оскарження рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності обмежується лише зверненням за захистом до суду першої інстанції.
Водночас у постанові від 4 листопада 2015 року (справа № 2а-0370/3482/11,
21-3549а15) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір з приводу оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону № 2920-III, предметно підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду за місцезнаходженням відповідача.
У справі, яка розглядається, спір виник з приводу оскарження постанови про притягнення Компанії до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону № 2920-III. Компанія скористалась правом на оскарження спірної постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності.
Сумський окружний адміністративний суд розглянув цю справу, а суди апеляційної та касаційної інстанцій переглянули постанову окружного адміністративного суду, ухвалену за результатами розгляду цієї справи.
Оскільки Сумський окружний адміністративний суд, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, не звернув увагу на те, що ця справа предметно підсудна іншому суду, а саме місцевому загальному суду як адміністративному суду за місцезнаходженням регіонального управління ДПСУ, то визнати таке рішення законним не можна.
З урахуванням наведеного, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено, зокрема, неповноважним судом, то всі рішення, ухвалені у цій справі, підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до відповідного місцевого загального суду як адміністративного суду.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Заяву відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія» задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 серпня
2012 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від
30 жовтня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на розгляд до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко