ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2012 року № 2а-17180/11/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Патратій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиферний завод»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2011 року № НОМЕР_1,-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Шиферний завод»(далі -позивач, ТОВ «Шиферний завод») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2011 року № НОМЕР_1, яким нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, посилаючись на те, що при його складені відповідач зробив невірні висновки щодо порушення податкового законодавства. Позивач вважає, що підприємство вірно визначило валові витрати при здійсненні операцій з ремонту контейнера хвильових листів, токарної і фрезерної обробки деталей та чистки каналізаційних мереж та правильно включило до складу валових витрат витрати по страхуванню своєї відповідальності перед третіми особами за якість продукції, і тому у відповідача не було підстав для збільшення його зобов'язань з податку на прибуток.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 149 239,00, що стало підставою для прийняття спірного рішення, яке відповідач вважає правомірним.
У судове засідання 07 березня 2012 року уповноважений представник відповідача не з'явився; відповідач належним чином повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду.
На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта суд прийняв рішення про розгляд справу у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шиферний завод»зареєстроване Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією як юридична особа 30.07.2003 року та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі як платник податків.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ «Шиферний завод»є: оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, виробництво виробів з азбестоцементу та волокнистого цементу.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 14.04.2011 р. по 17.05.2011 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Шиферний завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 144/23-304/25387218 від 24.05.2011 року (далі по тексту - ОСОБА_1 перевірки, ОСОБА_1) -том І, а.с. 16-47.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.10 пункту 5.2, підпункту 5.2.3 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат на ремонт контейнера хвильових листів, токарної і фрезерної обробки деталей та чистки каналізаційних мереж, вартість якого (ремонту) перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок відповідного звітного періоду.
Також, встановлено порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки, позивачем неправомірно віднесено витрати на страхування відповідальності перед третіми особами за якість продукції, яка була реалізована третім особам.
09 червня 2011 року на підставі вказаного ОСОБА_1 перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення -рішення № НОМЕР_1, яким позивачу, за порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств»на загальну суму 186549,00 грн. з них за основним платежем 149239,00 грн. та 37310,00 грн. - штрафних санкцій (том І, а.с.15).
За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку рішенням ДПА у м. Києві від 29.08.2011 року № 8654/10/25-114 та рішенням ДПА України від 04.11.2011 року № 4992/6/10-2115 скаргу ТОВ «Шиферний завод»залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Не погоджуюсь з вказаними рішеннями податковим органів, позивач звернувся до суду з позовом.
Перевіряючи обґрунтованість таких висновків контролюючого органу суд дійшов наступних висновків.
Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг з чистки каналізаційних мереж, ремонту контейнера хвильових листів, токарної і фрезерної обробки деталей та чистки каналізаційних мереж, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, податковою інспекцію було встановлено та відображено в ОСОБА_1 перевірки, що до складу валових витрат у податковому обліку підприємства було віднесено витрати з ремонту основних фондів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, а саме:
- згідно ОСОБА_1 від 30.11.2009 року на суму 11 027, 25 грн. віднесено витрати на ремонт контейнера хвильових листів у ІV кв. 2009 року;
- згідно ОСОБА_1 № 42 від 31.03.2010 року на суму 41 300, 00 грн. віднесено витрати на токарну і фрезерну обробку деталей у І кв. 2010 року;
- згідно ОСОБА_1 № 58 від 30.04.2010 року на суму 45 000 грн. віднесено витрати на чистку каналізаційних мереж у ІІ кв. 2010 року.
При цьому податковим органом було зазначено, що вказані операції були відображені в бухгалтерському обліку наступним чином: Д-т 912 К-т 685.2.
Перевіряючими було вказано на порушення позивачем вимог пп. 5.2.10, п. 5.2 , пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягають у завищенні валових витрат та перевищенні ліміту витрат на поліпшення основних фондів за 2009-2010 рік.
Проте зазначений висновок податкового органу є передчасним та необґрунтованим з огляду на наступне.
ОСОБА_1 із пунктом 5.1 статті 5 Закону України №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підп. 5.3.2. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.
У підп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 названого закону зазначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. ОСОБА_1 з норм тієї ж статті основні фонди підлягають розподілу за чотирма групами, де група 1 -це будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів підлягають амортизації (підп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону).
Основні виробничі фонди, в розумінні Закону №334/94-ВР, це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні.
Одночасно з цим, абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України №334/94-ВР визначено право платника податку протягом звітного періоду відносити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Отже платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу (п. 8.7.1. п. 8.7 ст.8 Закону № 334/94).
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначає ПБО 7, зареєстрованого наказом Мінфіну України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»від 27.04.2000 р. № 92 (зареєстровано в Мін'юсті України 18.05.2000 р. за № 288/4509, зі змінами та доповненнями, за текстом -ПБО 7), норми якого застосовуються підприємствами усіх форм власності.
Відповідно до ПБО 7 основні засоби -це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
У бухгалтерському обліку відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року N 561, витрати на ремонт відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво»та кредитом рахунку 685 «Розрахунки за іншими операціями».
Відповідно до п. 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду, що також кореспондується з положеннями п. 15 Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».
Передбачено, що чітку класифікацію робіт щодо обслуговування та технічного огляду та нагляду за основними засобами, які без усякого обмеження можуть бути віднесені до витрат поточного періоду, а також ремонтів, які можуть бути віднесені до складу витрат в межах 10% ліміту, підприємства можуть розробити самі.
Судом встановлено, що між ТОВ «Шиферний завод»та ВАТ «Азбодеревскло»було укладено ряд договорів про надання послуг по ремонту контейнера хвильових листів, токарної і фрезерної обробки деталей та чистці каналізаційних мереж, що підтверджується актами приймання виконаних робіт.
Витрати понесені ТОВ «Шиферний завод»на послуги з ремонту контейнера хвильових листів, згідно акту виконання-прийому робіт від 30.11.2009 року на суму 11 027,25 грн. та на послуги з токарної та фрезерної обробки деталей, згідно акту № 42 від 31.03.2010 року на суму 41 300, 00 грн. наданих ВАТ «Азбодеревскло», були проведені позивачем по бухгалтерському обліку проводкою Д-т 233 "Виробництво" - К. 685.2 " Розрахунки за іншими операціями" та включено до валових витрат за листопад 2009 року, ІV квартал 2009 року, І квартал 2010 року.
Зазначене підтверджується оборотно-сальдовими відомостями ТОВ «Шиферний завод»по субрахунку 233 «Виробництво»(Ремонтний фонд) за листопад 2009 року, ІV квартал 2009 року, березень 2010 року, І квартал 2010 року, які наявні в матеріалах справи (а.с. 147-150).
Вказані суми витрат були відображені позивачем у рядку 04.10 деклараціях з податку на прибуток підприємства за 2009 рік та І квартал 2010 року, які деталізовані у Таблиці № 3 Додатка К 1/1 «Витрати на поліпшення основних фондів, що включається до складу валових витрат».
ОСОБА_1 даних таблиці № 3 Додатку К1/1 декларації з податку на прибуток за 2009 рік сукупна балансова вартість основних фондів на початок звітного року становила 9 001 715, 00 грн. при цьому фактичні обсяги поліпшення наростаючим підсумком сягнули суми 900 171, 00 грн., що не перевищило 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок 2009 року .
ОСОБА_1 даних таблиці № 3 додатку № 1 декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року сукупна балансова вартість основних фондів на початок звітного року становила 9 572 690, 00 грн. при цьому фактичні обсяги поліпшення наростаючим підсумком у І кварталі 2010 року сягнули суми 276 723, 00 грн., що не перевищило 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок 2010 року.
Таким чином, позивач застосовуючи приписи п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334/94-ВР діяв правомірно, оскільки витрати на ремонт контейнера хвильових листів, а також на токарну і фрезерну обробку деталей відносились до складу валових витрат в межах 10 % від балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок кожного звітного періоду (року).
При цьому відповідачем помилково вказано в ОСОБА_1 перевірки, що вказані операції відображені позивачем в бухгалтерському обліку за Дебетом рахунку 912 -Кредитом рахунку 685.2. Такі дані ОСОБА_1 перевірки спростовується як даними оборотно-сальдових відомостей ТОВ «Шиферний завод», так і даними Додатку 2 до ОСОБА_1 перевірки, складеного відповідачем, де наведено Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат (том І, а.с. 66-68). ОСОБА_1 даних Реєстру вказані операції відображені по дебету рахунку № 233.
Суд також не погоджується з висновком ОСОБА_1 перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат у І кварталі 2010 року витрат на чистку каналізаційних мереж у сумі 45 000,00 грн. Вказаного висновку відповідач дійшов у зв'язку з помилковим віднесенням наведених робіт до поліпшення основних фондів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно ОСОБА_1 здачі-приймання робіт № 58 від 30.04.2010 року позивачем було отримано роботи з чистки каналізаційних мереж на суму 45 000 грн. (том І, а.с. 140).
Такі витрати були пов'язані з приведенням у належний стан систем водовідведення, які забезпечують господарську діяльність позивача -роботу шиферного цеху по вул. Фрунзе, 102 в м. Києві, власником якого є позивач згідно свідоцтва про право власності від 06.06.2008 року серії САВ № 552972 (том ІІ, а.с. 51).
ОСОБА_1 розмежування балансової належності систем електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення від 22.06.2008 року було визначено межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності ТОВ «Шиферний завод»за системи водовідведення, приєднані до будівлі, розташованої в м. Києві по вул. Фрунзе, 102 (том ІІ, а.с 52).
Наказом Держбуду України від 19 лютого 2002 року N 37, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2002 р. за N 403/6691, затверджено «Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України».
Пунктами 1.5 та 1.6. цих Привали передбачено, що на підставі цих Правил та Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових стічних вод у системи каналізації населених пунктів Водоканали розробляють місцеві Правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту (далі - місцеві Правила приймання), у яких установлюються допустимі концентрації (далі - ДК) для кожної забруднюючої речовини, що може скидатися Підприємствами в систему каналізації, а також відображаються місцеві особливості приймання стічних вод Підприємств у міську каналізацію. Місцеві Правила приймання згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджують виконавчі органи місцевих рад за поданням Водоканалів після погодження з територіальними органами Мінекоресурсів та Міністерства охорони здоров'я України. Місцеві Правила приймання є обов'язковими для всіх Підприємств, яким Водоканали надають послуги з водовідведення та які розташовані на території даної місцевої ради.
ОСОБА_1 п. 2.4.8 Правил приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 04 серпня 2009 року № 876, визначено обов'язком абонента утримувати каналізаційні колодязі Абонента в належному стані, у разі необхідності огородити їх та забезпечити до них доступ (очищувати колодязі від снігу, льоду, сміття, не класти на них будівельні матеріали, не перекривати транспортними засобами, механізмами тощо), при цьому відповідно п. 2.6.2 абоненти несуть відповідальність передбачену законодавством за порушення цих Правил, нещасні випадки, аварійні ситуації, що виникають на каналізаційних колекторах і очисних спорудах внаслідок скиду в міську каналізацію речовин, що не відповідають вимогам Правил, та заподіяння збитків Водоканалу, які сталися внаслідок порушення вимог Правил.
На виконання покладених на позивача обов'язків по утриманню каналізаційних колодязів у належному стані, позивачем було укладено Договір № 67 від 26 липня 2005 року з ТОВ «Азбодеревкло», яке відповідно до ОСОБА_1 № 58 від 30.04.2010 року надало позивачу послуги з чистки каналізаційних мереж на суму 45 000,00 грн. (том І а.с. 140).
Роботи з чистки каналізаційних мереж здійснено з метою забезпечення нормальної роботи виробничих приміщень позивача, а відтак витрати на вказані роботи пов'язані з господарською діяльністю позивача та у розумінні пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР відносяться до складу валових витрат.
При цьому на такі роботи не поширюються обмеження, передбачені підпунктом 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, підпунктом 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону №334/94-ВР, оскільки виконані роботи не були пов'язані з «придбанням, будівництвом, реконструкцією, ремонтом чи іншим поліпшення основних фондів ..., які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону».
ОСОБА_1 визначення, наведеного у Наказі Державного комітету статистики України від 15 грудня 2003 року № 444 «Про затвердження форми одноразового державного статистичного спостереження № 1-амортизація»поліпшення об'єкта основних засобів - витрати, пов'язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо об'єкта основних засобів, у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, що первісно очікуються від його використання.
Перелік робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигід від об'єкта основних засобів, наведено у п. 31 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року № 561. До таких робіт відносяться, зокрема: а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.
За своєю природою надані позивачу послуги очистки каналізаційних мереж не є операціями з модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції об'єкта, у розрізі поліпшення основних фондів, оскільки неможливо спрогнозувати та оцінити, який саме додатковий приріст доходу отримає підприємство від застосування даного виду послуг, як саме позначаться вони на мінімізації потенційних витрат чи який позитивний економічний ефект привнесуть у господарську діяльність підприємства вказані послуги.
Крім того, в даному випадку витрати, понесені позивачем на чистку каналізаційних мереж, не збільшують балансову вартість основних фондів.
Суд погоджується з поясненнями позивача стосовно того, що зазначені роботи виконувались саме як профілактичні заходи з метою утримання каналізаційних мереж в належному стані та виконання обов'язків передбачених «Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва».
Враховуючи те, що витрати позивача на проведення очистки каналізаційних мереж не привели до збільшення майбутніх економічних вигод від їх використання, такі роботи не відносяться до поліпшень основних фондів, про які йдеться в пп. 8.7.1, пп.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відобразив операції з чистки каналізаційних мереж у сумі 45 000,00 грн. у рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)»у декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2010 року та провів у бухгалтерському обліку проводкою Д-т 912 "Загальновиробничі витрати" - К. 685.2 "Розрахунки за іншими операціями", оскільки витрати на дані послуги не мають жодного відношення до складу витрат на ремонт, а є профілактичними заходами із забезпечення роботи каналізаційних мереж.
За таких обставин, висновки ДПІ у Подільському районі м. Києва, щодо порушення позивачем визначеного ліміту витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат, за І кв. 2009 року на 11 027,00 грн., за І кв. 2010 року -на 41 300,00 грн., за ІІ кв. 2010 року -на 45 000,00 грн. не підтвердилися.
Отже, висновок податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат в сумі 97 327,00 грн. внаслідок порушенням норм підпункту 5.2.10 пункту 5.2, підпункту 5.2.3 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам податкового законодавства, у зв'язку з чим донарахування позивачу податку на прибуток та застосування штрафних санкцій за даним епізодом згідно з податковим повідомленням -рішенням від 09.06.2011 року № НОМЕР_1 суд вважає неправомірним.
Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрат на страхування відповідальності перед третіми особами суд зазначає наступне.
З ОСОБА_1 перевірки від 24.05.2011 року вбачається, що позивачем в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ «Шиферний завод»завищено валові витрати на суму 499 630,00 грн., а саме: протягом 2008 року у сумі 165 110, 00 грн., протягом 2009 року у сумі 176 873 грн., протягом 2010 року у сумі 157 647,00 грн., у зв'язку із віднесенням до складу валових витрат витрат на страхування відповідальності перед третіми особами за якість продукції, яка була реалізована споживачам.
Судом встановлено, що між позивачем та Київською філією ВАТ «Кримська страхова компанія»укладено договір страхування відповідальності перед третіми особами (за якість продукції) від 03.04.2006 р. № 77, предметом якого є відповідальність Страхувальника, як виробника продавця продукції перед Покупцем на випадок поставки неякісної продукції Покупцю. Страховим ризиком в цьому договорі є настання відповідальності Страхувальника, як виробника та/або продавця продукції за якість продукції перед Покупцем. Об'єктом страхування є майновий інтерес Страхувальника (а. с. 151-153).
Вищевказаним договором страхування було встановлено розмір страхового тарифу, який складає 10 коп. за одиницю реалізованої продукції (п. 5.1).
На виконання умов Договору страхування позивач перерахував грошові кошти платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 156-170) на розрахунковий рахунок страховика - КФ ВАТ «Кримська страхова компанія», включивши ці суми у відповідності до пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат протягом 2008 -2010 років.
Загальний розмір витрат позивача, понесених за договором страхування відповідальності, укладеним з Київською філією ВАТ «Кримська страхова компанія», встановлені ОСОБА_1 перевірки. Дана обставина не заперечується сторонами по справі, а згідно з ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
З приводу правомірності висновків відповідача про виключення даних витрат зі складу валових суд зазначає наступне.
Підпунктом 5.4.6. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено включення до складу валових витрат будь-яких витрат зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.
Відповідно до п. 4 ст. 333 Господарського Кодексу України страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
ОСОБА_1 ст. 4 зазначеного Закону об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Стаття 6 Закону України «Про страхування» визначає, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видами добровільного страхування можуть бути, зокрема, страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12 - 14 цієї статті.
Як встановлено судом, ТОВ «Шиферний завод» реалізовує свою продукцію на підставі договорів купівлі-продажу, які передбачають відповідальність продавця у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором, крім цього однією з вагомих умов зазначених договорів є обов'язок позивача укласти договір страхування своєї відповідальності, як виробника шиферу, за його якість перед третіми особами, що є покупцями шиферу (том ІІ а.с. 26-31).
Договором добровільного страхування відповідальності перед третіми особами (за якість продукції) від 03.04.2006 р. № 77 (том І, а.с. 151-152), який укладений між Київською філією ВАТ «Кримська страхова компанія» («Страховик») та ТОВ «Шиферний завод»(«Страхувальник»), встановлено, що предметом договору є страхування майнового інтересу Страхувальника - як продавця, пов'язаного з відшкодуванням Страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок реалізації їм продукції неналежної якості.
Отже, комерційним ризиком в цьому договорі є відповідальність Страхувальника, як продавця за якість продукції перед покупцями (споживачами).
Як встановлено під час розгляду справи, основним видом діяльності позивача є виробництво листів азбестоцементних хвилястих та листів азбестоцементних плоских (шиферу) тощо. Відповідно до вимог діючого законодавства виробник повинен нести гарантійні зобов'язання перед покупцями. Продукція, яка виготовляється позивачем, використовується для виконання робіт з влаштування покрівель. Поставка неякісної продукції може принести шкоду здоров'ю і завдати збитків покупцю. З метою зниження ризику фінансових витрат позивач застрахував ризик, пов'язаний з виконанням своїх гарантійних зобов'язань.
Більше того, як зазначалось вище, умови укладених позивачем договорів з купівлі-продажу шиферу з покупцями продукції (том ІІ, а.с. 26-30) передбачають обов'язок Продавця укласти договір страхування відповідальності перед третіми особами як виробника товару за якість товару перед покупцем та іншими особами (третіми особами).
Таким чином, позивач мав усі підстави з метою зниження ризику фінансових витрат застрахувати ризик, пов'язаний з виконанням своїх гарантійних зобов'язань.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що підлягає віднесенню до складу валових витрат страхові премії по договору страхування від 03.04.2006 р. № 77, укладеному з Київською філією ВАТ «Кримська страхова компанія», а саме: за 2008 рік: в сумі 165 110,00 грн., за 2009 рік -в сумі 176 873,00 грн. та за 2010 рік - у сумі 157 647,00 грн.
Виходячи з наведеного, висновки акту перевірки про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР внаслідок віднесення витрат на страхування відповідальності перед третіми особами до складу валових витрат підприємства, є необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Шиферний завод»підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва № НОМЕР_1 від 09 червня 2011 року.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиферний завод»судові витрати у розмірі 29,55 грн. (двадцять дев'ять гривень 55 коп.).
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.