10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.
Суддя-доповідач:Шевчук С.М.
іменем України
"22" листопада 2016 р. Справа № 817/548/16
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Шевчук С.М.
суддів: Бучик А.Ю.
Майора Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Витрикузи В.П.,
сторін та їх представників: від відповідача- пред.Слівінський О.О.; від позивача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "05" вересня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Прокуратури Рівненської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про визнання протиправними дії, стягнення заборгованості та зобов'язання вчинення певних дій, ,
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано протиправними дії прокуратури Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_4 заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Стягнуто з прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_4 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 76278,79 грн. за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 включно, відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та недоплачену компенсацію за 51 день невикористаної відпустки в розмірі 4807 грн.
Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Житомирського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить назване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що у прокуратури Рівненської області, як у розпорядника бюджетних коштів, були відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 поза межами видатків, передбачених Державним бюджетом України та у розмірах інших, ніж встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 р.
Розглянувши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується судом апеляційної інстанції те, що ОСОБА_4 з 13.11.2002 р. працював на різних посадах в органах прокуратури Рівненської області та 14.12.2015 р. наказом прокурора області був звільнений на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури.
З довідки про заробітну плату та інші доходи від 30.03.2016 року вбачається, що ОСОБА_4 за 2015 рік нараховано заробітну плату:
-за липень 2015 р. -7189,47 грн.
-за серпень 2015 р.-4262,25 грн.
-за вересень 2015 р.-6471,29 грн.
-за жовтень 2015 р.-7107,57 грн.
-за листопад 2015 р. -17506,31 грн.
-за грудень 2015 р. разом з вихідною компенсацією за невикористану відпустку-27510,00 грн., що означає, що прокуратурою Рівненської області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
ОСОБА_4 не погоджуючись із вказаними нарахуваннями та вважаючи, що заробітна плата за вищевказаний період повинна була нараховуватись відповідачем, виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до суду із вказаним позовом.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної відповідачем постанови виходив з того, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом, у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова КМУ, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду зважаючи на наступне.
Заробітна плата прокурорів регулюється Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 81 Закону № 1697-VII) (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до ч.2 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Згідно із ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
У свою чергу, частиною 9 статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Статтею 89 Закону № 1697-VII передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.
Наведені положення дають підстави вважати, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.
Аналогічну правову позицію висловлено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року по справі №815/1302/16.
Згідно зі ст.22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.
Суд враховує, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 №505 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.
Колегія суддів приходить до висновку, що прокуратура Рівненської області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці та не наділена правом самостійно на власний розсуд, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України, здійснювати перерахунок заробітної плати позивача та виплачувати її у вищому розмірі, а тому висновок суду про задоволення позовних вимог є неправомірним.
Відповідно до п. 4 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області задовольнити, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "05" вересня 2016 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя С.М. Шевчук
судді: А.Ю.Бучик
Г.І. Майор
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_4 АДРЕСА_1
3- відповідачу/відповідачам: Прокуратура Рівненської області вул. 16 Липня, 52,м.Рівне,33028
4-третій особі: Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області - вул.С.Петлюри,13,м.Рівне,33028,